Проєкт «Калиновий к@тяг» продовжуємо розповіддю про українського винахідника – піонера-розробника електронної системи телебачення

У післявоєнному місті Фрунзе (нині – Бішкек) цей дивний чолов’яга із живими сірими очима, невисокий на зріст, худорлявий, згорблений, заглиблений у власні думки, ходив вулицями не у вишиванці, а незмінно – в тюбетейці. На оточуючих він не звертав уваги. Часом химерник бурмотав собі під ніс якісь вірші чи дивні, незрозумілі перехожим фрази, але навіть і тоді, коли чвалав, мовчки нагадував перехожим дивакуватого чарівника зі східної казки. Звали дивака – Борис Павлович Грабовський, і він справді був дивотворцем.

30 червня 1928 р. в СРСР винахідник, котрий із вищої освіти мав один курс… медінституту, не лише запатентував під №5592, а й реалізував електронну систему телебачення – телефот, за допомогою якої, вперше в світі, було здійснено безпровідну передачу рухомого зображення на відстань.

Як автор тридцяти цікавих, детально опрацьованих винаходів, Борис Грабовський запропонував створити малолітражний гелікоптер й оригінальної конструкції трикрилий планер – “орнітоавтожир”, що діяв на принципі “ляскання крил”. Він виготовив окуляри для сліпих, апарат для глухонімих і так звані “зябра” для підводного плавання людини. Запропонував кілька типів акумуляторів і гальванічних елементів, а ще – човен без мотора, здатний рухатися виключно на енергії хвиль – навіть проти течії, термітний патрон, гранату з крилами, що металась на відстань до 100 метрів. Працюючи за письмовим столом, Борис Грабовський розгадав секрет конструкції плотів древніх перуанців і написав кілька науково-фантастичних романів, що ніколи друком не з’явилися. Запатентований ним “Вакуумний пристрій для отримання катодного пучка”, що дозволяв створювати температуру до п’яти тисяч градусів, а це означало: плавити і зшивати тугоплавкі метали, – був успішно застосований в Інституті електрозварювання, про що винахіднику особисто написав директор установи, академік АН УРСР Б.Є.Патон.

Так, етнічний українець Борис Грабовський випереджав час, але його талант і креативна енергія залишилися не затребуваними епохою, а винаходи не знайшли достатньої підтримки ані в наукових колах, ані в урядових структурах Радянського Союзу. Сумно про це говорити, але свого часу не Україна, не Росія, а саме Узбецька РСР підтримала Б.П.Грабовського, тому фактично й стала батьківщиною першої в світі повністю електронної телевізійної установки – “телефоту”. Утім, Борис Грабовський блукав містом Фрунзе і, мабуть, уголос декламував батьків вірш “Оце читав я про світи” із циклу “З півночі” (1896):

Оце читав я про світи,
Про всякі землі та країни;
Бажав хоч стрічечку знайти
Про долю нені України.
Вона знайшлась – перечитав;
Не зрозумів, проте, ні коми…
В умі болючий запит став:
Мій рідний краю, де ми, що ми?

* * *

Борис Павлович з батьками, 1902 р.

Невгамовний винахідник Борис Павлович Грабовський народився 26 травня (8 червня) 1901 р. у Тобольську Тобольської губернії, де в царському засланні перебував його батько, знаний український поет і народоволець, який із 38 років свого життя двадцять провів за ґратами.

Чим були прикметні ті краї? Європейці про Тобольськ дізнались у першій чверті XVIII століття – не стільки тому, що Європу та Азію торговельний шлях пов’язував саме через Тобольськ, а тому що у другому томі свого знаменитого роману – “Подальші пригоди Робінзона Крузо” (“The Farther Adventures Of Robinson Crusoe”; 1719) Даніель Дефо із російським торговим караваном відправив головного героя – Робінзона Крузо, провести зиму 1703-1704 рр. саме в Тобольську.

