Мужнє й довершене слово Миколи Данька (ч.2)

МУЖНЄ Й ДОВЕРШЕНЕ СЛОВО МИКОЛИ ДАНЬКА

/ продовження /

Безперечно, у свободі власного формування та становлення, у виборі орієнтацій і життєвих цінностей, у постановці перед собою мети й завдань, які й привели до створення цілісної особистості Миколи Данька, – неабияку роль відіграли як Львівщина загалом, так і Львівський університет ім. І. Франка.

У час, коли він навчався, в університеті працювали такі визначні вчені, як М. Возняк, М. Рудницький, I. Ковалик, Т. Франко, Ю. Мушак, Є. Лазаренко, а також фундатор і організатор факультету журналістики, його декан та завідувач кафедри журналістики В. Дмитрук, інша висока професура. Вони на своїх заняттях формували підвалини освіченості. Освіченості не лише в плані знань, а й уміння брати знання, засвоювати отриману інформацію, трансформуючи її в пошук незвіданого. Звідси – стремління, жадібність Миколи Данька до знань.

Те ж середовище гартувало й інше – вміти розгледіти сірість і зуміти не сприйняти її. Атмосферу Львівського університету 50-х рр. ХХ ст. охарактеризував у своїх щоденникових записках Б. Горинь. Зокрема там знаходимо таке свідчення: «… у кожній кімнаті гуртожитку є завербований якийсь студент, в обов’язки якого входить не тільки підслуховувати розмови, але й переглядати всі речі – книжки, конспекти. Буває, що вони залазять навіть у кишені піджаків і штанів, крадуть записні книжки, листи»[18].

Усе ж студенти, дух та уяву яких нуртував неспокій творчості, знаходили прекрасний вихід із цієї ситуації: спілкувались у літературній студії «Франкова криниця», де виробляли чуття художнього слова, пізнавали таємниці літературної майстерності, яких не могли дати ні товсті підручники, ні лекції. До літстудії Микола Данько ходив із тодішніми приятелями В. Колодієм та Р. Братунем. Також до неї входили: Г. Глазов, М. Петренко, В. Лучук, Г. Печенівський, Г. Книш. Сприяли зростанню також його дружні стосунки з Г. Тютюнником, В. Аркушенком, I. Вільде.

Варто також зупинитися й на такому мікроконтексті, як національно-політична ситуація 50-х рр. ХХ ст. в Західній Україні та Львові зосібно. Адже тут «спорадично виникали спроби організованого опору»[19] комуністичній владі. I хоч вони негайно придушувалися, розголосу все ж, особливо серед студентства, набирали швидко. Та й остання боївка ОУН-УПА, за даними КДБ УРСР, ліквідована лише в 1956 р.[20]. У грудні 1957 р. секретар Львівського обкому партії М. Лазуренко й начальник обласного управління КДБ В. Шевченко доповідали ЦК КПУ, що «націоналістичні тенденції серед населення ще живучі, вони й тепер проявляються з боку деякої частини інтелігенції та навіть тих осіб, які, на нашу думку, стоять на радянських позиціях»[21].

Тут ще можна було обзавестися виданими за часів «панської Польщі» поетичними збірками Б.-І. Антонича та У. Самчука; історичними творами А. Чайковського, Ю. Опільського, Б. Лепкого; створеним О. Кобилянською на окупованій румунами Буковині романом «Апостол черні»; кількатомними виданнями різних письменників Східної України, зокрема М. Хвильового та В. Винниченка, надрукованими видавництвами «Рух», «ДВУ», «Книгоспілка» ще до їх заборон. Тут прийшло до Миколи Данька також власне відкриття та розуміння поезії, твореної О. Ольжичем, Ю. Дараганом, Л. Мосендзем, Є. Маланюком (як у Празі та Варшаві, так і Львові). Саме ці та інші видання, придбані ним у Львівський період (який тривав із 1950 р. до 1958), стали основою майбутньої великої та ґрунтовної приватної бібліотеки. Зібрана упродовж багатьох років і формована фактично до останніх днів життя, вона красномовно свідчить про прагнення Миколи Данька до знань.

