Друге видання книги Леоніда Ушкалова «Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання», яке побачило світ 2019 року, стало переможцем Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» в номінації «ХРЕСТОМАТІЯ. Літературознавство / критика». Про це нам нагадав путівник з української якісної книжки «Український BEST. Мініенциклопедія книжкового дворіччя: 2019–2020», який щойно з’явився у київському видавництві «Майстер Книг». Пропонуємо відгук-презентацію українського літератора Олега Коцарева про книгу Леоніда Ушкалова з цього путівника.

Свято контексту
Олег КОЦАРЕВ

Книжка Леоніда Ушкалова «Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання» – одна з яскравих подій української есеїстики останніх років. Уперше вона побачила світ 2014 року (коли – нагадаю – в умовах початку російсько-української війни відбувалися досить драматичні урочистости на честь 200-річчя від народження Тараса Шевченка), в локальному видавництві, з доволі «партизанським» розповсюдженням. І ось 2019 року її наново опублікували у видавництві «Дух і Літера», що робить книжку радикально доступнішою для широкої інтелектуальної авдиторії.

Обкладинка 1-го видання книги. «Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання». – Харків; Едмонтон; Торонто: Майдан, Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2014

Ця «енциклопедія» – збірка близько трьох сотень невеличких есеїв. У повній і сумлінній відповідності з назвою, ці тексти складаються в таку структурну композицію, яка справді є подібною до класичної енциклопедії. Нехай навіть і не в академічному форматі. Статті-есеї Леоніда Ушкалова, розташовані в алфавітному порядку, присвячені визначальним, на думку професора, образам, ідеям, поняттям, явищам і персонажам творчости Тараса Шевченка. Але також і тим з’явам духовного і матеріального порядку, що становлять зовнішній, але вагомий контекст, у якому Шевченко жив і творив. Тут доречно нагадати слова Леоніда Ушкалова, сказані ним під час однієї з презентацій «Моєї шевченківської енциклопедії»: «Одна з головних проблем нашого розуміння і дослідження творчости й постати Шевченка – це нерозуміння, неврахування контексту». Важко не погодитися.

Обкладинка 2-го видання книги. «Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання». – Київ: Дух і літера, 2019

Енциклопедійна структура книжки пана Ушкалова не лише допомагає читачам знайомитися з книжкою в найрізноманітніших напрямках, формуючи власні мікросюжети, але також і створює доволі специфічний стилістичний ефект від поєднання навіть самих лише заголовків (але насправді, звичайно, не їх самих – зміст різних статей теж сполучається цікаво, часом несподівано). Найкраще це можна побачити в змісті книжки, який подекуди набирає рис, подібних до знаменитих постмодерних переліків «каталожного» характеру. Ось, до прикладу, що ви маєте нагоду прочитати на літеру «К»:

Кава
Капелюх
Каприз
Кар’єра
Кат
Качині
Квітка
Китай
Кінець
Кіт
Ковбаса
Козак
Кокетство
Коліна
Комедія
Комета
Комплімент
Конфуз
Копія
Коротке
Краса
Крига
Кучері.

Ефектні переходи, часом не без жартівливого, іронічного духу, що його професор Ушкалов взагалі умів напрочуд делікатно і з почуттям міри інтегрувати до дуже навіть серйозних своїх творів. При цьому самоочевидно, що списки заголовків – далеко не ключова річ у книжці. У кожній статті-есеї на читачів чекає насамперед аналіз роботи Тараса Шевченка з певним образом, поняттям, явищем. Звичайно, йдеться про різні жанри – і поезію, і прозу, і щоденникові записи, і образотворчу спадщину. Значення, емоції, цитати і запозичення тощо. Знову-таки контекст, паралелі з іншими творцями.

Чимало уваги Леонід Ушкалов приділяє не лише Шевченковим сучасникам, але й пізнішим творцям, дослідникам та тим, хто в той чи інший спосіб пов’язали певну частину власної творчости з його спадщиною. Упевнений, для багатьох у цьому сенсі стануть несподіванкою (комусь приємною, а комусь, напевно ж, і ні – всім тут не догодиш) непоодинокі звертання автора, зокрема, й до Михайля Семенка, письменника, який сто років тому, перебуваючи на чолі футуристичного руху в українській літературі, послідовно намагався деконструювати культ Великого Кобзаря. І що ж – цитати з «літературного хулігана» виявляються дуже навіть доречними в новітній книжці про Шевченка. Вкотре засвідчуючи: не варто сприймати заяви і маніфести епатажних письменників буквально. Насправді, «повалення кумирів» зазвичай – ніяке не повалення, а додаткове привернення уваги, «перезавантаження» чи, зрештою, просто вітерець у культурних ландшафтах. Особливо коли потім знайдеться такий синтезуючий інтелект, як у професора Ушкалова, щоб звести все докупи та розставити по місцях.

Письмо Леоніда Ушкалова – образне, яскраве, багате. Традиційно для цього автора сповнене цитат і алюзій; після прочитання «Моєї шевченківської енциклопедії» у вас, напевно, з’явиться цілий список згаданих Ушкаловим книжок, які теж хочеться прочитати. Міні-есеї про Тараса Шевченка зазвичай тримаються на трьох смислових «китах»: науковість (далеко від неї автор не відходить навіть у геть суб’єктивних моментах), ліризм (без зловживань, але яскраво та не без автобіографізму) та іронія, жарт. З-поміж останніх моментів особливо запам’ятовується, до прикладу, текст «Груди», в якому професор Ушкалов із пародійною методичністю вивчає зображення жіночих грудей, великих і маленьких, «класичних» і «готичних», у візуальній творчості Шевченка та проектує їх на припущення щодо персональних смаків художника і поета в цій «галузі».

Гадаю, подібні «вольності» можуть обурити частину надто поважно налаштованих читачів. Інші моменти здатні викликати сумніви вже суто «логічно-історичного» характеру (як-от виразно «самостійницька» інтерпретація шевченківського розуміння українсько-російських відносин). Але насамперед усе це привертає увагу до дуже небанально змальованої постаті Тараса Шевченка, до української культури загалом та до її багатого «свята контексту». Надихає на пізнання.

Тільки одна справжня прикрість пов’язана з книжкою «Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання». Вона нагадує про те, що професора Ушкалова більше немає серед нас…

Джерело:
https://knyzhkaroku.online/wp-content/uploads/2021/01/Almanah2020.pdf
Український BEST. Мініенциклопедія книжкового дворіччя: 2019–2020. – К.: Майстер Книг, 2021, 272 с.
(сс. 34-38)