НАДІЯ

Не секрет, що людина живе надією. І кожному з нас відоме це трепетне відчуття. Воно настільки органічне, що ми навіть не задумуємось над тим, що воно таке. Це — як повітря. Поки воно є, його не помічаєш. І тільки коли ти опиняєшся десь на краю життя, десь там, де надія стає зникома, мов полум’я свічки на вітрі, ти раптом питаєш себе: що це за вогник?

Що таке надія? Сон наяву, як казав великий Платон? «Богословська» чеснота, без якої ти ніколи не зможеш урятувати свою безсмертну душу, — як стверджують християнські теологи?

Хтозна. А може, надія — то взагалі якийсь диявольський блукаючий вогник, який водить тебе по колу, бентежить і проганяє геть такий жаданий спокій? Може, це одне з вічних джерел наших страждань? Писав же колись мудрий Боецій:

«Геть жени втіхи,
Геть — і страхи всі,
Геть — сподівання,
Щоб не страждати;
Де ж вони владні —
Хмарний там розум,
Мов у вуздечці» [1].

Семен Гулак-Артемовський

Я не знаю. І ніхто не знає. Не знав цього й Шевченко. Більше того, поет вважав, що надією варто просто жити, а от думати про неї — справа небезпечна, бо розум руйнує надію. Пригадаймо, як 1 липня 1852 року він писав Семенові Гулаку-Артемовському: «…Людина в нещасті живе сама в собі, як кажуть розумні люди, тобто думає. А до чого призводять роздуми? спитати б цих розумних людей. До того, що руйнують надію, цю всесвітню прекрасну ошуканку». Ось тут надія для поета постає в образі «прекрасної ошуканки», деінде — в образі «шалапутки» чи вже «святого ангела»…

Та, в усякому разі, це щось таке, що тікає від холодного, мов лід, розуму… Хоча, з другого боку, це аж ніяк не сліпа віра. 26 червня 1857 року поет сидів собі на самоті в Новопетровському укріпленні й думав про волю. Його фантазія малювала «найвигадливіші арабески» майбутнього вільного життя. Аж раптом у пам’яті поета зринув рядок із безсмертного «Фауста» (ІІ, 58) у російському перекладі Едуарда Губера. І він нотує в щоденнику таке: «Надеждою живут ничтожные умы», — сказав покійник Гете. І покійний мудрець сказав істину наполовину. Надія властива і дрібним, і великим, і навіть найбільш матеріальним позитивним умам. Це наша найніжніша, постійна, до гробової дошки незмінна нянька-любовниця. Вона, прекрасна, і всемогутньому цареві, і світовому мудрецю, і бідному хліборобу, і мені, мізерному, повсякчас леліє довірливу уяву й заколисує недовірливий розум своїми чарівними казками, яким кожен із нас так охоче вірить. Я не кажу — несвідомо. Той дійсно нікчемний ум, який вірить, що на вербі виростуть груші. Але чому ж не вірити мені, що я хоч би до зими, та неодмінно буду в Петербурзі? Побачу милі моєму серцю обличчя, побачу мою прекрасну Академію, Ермітаж…, почую чарівницю оперу. О, як солодко, як невимовно солодко вірити в це прекрасне майбутнє. Я був би байдужий, холодний атеїст, якби не вірив у цього прекрасного Бога, у цю чарівну надію».

Тремтливий вогник надії зблискує десь посередині між голим холодним розумом і сліпою вірою. З обох боків — темрява небуття, посередині — вогник надії. Це — як у Франсиско де Каведо. Пам’ятаєте його тремтливе: «Я стану порохом, та порохом закоханим»? Але звідки ж береться той вогник, хто його запалює? Якщо казати просто — від віри в Бога. Пригадаймо ліричний відступ у поемі «Петрусь»:

«Нехай радіє,
Поки надія серце гріє,
Поки росте з того зерна
Або кукіль, або пшениця.
Бо ми не знаєм, що твориться
У Його там. А Він хоч зна,
Та нам не скаже».

Надія — це наслідок людської неспроможності збагнути лабіринти Божого промислу. А з другого боку — це покладання на Божу волю, на Його всемогутність, на Його доброту. Зрештою, надія — це і є Бог. І мабуть, найкраще це засвідчують карбовані рядки поеми «Тризна»: «В ком веры нет — надежды нет! / Надежда — Бог, а вера — свет». То що ж воно виходить: образи «прекрасної шалапутки» чи «ошуканки» — це маски Всевишнього? Певно, що так.

1  Переклад з латини Андрія Содомори.

Джерело:
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання. – Харків; Едмонтон; Торонто: Майдан, Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2014   (сс.337-339)

Веб-джерело:
https://chtyvo.org.ua/authors/Ushkalov_Leonid/_samopiznannia/

https://shron1.chtyvo.org.ua/Ushkalov_Leonid/_samopiznannia.pdf

/ поділ на абзаци – Краснопілля Інфо /