Зустріч із природознавцем, філософом і публіцистом Миколою Данилевським (1822-1885), поза сумнівом, належить до найсвітліших подій у житті Тараса Шевченка часів його перебування в Новопетровському укріпленні. Недаром біографи великого поета ніколи не забували про цей епізод. Іще Олександр Кониський у своїй відомій книзі «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» писав: «Великою втіхою Шевченкові під оту тяжку годину стали листи приятелів його. Найпаче листування з Броніславом Залеським, присилка йому книжок приятелями, а більш за все приїзд – хоч на короткий час – з експедицією Бера молодого ученого українця Данилевського[380]. Данилевський вельми сподобався Тарасові. «Така людина, як Данилевський, – писав він 9 жовтня р. 1854 до Залеського, – в нашій пустині може закрутити і не мою голову. Доки він тут був, я майже не розлучався з ним. Він своїм перебуванням нагадував мені, одинокому, минулі дні прекрасні. Я був з ним щасливий, тим-то й не писав довго до тебе»[381]. Залеський теж був знайомий із Данилевським. Якраз перед цитованими Кониським словами в листі Шевченка сказано таке: «Мало не рівночасно з листом твоїм прибула до нас і експедиція Бера, а в оцій експедиції (як я тобі вторік писав) є також твій знайомий М. Данилевський (він пам’ятає [тебе] й кланяється тобі)…» [382]. А далі Кониський продовжує цитату з цього ж таки Шевченкового листа: «Ти, яко щирий друг, вибачиш мені, і серце твоє зрадіє з моїх коротких радощів. Данилевський тепер поїхав на якийсь час до устя Емби, а я користуюся з того і пишу до тебе[383]. Але все те, що я бажав би написати до тебе про М. Данилевського, не помістилося б і на 24 аркушах паперу. Тим-то скажу тільки, що він усіма сторонами людина прекрасна! От тільки шкода, що він людина учена, а то був би з його сущий поет»[384].

Микола Данилевський (28.11.1822 – 01.11.1885) — російський природознавець, філософ, соціолог

Після цього Кониський переходить до трохи пізнішого Шевченкового листа. «Коли потім восени, – каже він, – експедиція покинула Новопетровськ, Шевченко знов вертається до згадок про Данилевського і знов пише про його до Залеського. «Він, Данилевський, пробув тут два місяці. За сей час я найщиріш з ним сприятелювався, нещодавно (лист писаний 8 / 20 листопада) поїхав він до Астрахані, а я, провівши його, трохи не здурів. Вперше на своїм віку я зазнаю такого почуття. Ніколи самотність не здавалася мені такою суворою, як тепер, і лист твій прийшов до мене так в пору, що я не тямлю, як і дякувати тобі за його. Прийнявши його, я почав приходити до пам’яті, почав думати. Правда, думи мої невеселі, а все ж таки думи. Кажеш ти, що ти призвичаївся до свого кутка, так думав і я, доки в моїй широкій тюрмі не показався чоловік розумний і благородний. Але ж показався на те тільки, щоб збентежити мою бідну дріманну душу»[385]. Кониський уриває цитату, хоч далі йдуть дуже важливі слова: «…а все-таки я йому [Данилевському] вдячний і глибоко вдячний»[386].

Т.Г.Шевченко серед учасників експедиції на березі Аральського моря (1848-1849)

Слід підкреслити, що мало про кого з людей наш поет говорив із таким захватом, як про Миколу Данилевського. Він познайомився з ним приблизно за рік до того, як писав цитовані Кониським листи. А історія їхнього знайомства така. Улітку 1849 року, коли Шевченко плавав Аральським морем у складі описової експедиції капітан-лейтенанта Олексія Бутакова[387], Данилевський був заарештований у зв’язку зі справою Михайла Буташевича-Петрашевського та його гуртка й кинутий на сотню днів до Петропавлівської фортеці. Слідча комісія, зрештою, звільнила його від суду, але він був висланий із Санкт-Петербурга, спершу у Вологду, а згодом, 3 листопада 1852 року, за клопотанням графа Василя Перовського, переведений у Самару, в канцелярію місцевого губернатора[388]. Для Данилевського це був час великих випробувань. Його дуже пригнічувало заслання, а 10 липня 1853 року померла від холери дружина Віра Миколаївна Беклемішева. За словами самого Данилевського, це було «найбільше горе в його житті, і цілий рік він тяжко боровся з відчаєм»[389]. Справжнім порятунком стало для нього те, що великий природознавець Карл Ернст фон Бер добився дозволу взяти його у свою каспійську експедицію. Більше того, як стверджує Борис Райков, уже невдовзі Данилевський став головним співробітником Бера в цій експедиції[390].

