Анатолій Таран: Військовий ритуал (II)

Анатолій Таран
Військовий ритуал
Героїчна балада

(продовження)

***

Розгублено дивився Одігнало. Поставив ношу, щоб вона не впала.
Довкола оглянувся. І кинувсь до Волошка нестатечно.

Одігнало:
Товариш лейтенант!

Шульга:
Не лейтенант. Товариш генерал!

Одігнало:
Товариш лейтенант! Іван Григорович!

Волошко (обнявши Обігнала):
Стривайте. Постривайте.

І ще його міцніше обнімає.

Хто ж ви такий?

Одігнало:
Чого ж то обніматись?
Коли не знаєте…

Волошко:
Обняв, бо відчуваю,
що наш, що рідний.
А от хто — не знаю…

Одігнало:
Сержант я — Одігнало,
товариш лейтенант!

Волошко:
Іване! Брате! Кулеметник наш…
Максимів син! Так де ж це ти пропав?
Вцілів на фронті. Обнялись в Берліні.
А по війні — крізь землю провалився.
Десь безвісти серед жінок пропав.
Так де ж ти був?

Одігнало:
Та тут ось недалечко…
Оцю ось штуку все я майстрував.

Показує на ношу в рушнику.

Волошко:
Та ну? І стільки років?!
Хеопса піраміду й то
скоріш зробили….

Одігнало:
Та діло тут, що і не розібрать…
То зовсім повідомлень не було,
а то запрошення надійде через місяць —
як всі роз’їдуться…

Рева:
Шульга! А вчений секретар!

Безпрозваний:
Великий чоловік.

Рева:
Заїли циркуляри, мов циркулярка та…

Шульга:
А хто б це так у канцелярію улазив,
якби не я?
Для вас, для всіх стараюсь,
для общества, громади, так сказать.

Рева:
Не сердсь, Юхиме. То ми не зо зла.
Ти ж справжній секретар наш науковий.
Про нас ось у газету написав.
По телебаченню розповідав учора.
Спасибі… Трудишся…

Волошко:
Такий же пунктуальний чоловік.
Юхим наш Йосипович… Й треба ж отаке…
Мені за місяць звістку надсилав.
А то і сам везе аж у столицю…

Рева:
Ви ж генерал. Іван — лиш Одігнало…

Волошко:
Конфуз… Та врешті —
молодець… Приїхав, Іван Максимович…
Все — гвардія стара…
Це ж з того бою нас лишилось троє:
ми та Юхим ось Йосипович ще…

Одігнало:
Та обеліски. Мовчазні солдати.
Сумні і вічні побратими наші…

Волошко:
А пам’ятаєш бій?

Спочатку стиха, потім все сильніше далекий гуркіт долинає бою.
І генерал, немов на перевірці, назвавши прізвища, мов виклика минуле.

Волошко:
Величко… Одігнало… Шульга… Кондратов…

Бій гримить, гуркоче…

Голос Кондратова:
Максимович! Строчи!
Відріж! Відріж! Строчи! Максимович!

Голос Одігнала:
Ну, поможи нам, батьку наш,
«максиме»-кулемете!

І відкрива вогонь.

Голос Кондратова
Так їм, гадам!
Ковтнули, хендехохи,
прокляті доннерветтери!
Дивись, Максимович, чи бачиш:
до нас он лейтенант Волошко; поможу йому я зараз —
ось гранату…

Гранати вибух. Кулеметна черга.
А потім зразу — тиша. Німота.

Голос Волошка:
Сержанте Одігнало, ви що — поранені?

Голос Одігнала:
Та так… Осколком трохи зачепило.

Голос Волошка:
А він, Кондратов? Вбитий? Теж убитий…

І знов захекані, як з диму, голоси.

Голос Шульги:
Товариш лейтенант,
сержант Шульга прибув, як наказали!

Голос Величка:
І рядовий Величко теж прибув!

