МИТЬ

У Святослава Гординського є такі чудесні рядки:

«Де — межі моря і людських хотінь?
Ось промайнула чайка по блакиті:
Прижмуриш вії — і не зловиш миті,
Несхопної, як перелітна тінь»…

Мить — річ, на перший погляд, зовсім проста. Хто ж не знає, що це такий собі антонім тривання, якийсь найкоротший відтинок буття, сказати б, «буттєва неподілка», «атом тривалості» чи що. Та, з другого боку, це щось напрочуд багатогранне й таке невловиме, що його суть легко-легко, ніби граючись, тікає від твого розуму.

Ясна річ, можна подумки продекламувати щось схоже на «Символ віри» Володимира Самійленка:

«Вірю, що світ матер’яльний не єсть абсолютна реальність,
Вірю, що час і простір теж абсолютні не більш.
Вічність не більша за мить, як і мить не коротша за вічність,
Точка й безмежність світів у Всеєдинім — одно»,   — та навряд чи ці слова допоможуть тобі відчути, що таке мить.

Хіба заплющити очі й послухати музику? «Музика, — як писав у своєму щоденнику Блок, — найдосконаліше з мистецтв, тому що вона найбільше оприявнює і віддзеркалює задум Творця. Її нематер’яльні, безконечно малі атоми — це рухомі довкола центру точки. Тому кожен оркестровий момент є відображенням системи зіркових систем — у всьому її миттєвому розмаїтті та плинності. «Теперішнього» в музиці нема, вона найочевидніше доводить, що теперішнє як таке є всього лиш умовний термін, знак межі (неіснуючої, фіктивної) між минулим і майбутнім. Музичний атом — найдосконаліший і єдиний, що існує реально, бо він — творчий. Музика створює світ… Слухати музику можна лиш закривши очі й обличчя (перетворившись на вухо та ніс), тобто влаштувавши нічну тишу й морок — умови «передсвітового». В оці умови нічного небуття починає вливатись і набувати власних форм, ставати космосом, доти безформний і меонічний[1] хаос».

Гастон Башляр

А трохи згодом Гастон Башляр міцно пов’яже миттєвість з поезією. Що таке поезія? — питав сам себе французький філософ, щоб відповісти: «Поезія — це метафізика миті».

Так-так. Якби поезія тільки йшла вслід за часом життя, вона була б усього лиш його блідою тінню. Але весь секрет полягає в тому, що поезія може стати чимось більшим за життя лише тоді, коли зуміє «зупинити» його. Поезія — то не що інше, як «утілення самої одночасності, коли навіть домежно розірване буття набуває цілісності». Поезія — це «знерухомлений час», одна-єдина всеосяжна мить.

Ось усього лиш дві відповіді на питання: що таке мить? А як розумів її Шевченко? По-перше, для нього це найменший атом тривання, свого роду демінутив часу, якась найкоротша його частинка, те, що можна було б назвати «часиночкою». Ось, наприклад, звернені до Бога молитовні слова з поеми «Тризна»:

«Хоть на единое мгновенье
Темницу сердца озари
И мрак строптивых помышлений
И разгони, и усмири»…

Та які ж вони різні — ці миттєвості! Миттєвість може бути «фотопортретом» часу як перебіжного душевного настрою. «О, — вигукує оповідач повісті «Наймичка», змалювавши юну матір та її дитя, — якою прекрасною була вона в цю мить, якою щасливою, яка чудесна, урочиста радість була розлита в усьому її єстві! Що коли б у цю мить міг глянути на неї її спокусник? Він упав би перед нею на коліна й помолився б, як перед святою».

Та й сама раптовість зміни настрою — це мить. Ось герой повісті «Музикант» увесь перетворюється на чекання. «Мене, — каже він, — проймав дрож. Та коли хтось біля мене сказав: «Уже сьома година», — я затремтів, а серце мені обдало якимось холодом. Так, наче в одну мить гаряча кров покинула його, а замість крові потекла холодна вода».

Зникомість миті може робити її метонімією чистої проминальності, а отже, неважливості всього плотського, зокрема тілесної любові, хоті, порівняно з духовними цінностями. Змалювавши, як у серці офіцера-спокусника знов народжується плотська жага до зведеної ним жінки, оповідач повісті «Наймичка» вигукує: «Підлий ти, лукавий чоловіче! Чого ти від неї хочеш? Невже заради миттєвої тваринної насолоди ти бентежиш її ледь-ледь притихле серце?» Миттєвість тут — старий як світ знак проминальності.

Те саме й у повісті «Художник», коли мова заходить про ту фатальну роль, що її може відіграти любов митця до порожньої красуні: «Вона, привілейована красуня, на одну лиш мить осяє яскравим, сліпучим промінням радості мирну обитель Божого обранця; а потім, як від промчалого метеора, так од цієї миттєвої радості не залишиться й сліду».

«Ванітативні» конотації неважко помітити й тоді, коли Шевченко говорить про миттєві враження, навіяні мистецькими образами. Ось, наприклад, у листі до княжни Рєпніної від 7 березня 1850 року він каже про стилістику романів Ежена Сю: «…Таке напівосвітлення ефектне, але його враження миттєве! — так і твори Сю, поки читаєш — подобається й пам’ятаєш, а прочитав — і забув».

Принаймні свою власну творчість Шевченко аж ніяк не асоціює з такою миттєвістю-ефектом. Недаром на початку щоденника він пише: «Якби я призначав свій журнал для друку, то, чого доброго, може, і спокусив би лукавий ворог істини, але я, як сказав наш поет: «Пишу не для мгновенной славы — / Для развлеченья, для забавы, / Для милых искренних друзей, / Для памяти минувших дней». Це — рядки з поезії Кольцова 1829 року «Пишу не для мгновенной славы…».

Колись на Кос-Аралі Шевченко переспівав ці рядки так:

«Не для людей, тієї слави,
Мережані та кучеряві
Оці вірші віршую я.
Для себе, братія моя!»

Що означає тут мить? Щось зовнішнє, «імперсональне». Принаймні — це антитеза внутрішнього, інтимного, сокровенного… Та, з другого боку, зовнішній світ може легко ставати пейзажем душі. Ось, наприклад, явно навіяні читанням «Естетики» Лібельта роздуми поета про те, що вище: природа чи мистецтво: «У справжньому художньому творі є щось чарівне, прекрасніше за саму природу, — це висока душа митця, це божественна творчість. Зате бувають і в природі такі дивовижні явища, перед якими поет-художник падає ниць і тільки дякує Творцеві за солодкі, чарівні для душі миті».

1 Від грец. me on — ніщота.

Джерело:
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання. – Харків; Едмонтон; Торонто: Майдан, Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2014 (сс.312-314)

Веб-джерело:
https://chtyvo.org.ua/authors/Ushkalov_Leonid/_dosvidu_samopiznannia/

https://shron1.chtyvo.org.ua/Ushkalov_Leonid/_dosvidu_samopiznannia.pdf

/ поділ на абзаци – Краснопілля Інфо /