Новопетровське укріплення з моря (1853-1857)

Каспійська експедиція академіка фон Бера прибула з Астрахані в Новопетровське укріплення 20 вересня 1853 року на пароплаві «Ленкорань»[391]. І, судячи з усього, Данилевський та Шевченко відразу ж припали до душі один одному. Принаймні в січні 1854 року поет писав Броніславу Залеському: «Хотілося мені відвідати Ханга-Бабу[392] з Д[анилевським], і Д[анилевському] теж хотілось, але фон Бер такий акуратний німець, якого й у серці Німеччини рідко зустрінути можна; три дні, каже, буду на Мангишлаку, себто в Новопетровському форті; сказав, як одрізав – просто гірше всякого німця»[393]. Варто при тому пам’ятати, що Шевченкові було добре на Ханга-Бабі або самому, або зі своїми сердечними приятелями. Та на цей раз поспілкуватися з Данилевським не судилось. Академік фон Бер справді планував побути в Новопетровському укріпленні зовсім недовго. Щоправда, у нього заболіла нога, тому експедиція пробула тут не «три дні», а майже два тижні[394]. Данилевський часу не марнував. Поки Бер одужував, він разом з Олександром Шульцем із ризиком для життя відвідав на човні «тюленячі острови», що були за 35 км від Мангишлаку, і повернувся звідти аж 2 жовтня[395]. А вже наступного дня експедиція Бера вирушила з Новопетровського укріплення назад в Астрахань.

Сад біля Новопетровського укріплення (1853)

Отже, Данилевський і Шевченко вперше потисли один одному руки, мабуть, 20 чи 21 вересня 1853 року. Але можна не сумніватися в тому, що вони чули один про одного значно раніше. Шевченкові могли розповідати про Данилевського члени гуртка Буташевича-Петрашевського, зокрема Микола Момбеллі, якого поет зустрічав у 1844-1845 роках у Санкт-Петербурзі на вечорах у Євгена Гребінки[396], Олексій Макшеєв, котрий став добрим приятелем поета під час аральської описової експедиції[397], Олександр Хаников, з яким Шевченко познайомився в Орській фортеці у червні – вересні 1850 року[398]. Міг щось розказати про Данилевського й Залеський. А Данилевський, у свою чергу, напевно знав про Шевченка від людей із того ж таки кола Буташевича-Петрашевського. Відомо, що у своїх революційних планах петрашевці розраховували на істотну підтримку національних окраїн Російської імперії. Іван Ліпранді, який тривалий час стежив через свого агента за гуртком Буташевича-Петрашевського, у доповідній записці від 17 серпня 1849 року спеціально підкреслив, що учасники гуртка обговорювали питання, «як діяти на Кавказі, в Сибіру, в Остзейських губерніях, у Фінляндії, в Польщі, у Малоросії (де, як вони гадали, вже є розворушення думок від зерен, кинутих творами Шевченка і т. д.)»[399]. Та, певно, ще більше Данилевський чув про Шевченка від свого доброго знайомого Миколи Головка, який покінчив життя самогубством 16 червня 1850 року[400].

Сад біля Новопетровського укріплення (1854)

Сталося це так. 22 квітня 1850 року прапорщик 3-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу Микола Ісаєв доповів командирові корпусу генералу від інфантерії Володимиру Обручову, що рядовий Тарас Шевченко порушує монаршу волю, ходячи в цивільному вбранні, живучи на приватній квартирі й займаючись малюванням. Шевченка заарештували. Під час трусу в нього були вилучені й папери. 9 червня 1850 року ІІІ відділ одержав щодо них довідку, в якій, зокрема, зазначалося: «На особливу увагу заслуговує такий вираз із листа чиновника Оренбурзької комісії Левицького[401], який перебуває тут у відпустці: «багато є тут наших… поки що знаю одного, це Головко, магістр Харківського університету; він співробітник деяких журналів і дуже розумний чоловік, шкода тільки, якщо своєю правдивістю він наробить того, що його зашлють куди-небудь. Головко каже, що хоч вас (тобто Шевченка) не стало, та на ваше місце є до 1000 людей, готових стояти за все те, про що ви говорили…» [402]. На цьому документі начальник ІІІ відділу граф Олексій Орлов написав таку резолюцію: «Головка й Левицького арештувати з паперами»[403]. А 13 червня ІІІ відділ підготував для імператора довідку «О коллежском секретаре Левицком и магистре Головко» з проханням дозволити арешт їх обох. Микола І такий дозвіл дав. Але коли 16 червня на квартиру до Головка прибули полковник корпусу жандармів Олександр Левенталь і квартальний наглядач Столяров, то Головко спершу невлучно вистрелив у Левенталя, а потім застрелився сам. Ясна річ, III відділ зробив усе можливе, щоб з’ясувати причини «столь необыкновенного события», розпитуючи про Головка всіх, хто міг щось про нього знати. Одним із них і став Микола Данилевський. 23 червня граф Орлов доповідав імператорові «по делу о Головке, Левицком и Шевченке»: «…Студент С.-Петербурзького університету Данилевський, якого перед тим викликали на допити в справі Буташевича-Петрашевського і який, прагнучи довести, що він не тільки не має шкідливих думок, але й готовий допомагати урядові в розслідуванні, сам прибув до 3-го відділу й розповів про все, що знає; його свідчення багато чого пояснили в характері Головка»[404].

