БІБЛІЯ

На початку повісті «Варнак» є такий епізод. Кріпость Соляна Защита, що за 70 кілометрів від Оренбурга. Оповідач приходить у гості до головного героя, який колись, на далекій-далекій Україні, був розбійником. Роздивляється його хату й бачить на столі велику книгу «в червоній сап’яновій оправі, із золотим, почорнілим від часу тисненням». То була Біблія — «елегантне київське видання 1743 року, з пишномовною присвятою гетьману Розумовському (видання дуже рідкісне)».

Шевченко помилився. Такого видання Біблії нема. Книга з присвятою Кирилу Розумовському — «Догматы православныя віри католіческія и апостолскія Церкви Восточныя» ректора Києво-Могилянської академії Самуїла Миславського, надрукована в Києві 1760 року. Судячи з усього, поет мав на думці знамените київське видання Єлизаветинської, чи Синодальної, Біблії, яке з’явилось у типографії Київської митрополії 1758 року й за своїм художнім оформленням досі вважається неперевершеним.

Оця згадка про Біблію луною відгукнеться потім наприкінці повісті, композиційно обрамлюючи всю історію. Герой каже, що цією книгою благословила його на прощання панна Магдалена — жінка, яка була йому, сироті, і матір’ю, і сестрою, і янголом-охоронцем. «Свята! божественна книга! — вигукує він. — Моє єдине пристанище, покров і уповання». Герой «задумався, заплакав і сказав крізь сльози, ніби сам до себе: — Одна-єдина річ, уціліла від пожежі».

Біблійна правда — одне-єдине, що «не горить»… Мені здається, і сам Шевченко міг би повторити ці слова, адже Біблія була його супутницею все життя. Він знав її змалечку, мабуть, іще до школи. А в школі вивчив напам’ять Псалтир. Біблія — його настільна книга й за часів навчання в Академії мистецтв. Пам’ятаєте, як, читаючи «Histoire des croisades»[1] Мішо, він намалював хрестоносців на чолі з Петром Ам’єнським і показав малюнок Брюллову? Але «Великий Карл» замість того, щоб похвалити свого учня, строго заборонив йому брати сюжети «з будь-чого, крім Біблії, стародавньої грецької та римської історії». «І тепер у мене на квартирі, — каже поет, — крім Біблії, нема жодної книги».

А наприкінці березня 1845 року він їде в Україну. І тут Біблія поруч. Уже 23 жовтня цього ж таки року він пише з Миргорода до Аркадія та Надії Родзянків, що одна-єдина книга, яка в нього є, — Біблія. «Якби не Біблія, то можна було б збожеволіти… Дочитую Біблію, а там… а там… знов почну». Та й у Переяславі, як згадував Козачковський, поет читав Біблію, «відзначаючи місця, що вражали особливою величчю думки».

На жаль, ця Біблія згоріла під час пожежі. Таки ж горить і Біблія. Та який невигладний слід залишила вона в тогочасній творчості поета! Здається, вперше біблійна фраза зринає в його поемі «Тризна», там, де змальовано ідеал людини:

«Без малодушной укоризны
Пройти мытарства трудной жизни,
Измерять пропасти страстей,
Понять на деле жизнь людей,
Прочесть все черные страницы,
Все беззаконные дела…
И сохранить полет орла
И сердце чистой голубицы!
Се человек!..»

Знамениті слова Пилата з Євангелії від Іоана, що її так пристрасно читали кирило-мефодіївські братчики на своїх сходинах… З Єлизаветинської Біблії поет бере епіграфи і до цієї поеми[2], і до «комедії» «Сон»[3], і до поеми «Кавказ»[4], і до послання «І мертвим, і живим…»[5]. А ще він переспівує сім Давидових псалмів (1-й, 12-ий, 81-ий, 93-ій, 132-ий, 136-ий, 149-ий). Забігаючи наперед, скажу, що найчастіше поет покликався саме на Псалтир. Одних тільки цитат із Псалтиря я нарахував у його творах 23. Звісно, це ніщо порівняно, скажімо, із таким суто біблійним автором, як Сковорода, котрий цитував Псалтир 1273 рази, тобто в 55 разів частіше, ніж Шевченко, але чимало як для світського письменника…

А потім буде заслання. Федір Лазаревський згадував, як уперше побачив поета в Оренбурзі 1847 року: «Він лежав долілиць на нарах, заглибившись у читання Біблії». Та й сам Шевченко в листі до Андрія Лизогуба від 11 грудня цього ж таки року писав: «Просив я Варвару Миколаївну[6], щоб мені книжечок деяких прислала, а тепер і вас прошу, бо, опріче Біблії, нема й однії літери». Штабс-капітан Олексій Макшеєв стверджував, що навіть у пустелі під час походу на Сирдар’ю Шевченко не розлучався зі слов’янською Біблією. Десь у цей-таки час він почне й малювати біблійні сюжети, зробивши начерки «Юдита з головою Олоферна» та «Лот з дочками».