В еСеРеСеРії другий том пригод Робінзона Крузо не любили, з 1932 по 1992 роки книжку взагалі не видавали, лише зрідка згадували про її існування, називаючи русофобською. Фабрики тролів в Ольгиному ще не існувало, тому англійський романіст усі речі називав власними іменами: ніяких там “Росія” і “Сибір”, бо не було таких, а виключно – “Московія” та “Велика Тартарія”, що вважалися усталеними термінами у тодішній європейській географії.

* * *

Тепер – про батьків, саме від них винахідник отримав ген стійкості та непохитності у досягненні мети.

Павло Грабовський

Його тата, українського поета і публіциста Павла Арсеновича Грабовського (1864-1902) у 1891 р. за постановою Іркутського губернського суду позбавили усіх громадянських прав і присудили чотири роки каторжних робіт, та наступного року за рішенням Сенату каторгу замінили на поселення в “найдальших місцях Східного Сибіру”. Із Якутська українського політв’язня перевели до Тобольська, куди поет прибув у вересні 1899 р. Цьому ведмежому кутові, де мешкало 20 тисяч населення, судилося стати останнім у його житті місцем, більше не пощастило бранцеві побачити Україну, хоч як про це Павло Арсенович мріяв, а лише про неї писати.

Роки заслання підірвали здоров’я в’язня, у Тобольську Павло Грабовський захворів на сухоти, проте вільний час вбивала виснажлива, мало оплачувана праця. Засланець давав приватні уроки, служив у ветеринарному відділенні губернського управління, працював секретарем губернської наради щодо потреб сільського господарства і не залишав літературної роботи. Поет готував видати збірки – “Пісні України” (1898) і “Хвиля” (1899), писав нові вірші, в 1899-1901 рр. друкував статті у місцевій газеті “Сибірський листок”. Саме в ці роки почалося інтенсивне, цікаве з історико-літературної точки зору листування Павла Грабовського з Борисом Грінченком. “Мій рідний краю, де ми, що ми?” – про це найбільше хотілося дізнатися.

І Господь послав страднику велику підтримку. За два роки до смерті, у Тобольську Павло Арсенович зустрів останнє кохання, дочку колезького секретаря і… кріпачки – Анастасію Миколаївну Лук’янову (1874-1954). Закінчити Ішимську прогімназію дівчині не вдалося – рано померли батько та мати. Сироту виховували тітки, які мешкали в Тобольській губернії. Шукаючи кращої долі та бажаючи здобути освіту, у 1893 р. дівчина рушила до Москви, де вступила на акушерські курси.

Будинок у Тобольську

За два роки Анастасію Лук’янову заарештували і звинуватили в належності до терористичного гуртка, що готував, як мінімум, вбивство… царевича, та вислали до Тобольська – за місцем проживання, де поставили під особливий нагляд поліції. Отже, “терористка” безкоштовно працювала в губернській лікарні для бідних, а приватним чином займалася масажами та акушерською практикою, що дозволяло по вулиці Мокрій, у будинку Попова, за незначні кошти, винаймати їй помешкання.

Зустрівшись, дві самотності зрозуміли, що вони створені одне для одного, і 30 липня 1900 р. в Андріївській церкві Тобольська Анастасія Лук’янова та Павло Грабовський обвінчалися, про що було зроблено запис у паспортній книжці, засвідчений священиком Андрієм Катаєвим і скріплений печаткою церкви.

* * *

Сімейне щастя тривало недовго. Від сухот Павло Грабовський загинув 29 листопада (12 грудня) 1902 р. Згідно з заповітом, поховали поета на Завальному кладовищі, неподалік від могил декабристів Олександра Муравйова та Вільгельма Кюхельбекера; останнього український поет дуже шанував. На простому залізному хресті написали: “Малоросійський поет Павло Арсенійович Грабовський. 1864-1902 рр.”; дізнавшись про смерть політв’язня, начальник губернії розпорядився видати вдові… 75 рублів матеріальної підтримки.