Михайло Осадчий

Нараховувала книгозбірня до п’яти тисяч книг, брошур, журналів: займала майже весь простір однокімнатної квартири. Саморобні стелажі стояли в коридорі, на кухні, містилися біля трьох стін кімнати. З меблів не було практично нічого: диван, шафа, письмовий та кухонний столи, кілька стільців. У спогадах про Миколу Данька «Понад 20 років із кляпом у роті», написаних 5 лютого 1994 р. на прохання автора цієї статті, письменник, науковець, дисидент М. Осадчий, згадуючи перше знайомство в 1963 р. і відвідини Сум, писав: «А в манюсінькій, заваленій стелажами в книгах квартирі як пірнув у баламутний глиб мудрості рідкісних, раритетних видань, – то й Сум за перші відвідини вже не запізнав. Подобалося Миколі моє резюме на прощання: «Я навіть у найкращих домах Львова такої багатющої бібліотеки не надибував»[22].

З протоколу обшуку[23], проведеного в його помешканні 27 травня 1983 р., бачимо, що в Миколи Данька вилучені «Филологические записки» (1890 р. видання), «Римские женщины» (1875), «Сонячна машина» В. Винниченка (1928), «Наука о нравственности» (1880), зібрання П. Антокольського (1950), «Оповідання» В. Винниченка – 3 томи, машинописний текст «Врачи США о сексе». Загалом, книги для Миколи Данька були не лише джерелом інтелектуального зростання. Вони рятували і від голоду: як ставало особливо нестерпно в період переслідувань, носив їх до «Букініста». Коли щастило трішечки розбагатіти, викупляв назад. Звичайно ж – далеко не завжди. За те страшне двадцятиріччя, коли його намагалися викреслити не лише з літератури та журналістики, а й із життя, сотні зо три видань бібліотека втратила. Сьогодні немало таких у Сумах, хто може похвалитися, як купував у Данька для себе цінні видання. I лише одиниці можуть сказати: «Купував, а потім повертав йому безкоштовно».

Базуючись на аналізі приватної бібліотеки, виходячи з того, що в ній годі знайти бодай томик без поміток господаря, можемо твердити – саме світова та українська література в поєднанні з теоретико-методологічними засадами наук (соціологія, філософія, історія, культура) були гносеологічною основою світоглядних позицій Миколи Данька.

Інший мікроконтекст становлення митця формувався під впливом суспільних ідей, породжених політичною «відлигою» в перші роки правління М. Хрущова. Цей період уже збігається у часі з перебуванням Миколи Данька в Сумах. Приїхавши сюди 1958 р. зі Львова, він продовжував напружено працювати, поєднуючи літературну творчість із роботою в редакції обласної газети «Ленінська правда», куди на посаду виконувача обов’язків заввідділу шкіл зарахований 7 червня 1958 р. Звичайно, працювати в обласному органі Комуністичної партії й не доторкатися до твореної партією міфологеми про справедливе комуністичне суспільство – неможливо. Все настійніше поширювалася думка про побудову комуністичної держави за ленінськими принципами. Прагнучи посилити свою владу після розвінчання злодіянь за часів Й. Сталіна та дати новий поштовх ідеологічній роботі, Комуністична партія зробила ставку на канонізацію образу В. Леніна. У цьому, як пише М. Жулинський, ефективно допомагали література й мистецтво, які «з особливим емоційним завзяттям взяли «сталінський слід» і натхненно виспівували осанну марксизму-ленінізму. У переважній своїй більшості це були щирі інтонації, які запліднювалися катарсисом десталінізації. Мало хто з шістдесятників оминув у своїй творчості звабу образного стрибка у вир захоплень очищеним від сталінської скверни Леніним і вченням марксизму-ленінізму»[24]. Так, збірка І. Драча «До джерел» відкривалася віршем «Дихає осінь, дихає світ густий…», рядок із якого «Дихаю Леніним до останнього подиху…»[25] дав назву цілому розділові, присвяченому засновникові Комуністичної партії. Вірність Ленінській ідеї у своєму вірші «Де я не буду, що робить не стану… » по-своєму добродушно-щиро засвідчив В. Симоненко: «Куди б мене дороги не манили / І хто б мене звернути не хотів, / У мене хватить розуму і сили / Іти по тій, що Ленін заповів»[26].