Воєнний пост біля Новопетровського укріплення (1851-1857)

Ось так життєві лінії Шевченка й Данилевського переплелись іще до їхнього знайомства у двадцятих числах вересня 1853 року. Щоправда, повторю, це знайомство було дуже нетривале – всього кілька днів. А 13 серпня 1854 року експедиція академіка фон Бера знову прибула до Новопетровського укріплення. На цей раз вона працювала тут майже два місяці – аж до 24 вересня[405]. От саме в цей час Шевченко й Данилевський стали нерозлучними друзями[406].

Але що так привабило Шевченка в Данилевському? Риси характеру? Мабуть, так, адже Данилевський був дуже світлою людиною, «такою ясною, чистою, чужою злу й найменшій фальші, що не любити його було неможливо…»[407]. Свою роль могла зіграти й спільність доль. Крім того, у них було чимало спільних знайомих. Усе це так, але ми не знаємо головного: про що говорили між собою ці люди, тобто що їх єднало духовно? Шевченко, на жаль, так і не написав про Данилевського оті згадані в листі до Залеського «24 аркуші».

І Данилевський нічого про це не казав. Тож історики літератури змушені відбуватись переважно загальниками. Наприклад, Павло Зайцев у своїй книзі «Життя Тараса Шевченка» зазначив лиш таке: «З членом експедиції Бера, видатним природознавцем, економістом і публіцистом М. Данилевським [Шевченко] зблизився і слів не мав, щоб описати Залеському, скільки задоволення й радощів дала йому зустріч із таким співбесідником, як Данилевський»[408]. Рецензуючи книжку Зайцева, Євген Маланюк спеціально наголосив, що Данилевський, «пізніший автор «Росії і Європи», був одним з найбільших історіософів світу, автор теорії органічності культур, циклічності історичних процесів і т. і., з якого (це майже встановлений факт) черпав О. Шпенглер більш як півстоліття пізніше… Шевченко мав з ним вести розмови систематично і на протязі не малого часу. Це – факт немаловажний для характеристики обох»[409]. Так, немаловажний. От тільки в чому він полягає?

***

(продовження буде)