Голос Волошка:
Яке становище ви бачите? В строю
лишилось семеро. Поранені усі.
І ви, Шульга й Величко,—
найміцніші, бо не поранені, а цілі ще поки.
Ось Прапор вам!
Наш командир частини,
вмираючи, останній дав наказ:
нам Прапор врятувати!
Всі загинем.
Полк не загине, доки він живий —
наш Прапор.
Прапор ще живий, і ми живі.
Живий наказ єдиний —
командира…
Сержант Шульга, наказую
будь-що, за будь-яку ціну
донести Прапор цей в дивізію до штабу.
Ваш напрямок — в село Березів Яр;
там — штаб дивізії.
Все ясно вам?

Голос Шульги:
Так точно!

Голос Волошка:
Боєць Величко,
вам прикривать сержанта.
Прикривати Прапор!
Ціною навіть власного життя.
Найтяжче буде тут ось,
недалеко,
поблизу цього хутора Гребці.
На пагорбах.
Та тільки там
ще можна вам прорватись.
Хоч одному,
Та з Прапором.
Віддаємо вам майже все,
що маємо,
для бою.
Сержанте Одігнало!
Бійцю Величку дайте кулемет й боєкомплект.

Голос Одігнала:
І флягу ось візьми мою, Тарасе!

Голос Величка:
А ти мою, Іване,— хай на щастя…

І знов страшенний гуркіт. Гуркіт бою.
Стихає. У минулому вмовка.
Лише Священне Вогнище, як Пам’ять,
вогнями бою й крові пломенить.

Одігнало:
Це ж зовсім недалеко був той бій?
А чи впізнав би місце те?
Впізнав!..
Хай заросло воно травою-квітом а чи терном,
та пам’ять фронтова не зароста.
Для інших висота ця безіменна,
мені ж вона — Сашкова висота,
Кондратова вона — не безіменна.
Є, вірю, висота і побратима,
Тарасова, але вона навіки —
безіменна…

Волошко:
Так, є вони, висоти безіменні…
А скільки їх лишилось безіменних —
людей?
А вчинків? А смертей?
І подвигів?
І зрад ще безіменних?

Повільно йдуть, як в глибину думок,
всі ветерани, мов у вирій птахи.

Шульга:
В готель, товариші. Оформити готель.

Шурлаков:
І знов сюди. В частину. В юність вашу…

Затримались Шульга і Шурлаков.
Вирішують питання, і полковник іде в частину.
І Шульга руша в бік ветеранів, а назустріч…

Шульга:
Онука? Ольга?
А ти чому приїхала сюди?!

Оля:
Я не приїхала, а з вітром прилетіла.

Шульга:
Воно і видно: вітер в голові.

Оля:
Не в голові, дідусю, в серці — вітер…

Шульга:
Як можеш ти так з дідом говорить?!

Оля:
Ні, я не смію, серце моє сміє…

Шульга:
Та знаю, тут з’явивсь той вітрогон.

Оля:
Володар вітру він, отут він служить…

Шульга:
Тобі вже скільки можна говорить?!
Чи ж слово діда вже не має сили?!

Оля:
Так, силу має. Та безсила — сила…

Шульга:
Поговори… Та краще їдь додому.
До матері, бабусі. Й в інститут.
Чи гроші є? Чи я вам дам десятку.
І марш на станцію.
Попутних вам вітрів.

Оля:
І так щоразу, Лідо.
Як Тарасик
в село торік приїхав до бабусі
і ми зустрілися —
тепер життя нема.
І у селі отак, і в інституті.
Тарас для нього ворог.
А чому?

Ліда:
А, всі вони, немовби партизани:
вони все бачать, ми ж — не бачим їх!
Та й хай уже,
така в них, видно, доля…

Оля:
А я усе тут знаю!..

Ліда:
Як? Чому?
Ти ж тут уперше?!

***

(продовження буде)

Джерело:
Анатолій Таран.
Ветерани фронтового дитинства: Поезії.— К.: Рад. письменник, 1986.— 158 с.

Вперше у всесвітній Web-мережі розміщено на сайті “Краснопілля Край Слобожанський” (krasnews.at.ua) з 29.04.2012 по 04.05.2012.

Адреса сторінки Анатолія Тарана у WebArchive сайту krasnews.at.ua:
http://web.archive.org/web/20171229160458/http://krasnews.at.ua/publ/krasne_slovo_zemljakiv/anatolij_taran/26

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.