А коли в посланні «А. О. Козачковському» поет пише: «І я кровавими сльозами / Не раз постелю омочу», — хіба тут не відлунює 6-й псалом: «Змучився я від стогнання свого, щоночі постелю свою обмиваю слізьми, сльозами своїми окроплюю ложе своє…»?

Та особливий пієтет викликав у нього Новий Заповіт. «Новий Заповіт я читаю з благоговійним трепетом, — пише він 7 березня 1850 року Варварі Рєпніній. — Наслідком цього читання у мене народилася думка описати серце матері за життям Пречистої Діви, матері Спасителя. І друга, написати картину розп’ятого її Сина».

Саме в цей час Шевченко малює ескіз «Розп’яття», наступного року — сепію «Апостол Петро», ще пізніше — «Воскресіння», нарешті в 1856 році — сепії «Благословіння дітей» і «Самаритянка».

А ось дві історії з часу життя поета в Нижньому Новгороді, коли він повертався із заслання. Історія перша. 16 грудня 1857 року. Увечері Шевченко йде в гості до Володимира Івановича Даля. Випадково вони заговорили про Біблію. «Помітивши, що я не байдужий до біблійної поезії, — пише Шевченко в щоденнику, — Володимир Іванович спитав, чи я читав Апокаліпсис. Я сказав, що читав, та, на жаль, нічого не зрозумів…» І тоді Даль пропонує поетові прочитати його власний переклад цієї книги з коментарями. Шевченко погоджується, щоправда, без особливої охоти, і починає читати. Наступного дня він пише в щоденнику: «Читаючи оригінал, тобто слов’янський переклад Апокаліпсису, я подумав, що апостол писав це одкровення для своїх неофітів відомими їм алегоріями, щоб приховати справжній сенс проповіді від своїх наглядачів. А може, і з більш практичною метою, щоб вони (наглядачі) подумали, що старий збожеволів, верзе нісенітниці, та швидше звільнили б його з неволі».

Історія друга. 1 січня 1858 року. Шевченко нотує в щоденнику: вчора зустрів з друзями новий рік, прийшов уночі додому й так мені стало чогось самотньо, що я одягнувсь і рушив у «веселий дім». Та й у цьому «храмі Пріапа» мені було нудно. Тоді я пішов на заутреню у справжній храм. На жаль, «дячки з похмілля співали так жахливо, що я заткнув вуха й вийшов геть із церкви. Прийшовши додому, я випадково взявся за Біблію, розгорнув, і мені трапився клаптик паперу, на якому Олейников[7] записав байку зі слів Михайла Семеновича[8]. Я так зрадів цій знахідці, що тут-таки почав її переписувати». Ось так. Провівши ніч з повіями, утікши з утрені, поет одразу ж хапається за Біблію. Що він хотів у ній знайти? Утіху? Заспокоєння сумління? Святий його зна. Та, в усякому разі, аж ніяк не аркушик паперу із сатиричною «байкою» Дмитра Ленського. Цей відрух — спроба скинути із себе пута світу, чи, як сказав би Іван Вишенський, вирватись із лабетів диявола-миродержця…

Нарешті, поет прибуває в Санкт-Петербург. Біблія й тут із ним нерозлучна. Недаром же він переспівує 19-ту главу книги пророка Єзекіїля, 35-ту главу книги пророка Ісаї, 14-ту главу книги пророка Осії, робить офорти «Свята родина»[9], «Притча про робітників на винограднику»[10], «Вірсавія»[11]. А справжнім Шевченковим архітвором стає написана в цей час велична поема «Марія» — ця «Євангелія від Тараса»… Свою ж власну Біблію[12] поет заповідав подарувати після смерті Марку Вовчку. Так і було зроблено.

1 «Історія хрестових походів» (франц.)
2 Перше соборне послання святого апостола Петра 1: 22—25.
3 Євангелія від святого Іоана 14: 17.
4 Книга пророка Єремії 9: 1.
5 Перше соборне послання святого апостола Іоана 4: 20.
6 Рєпніну.
7 Ідеться про поетового приятеля Миколу Сергійовича Аленникова — колезького секретаря, службовця пароплавної компанії «Меркурій».
8 Щепкіна.
9 За Мурільйо.
10 За Рембрандтом.
11 За Брюлловим.
12 Видання Російського біблійного товариства (Санкт-Петербург, 1824).

Джерело:
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання. – Харків; Едмонтон; Торонто: Майдан, Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2014 (сс. 62-65)

Веб-джерело:
https://chtyvo.org.ua/authors/Ushkalov_Leonid/_samopiznannia/

https://shron1.chtyvo.org.ua/Ushkalov_Leonid/_samopiznannia.pdf

/ поділ на абзаци – Краснопілля Інфо /