380 Рід Миколи Данилевського має українське коріння [Михед П. Данилевський Микола Якович // Шевченківська енциклопедія в 6 томах. – Київ, 2012. – Т. 2 (Г-З).- С. 272].
381 Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя. – Львів, 1901. – Т. ІІ. – С. 117.
382 Повне видання творів Тараса Шевченка / За ред. Павла Зайцева. – Чікаґо, 1960. – Т. Х: Листи. – С. 104.
383 Точніше: «пишу панегірик прекрасному розумові й серцю М[иколи] Данилевського]» [Повне видання творів Тараса Шевченка / За ред. Павла Зайцева. – Чікаґо, 1960. – Т. Х: Листи. – С. 104-105].
384 Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя. – Львів, 1901. – Т. ІІ. – С. 117.
385 Там само. – С. 117.
386 Повне видання творів Тараса Шевченка / За ред. Павла Зайцева. – Чікаґо, 1960. – Т. Х: Листи. – С. 109.
387 Див.: Survey of the Sea of Aral. By Commander Alexey Butakoff, of the Imperial Russian Navy. Communicated in а letter to Sir Roderick I. Murchison // The Journal of the Royal Geographical Society. Volume the twenty-third. – London, 1853. – P. 93-101.
388 Страхов Н. Предисловие // Данилевский Н. Я. Россия и Европа. Взгляд на культурные и политические отношения славянского мира к германо-романскому. Издание третье с портретом и посмертными примечениями (Издание Н. Страхова). – Санкт-Петербург, 1888. – С. VII-VIII.
389 Там само. – С. VIII.
390 Райков Б. Е. Карл Бэр. Его жизнь и труды. – Москва; Ленинград, 1961. – С. 237.
391 Там само. – С. 240. За іншими даними – 21 вересня [див.: Т. Г. Шевченко. Біографія. – Київ, 1984. – С. 287; Зленко Г. Бер Карл-Ернст Максимович // Шевченківська енциклопедія в 6 томах. – Київ, 2012. – Т. 1 (А-В).- С. 368].
392 Урочище, розташоване за 30 км на схід від Новопетровського укріплення. Тут були джерела прісної води й росли дерева. Шевченко дуже любив цю місцину й не раз її малював [Ханга-Баба // Шевченківський словник у двох томах. – Київ, 1978. – Т. II (МОЛ-Я). – С. 317].
393 Повне видання творів Тараса Шевченка / За ред. Павла Зайцева. – Чікаґо, 1960. – Т. Х: Листи. – С. 92.
394 Райков Б. Е. Карл Бэр. Его жизнь и труды. – С. 241.
395 Там само.
396 Момбеллі М. О. Записки // Спогади про Тараса Шевченка. – Київ, 1982. – С. 175.
397 Макшеев А. Шевченко // Путешествие по Киргизским степям и Туркестанскому краю А. Макшеева. – Санкт-Петербург, 1896. – С. 29-31.
398 Айзеншток И. Я. Т. Г. Шевченко и петрашевец А. В. Ханыков // Ученые записки Ленинградского педагогического института им. А. И. Герцена. – 1948. – Т. ЬХУІІ. – С. 102-107.
399 Записки И. П. Липранди // Русская старина. – 1872. – Т. VI. – Июль. – С. 77.
400 Про Миколу Головка див.: Яковина О. Головко Микола Олексійович // Шевченківська енциклопедія в 6 томах. – Київ, 2012. – Т. 2 (Г-З).- С. 117.
401 Про Сергія Левицького див.: Левицький Сергій Петрович // Шевченківський словник у двох томах. – Київ, 1978. – Т. І (А-МОЛ). – С. 347.
402 Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. 1814-1861. Вид. друге, перероблене та доповнене / За ред. Є. П. Кирилюка. – Київ, 1982. – С. 197. Пор.: Листи до Тараса Шевченка / Упоряд. та комент. В. С. Бородіна, В. П. Мовчанюка, М. М. Павлюка, В. Л. Смілянської, Н. П. Чамати. – Київ, 1993. – С. 63.
403 Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. 1814-1861. Вид. друге, перероблене та доповнене / За ред. Є. П. Кирилюка. – С. 198.
404 Там само. – С. 202.
405 Т. Г. Шевченко. Біографія. – С. 288; Зленко Г. Бер Карл-Ернст Максимович. – С. 368-369.
406 Жур П. Зустрічі на Мангишлаку: (Iз нових матеріалів до біографії Шевченка) // Збірник праць п’ятнадцятої наукової шевченківської конференції. – Київ, 1968. – С. 51-65; Михед П. Данилевський Микола Якович. – С. 272-273.
407 Страхов Н. Предисловие // Данилевский Н. Я. Россия и Европа. Взгляд на культурные и политические отношения славянского мира к германо-романскому. Издание третье с портретом и посмертными примечениями (Издание Н. Страхова). – С. XVI.
408 Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. – Нью-Йорк, Париж, Мюнхен, 1955. – С. 277; пор.: Шагинян М. Тарас Шевченко. – Москва, 1946. – С. 272; Шевченко сто років тому (1853-1953) // Шевченко. Річник ІІ. – Нью-Йорк, 1953. – С. 11.
409 Маланюк Є. Шевченко в житті (Павло Зайцев. Життя Тараса Шевченка. – НТШ, 1955, стор. 400) // Маланюк Є. Книга спостережень. Проза. – Торонто, 1966. – Т. ІІ. – С. 49.

Леонід Ушкалов

Джерело:
ШЕВЧЕНКО Й ДАНИЛЕВСЬКИЙ: ЖИТТЯ, МИСТЕЦТВО, ФІЛОСОФІЯ
у книзі:
Ушкалов Л.В. Сковорода, Шевченко, фемінізм… : Статті 2010–2013 років / Л. В. Ушкалов. – Харків : Майдан, 2014. – 312 с. (сс.140-146)

Веб-джерело (pdf-файл):
https://kharkiv-nspu.org.ua/wp-content/uploads/2014/11/L_Ushkalov_statti_2014.pdf
Ушкалов Л.В. Сковорода, Шевченко, фемінізм… : Статті 2010–2013 років / Л. В. Ушкалов. – Харків : Майдан, 2014.