Згодом у мемуарах син українського народовольця писав:

– Спогади про Тобольськ у мене туманні, уривчасті, зовсім маленьким мене звідти вивезли. Пам’ятаю, як, взявши яскраво розфарбований човник, я пускав його в калюжах. Або йшов до сусіда попа-розстриги, позбавленого сану, бо разом із синами вони будували моделі кораблів. Сидячи на стружках, я, малий, міг годинами спостерігати за їхньою роботою. Мати казала, що це у мене спадкове: її дід і прадід мали славу винахідників та мисливців, пристрасно любили зброю. Сама мати в молодості була дужою і відважною жінкою; на ведмедя вона ходила з одним клинком і не бажала брати з собою зброю, хоча була прекрасним стрільцем…

Після смерті Павла Арсеновича Анастасія Миколаївна з матір’ю та однорічним сином Борисом залишили третю частину Тобольська, де вони мешкали в будинку Венгерського на вулиці Петропавлівській (нині – вул. Жовтнева; знесений), та виїхали до Одеси. Два роки жили вони в Південній Пальмірі, а в 1906 р. виїхали до Харкова, до бабусі Августи Василівни. Що у поневіряннях змінилося? Та нічого.

– Мій рідний краю, де ми, що ми?

* * *

Як і раніше, колишня “терористка” Лук’янова А.М., мешкала на напівлегальному становищі, працювала акушеркою у Миколаївській лікарні паровозобудівельного заводу, поки вимушено, знову за участь у “революційних безпорядках”, не виїхала до Середньої Азії. Це не Анастасія Миколаївна із сином залишили Україну, Вітчизну чоловіка та батька; то царат нікому не давав ніде нормально жити, особливо – тим, хто будь-коли та будь у чому висловлював будь-яку незгоду з російською монархією.

Здається, саме звідси у Бориса Грабовського взялась ота рішучість у боротьбі за власні погляди і технічні відкриття.

– Із книг у нашій бібліотеці були Лермонтов, Пушкін, Брюсов, Блок, Жуковський, Надсон, Бальмонт, а також пригодницькі, наукові і про моделізм. Л.М.Толстого в сім’ї не любили “за різні там переживання і богодухо-шукання”, як говорили мати й тітка Сусанна Миколаївна Семененко. Горького і Чехова визнавали частково, бо вважали, що діяти слід рішуче: “Узяв бомбу, бац! – і на шматки”… Мати рано познайомила мене зі зброєю: у п’ять-шість років я стріляв з “Бульдога” і “Сміт-Вессона”, а в десять – із 6-мм гвинтівочки “Вінчестер” – за 100 метрів клав дев’ять куль із десяти у двовершкове коло. Навчила мати мене і виробництва вибухових речовин та феєрверків, і я навіть допомагав їй виготовляти бомби, які вона закладала в біблії.

Разом із тим син поета-народовольця й акушерки-“терористки” ріс хворобливою дитиною – майже два роки через викривлення хребта був закутий у гіпсову пов’язку, але, попри це, залишався допитливим фантазером і сміливим вигадником. Скільки Борис Грабовський себе пам’ятав, стільки він щось конструював. Із молодих років прагнув ставити перед собою, здавалося, недосяжні цілі та вирішувати технічні завдання. Ті риси вдачі він частково перейняв: від батька – якщо йшлося про креатив, і від матері – якщо малася на увазі непоступливість.

* * *

Гімназист Борис Грабовський, 1916 р.

Усе дитинство та підлітковий вік Бориса Грабовського минули в експериментах із навколишнім світом, у прагненні вдосконалити його, аби допомогти людям здобути щастя. Ну, скажімо, щастя вільного польоту, щастя бачення на відстані, щастя подорожей на інші планети. Хлопчина дуже захоплювався технікою, полюбляв майструвати усе, що вигадувала саморобна фантазія – від самохідних корабликів до моделей аеропланів. Між іншим, від феєрверків Борис взагалі приходив у захват.

Реальне життя теж виповнювали обставини й несподіванки. Тринадцять років Анастасія Миколаївна ходила у вдовах, а коли їй виповнилося сорок, тобто у 1915-му, вирішила змінити сімейний стан: знову пішла заміж та із чоловіком Олексієм Йосиповичем Гутовським і пасинком Колею виїхала до повітового містечка Токмак Туркестанського краю. Подальші три роки онук Борис жив у харківської бабусі, повністю віддаючись моделюванню та власним фантазіям. Але на початку 1918 р. Августа Василівна віддала Богу душу, і підлітку довелося їхати жити до матері.

У Токмаку, що неподалік від Бішкеку, про різні там “яскраві човники” довелося забути. Прагматичний вітчим послав працювати пасербу межувальником, бо прагнув бачити в ньому… агронома. Швидко наковтавшись диктату, Борис залишив нову сім’ю матері, вважаючи за краще бідувати, але і надалі вчитися та йти до цілі, аніж з року в рік колупатись у землі, як того вимагав вітчим.

Емоційні завихрення у родині обтяжувала гігантська турбулентність епохи Революції, що перейшла у Громадянську війну. У прямому й переносному значенні того слова. Адже до 14 років хлопець жив із… лагідною бабусею Августою, а після її смерті знову потрапив до Анастасії Миколаївни, котра “ходила на ведмедя з одним клинком”. Справа була навіть не в безапеляційності дорослих. У новій родині не склалися не тільки стосунки пасерба з вітчимом, а й рідна мати стала тепер А.М.Гутовською та симпатії виявляла здебільшого до Миколи… рідного сина другого чоловіка. Незабаром Борис Грабовський блукав безпритульним.

Через брак даху над головою він добровільно вступив до… лав Червоної армії.

– Тоді я вступив у комсомол і пішов добровольцем в Першу (потім – у Четверту) легку Туркестанську батарею, прослужив близько року і був відряджений у Ташкентську радпартшколу, тоді – справжню бойову одиницю. Навіть вночі біля кожного ліжка у нас стояли гвинтівки з патронами. По закінченні навчання служив у складі частин особливого призначення, зокрема у Пешпекському ЧОПі.

* * *

Коли шукаєш відповіді на запитання “Де ми, що ми?”, роки крові змінюють роки праці… Демобілізувавшись, Борис Грабовський виїхав до Ташкента, де навчався у дворічній спеціальній школі та трудився обмотувальником дротів у ремонтній майстерні Таштраму, міського трамвайного управління… Кмітливого юнака помітило начальство і запропонувало місце лаборанта сейсмічної станції Ташкентської астрономічної та фізичної лабораторії, створеної 1911 р. при фізико-математичному факультеті Середньоазійського державного університету (САДУ). Саме комсомол та стаж роботи робітником у Таштрамі дозволили майбутньому винахіднику потрапити на підготовче відділення САДУ.

Борис Розинг

Усе складалося добре. Помічником завідувач лабораторії, професор астрономії Гаврило Васильович Попов (1882-1939) не міг натішитися: знання той не лише всотував, а й перетравлював у відкриття. У 1923 р. Борис Грабовський натрапив і вивчив брошуру “Електрична телескопія” професора Санкт-Петербурзького технологічного інституту Бориса Львовича Розинга (1869-1933). Відтоді душу гріла ідея… передачі зображення на відстань: ніяких “нащо?”, лише “як?” Автор перших у Російській імперії експериментів із телебаченням – Б.Л.Розинг, котрий у 1908-1909 рр. відкрив новий спосіб прийому зображення, підтверджений патентами в Англії й Німеччині, – два десятиліття вивчав тему.

Тим часом 20-річний лаборант подивився на тему під власним кутом зору:

– Я дійшов висновку, що шляхи механічних установок, за якими йдуть винахідники, безперспективні, і що найвірніший шлях – це шлях, визначений професором Розингом, шлях катодної телескопії.

Схема електричної передачі зображень Б.Л.Розинга, 1907 р.

* * *

Це не миттєво навернуло мрії Бориса Грабовського від далеких зірок до не менш далекого далекобачення. Але від початку експериментів юний винахідник не збирався нікого наслідувати, а зробив перший крок на шляху до власного винаходу. Того ж року він запропонував ідею катодного комутатора – приладу, в якому використовувався електронний промінь. Склавши руки, новатор не сидів, а оббивав пороги радянських установ, поки не звернувся в Раднарком Узбецької РСР. Винахід зацікавив, і за кресленнями незабаром була виготовлена експериментальна модель.

За апарат, випробуваний у присутності поважних професорів – Г.В.Попова та М.М.Златоврацького, допитливий лаборант отримав… університетську премію. У той час, коли професор Б.Л.Розинг домігся лише нерухомого та нечіткого зображення, Борис Грабовський бажав більшого: його винахід мав передавати рухомі об’єкти і використовувати електроніку не тільки в приймачі, а й у передавачі. Так, задумів було багато, але знань бракувало, і молодий винахідник не мав часу віддати п’ять років здобуттю вищої освіти…

Знаєте, що зробив 20-річний юнак, отримавши грошову частину премії й вперше відчуваючи себе заможною людиною? Борис Грабовський купив залізничний квиток… в Україну, зокрема Харків, де ще жили яскраві враження дитинства та юності. Йому хотілося поїхати на Батьківщину батька, якого він не пам’ятав, у якого на колінах так і не сидів, але інтерес до якого із роками тільки зростав.

* * *

Милої серцю столиці Слобожанського краю більше не існувало. Гостинний теплий Харків перетворився на галасливу столицю Радянської України й зустрів не надто привітно. Невідомо куди роз’їхалися колишні друзі, зникли безтурботні ровесники, із чоловіком, сином Анатолієм та племінницею-сиротою Галиною кудись вирушила улюблена тітка Сусанна. Йому навіть зупинитися не знайшлося де. На щастя, у розпалі стояли літні канікули, тож син знаного поета-народовольця на тиждень влаштувався в… Будинку пролетарського студентства.

Повернувшись у Ташкент, він собі ледь не зрадив. Насувалась осінь, а з нею – навчальний рік. Потрібно було вирішувати, що робити далі. І намірився тоді Борис Грабовський вступати… до медінституту, хоча досі гаряче мріяв про фізико-математичний факультет. Справа в тому, що в Харкові юнак познайомився із лікарем Є.С.Катковим, котрий згодом став одним із засновників харківської школи гіпнології; той займався питаннями гіпнозу і глибоко зацікавив лаборанта сейсмологічної лабораторії. Уголос Євген Севастянович резонно, начебто, міркував:

– У галузі медицини непочатий край для винахідництва. Про сліпих ти ж, Борисе, неординарно мислиш… Станеш окулістом – скільком людям зможеш допомогти…

* * *

Час летить швидко, у медінституті почалися заняття, а Бориса захопила нова ідея – реактивна гвинтівка, пробивна сила якої мала бути кількаразово вищою за звичайну. Із тим проєктом юнак потрапив на прийом до товариша Фрунзе (1886-1925), але у березні 1924 р. з Харкова Михайла Васильовича перевели в заступники голови Реввійськради СРСР та наркома військових і морських справ.

Додому у Токмак, до вітчима не хотілося… Навчатись у медінституті – тим паче. За браком освіти знайти якусь більш-менш пристойну роботу не вдавалося. Дізнавшись, що гостинна тітка Сусанна тепер мешкає у Саратові, він знав, куди їхати. Відчуваючи, що саме фізика та радіоелектроніка стануть справою його життя, прискорити час він вирішив самостійно. Навесні 1924 р. у солдатській шинелі, будьонівці та з наганом при поясі Борис Грабовський виїхав до Саратова, де мешкала материна сестра Сусанна Миколаївна Семененко.

Віктор Попов, 1926 р.

У столиці Нижньоволзького краю за сприяння родички племінник вступив до місцевого індустріального технікуму, познайомився з відомим у місті репетитором, викладачем фізики та математики Саратовського університету М.Г.Піскуновим (1886-1941) і в приватному порядку почав брати уроки. Попри різницю у віці майже в півтори декади два фантазери і мрійники заприятелювали, і тепер Борис більше жив у Миколи Георгійовича, ніж у тітки Сусанни. Коли учень виклав педагогу власні ідеї, над винаходами вони взялися працювати разом; потім до тандему приєднався молодий інженер-радист Віктор Іванович Попов (1895-1965).

* * *

Олександр Рудяченко

(закінчення буде)

Джерело:
https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3052775-boris-grabovskij-golubij-vognik-u-tubetejci.html
Борис Грабовський. Голубий вогник у тюбетейці
27.06.2020 10:52