Не оминула цієї теми й рука Миколи Данька. У сумській обласній газеті «Ленінська правда» від 17 березня 1959 р. з’явився «Марш комуністичних бригад», де стверджувалося, що «Світять нам зорі весни, / Радісно славен труд. / Ленін в чудове прийдешнє / Мужнім накреслив путь»[27]. А в альманасі літераторів Сумщини «Світанок» (1962 р.) уміщено його вірш «Ленінське слово». Що ж, він доторкнувся до міфологеми про справедливу комуністичну державу за Ленінським принципом. Рятуватись у потоці лжеістин, що працювали на цю міфологему, було важко. Вивергнути потім із себе облудні слова – ще важче. Проте це відбудеться.

Микола Данько (крайній праворуч) з київськими та сумськими письменниками (60-ті роки)

Слід зауважити, що в порівнянні з Миколою Даньком своїми першими книжками значно гучніше заявляли представники так званої першої хвилі шістдесятників. Однак і його дебютна збірка «Зоряне вікно»[28] не розчинилася серед десятків інших. «Культура кращих віршів Миколи Данька, – писав Б. Олійник, – знаходиться на хорошому естетичному рівні»[29]. А М. Ільницький у статті «Сім соло поетичного хору» відзначив, що «у темах загальнофілософських особливо виразно постає здатність автора мислити оригінально, вирішувати тему по-своєму»[30].

Виходячи з того, як держава посилювала тиск на саму себе через арешти інтелігенції, через витоптування паростків нового українського відродження, через розгортання російської мови, бюрократизм та зміцнення правоохоронних структур; виходячи з того, як у лавах чільних поетів-шістдесятників брав гору інстинкт самозбереження, – Микола Данько піднявся на головну сходинку власного «Я» – позбавився страху бути самим собою. Страху – від якого гине людське начало.

Така полегкість… врешті скинув руб’я
Морального жебрацтва, що ряхтіло
Підробним словом[31].

Фактично переоцінив, «переламав» і переосмислив себе по-новому Микола Данько в період, визначений науковцями як «перший покіс», коли ідеологічний та адміністративний тиск досяг вищої точки, набувши форм відкритих репресій. Тобто Микола Данько, за умов, коли влада в 1965-66 рр. провела наступ на інакомислення в Україні, спрямувавши основний удар проти представників національно-культурного відродження, готував нову поетичну збірку, «скинувши руб’я морального жебрацтва». І саме його здатність «мислити оригінально», а також уміння вкладати в малу кількість слів багато думок ненадовго затримала творчість митця у пересічних рамках соціалістичного реалізму. Саме це й засвідчила друга поетична збірка «Червоне соло»[32].

Анонсуючи її з’яву, старший редактор видавництва К. Олійник у матеріалі «Автори Сумщини в «Прапорі» писав: «Поет-журналіст М. Данько виступить із новою збіркою поезій про рідну природу, красу рідного краю під назвою «Червоне соло»[33].

Хто ж після виходу встиг хоч проглянути книжку, швидко з’ясував, що назва «Червоне соло» – це зовсім не кон’юнктурний спів червонозоряного сурмача, а поетичний образ сходу Сонця над полем України. У пору повальної русифікації Данько засвідчив свою любов до рідного слова: «Ні, ти давня, як море і кров, Наша мово, нескорене диво!..»[34]. В іншому вірші ототожнював Україну з тополею, яку нищать імперський суховій і двоголовий орел: «Ми не дамо вершечку всохнуть, / Ми тіло щепимо своє… / (Тополю, синю і високу, / Дводзьобий птах вночі клює)»[35]. Справжній гнів посилав митець на доморощених яничар, які не те що не відганяють, а навіть принаджують цього птаха: «(… За що люблю? За що страждаю? / Я так ненавиджу гнучких, / Хто язика свого взуває / В чужі та звичні личаки!)»[36]. А герой поеми «Перед боєм» Олекса Довбуш заповідає своєму синові:

Нам рабувати, синку, неподоба,
За інші скарби треба купно дбати,
Та вивести з неволі Україну,
Щоб не глумились добрії сусіди…[37]

Так само як і «Зоряне вікно», «Червоне соло» отримало чимало відгуків, різноплановість яких проявлялася в сенсі політичному. Зокрема – таким, який «не помічає чудесних перетворень у нашій країні, здійснених за роки Радянської влади», назвав автора тодішній перший секретар Сумського обкому Комуністичної партії Б. Вольтовський[38]. Натомість «найсміливішою книжкою на Україні за повоєнний час» номінував «Червоне соло» поет В. Бондар[39].

Після виходу та конфіскації «Червоного соло» відгук про книжку та добірку віршів із неї вміщено в журналі «Дукля» (Чехословаччина). У статті «Поезія Миколи Данька» П. Мурашко порівняв його з В. Симоненком: у «відображенні найактуальніших проблем сучасності», у «пошуках правдивого тлумачення світу» та в тому, що обидва майстри слова виросли з журналістів обласної преси. Загалом же «жодна література, – за твердженням П. Мурашка, – ніколи не мала забагато справді великих художніх талантів – навіть українська, яка не може скаржитися, зокрема в поезії, на їхню нестачу, – тому приємно засвідчити прихід до нашої літератури мужнього і поетично довершеного слова Миколи Данька, якому властиві всі ознаки, потрібні для того, щоб конструктивно формувати мислення сучасних українських генерацій»[40].

Виступ першого секретаря обкому КПУ, безперечно, базувався на загальнопартійній лінії щодо боротьби з інакодумцями, про що він чітко заявив у своєму виступі: «В окремих випадках комуністи не дають своєчасної рішучої відсічі аполітичним проявам, займають примиренську позицію до їх носіїв»[41]. І далі – чітка вказівка на «носіїв» аполітичних «проявів»: «Нещодавно у Харківському видавництві «Прапор» вийшла з друку збірка поезій члена обласного літоб’єднання Миколи Данька… Невідомо, якими мотивами керувалися головний редактор видавництва т. Сукач і редактор збірки т. Кокорева, підписуючи її до друку»[42].

/ закінчення буде /

18. Горинь Б. Сторінки щоденника // Кафедра, 1988. – № 2. – С. 89.
19. Касьянов Георгій. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. – К.: Либідь, 1995. – С. 34.
20. ЦДАГОУ. – Ф.1, оп. 24, спр. 85, арк. 247.
21. Там само. – Спр. 4537, арк. 111.
22. Осадчий М. Понад 20 років із кляпом у роті // Архів автора. – Написано 5.02.1994 р. в м. Львів.
23. Протокл обыска и выемки. Сумы, 27.05.1983 // Архів автора.
24. Жулинський М. Люди, що виривалися із обмежень звичності // Слобожанщина. – 1996. – №3. – С.152.
25. Драч І. Ф. До джерел: вірші, поеми, переклади. – К.: Дніпро, 1972. – С. 5.
26. Симоненко В. Лебеді материнства: Поезії. Проза. – К.: Молодь, 1981. – С. 15.
27. Данько М. Марш комуністичних бригад: Вірш // Ленінська правда. – 1959. – 17 березня.
28. Данько М. Зоряне вікно. Поезії. [Біогр. довідка: – С. 59]. – К.: Молодь, 1965.
29. Олейник Б. Слово о побратиме // Рабочая газета. – 1965. – 18 августа.
30. Ільницький М. Сім соло поетичного хору // Літ. Україна. – 1965. – 19 листопада.
31. ДАСО. – Ф. Р-7680, оп. 1, спр. 69.
32. Данько М. Червоне соло. Вірші. [Біогр. довідка: – С. 2]. – Харків: Прапор, 1967.
33. Олійник К. Автори Сумщини в «Прапорі» // Ленінська правда. – 1966. – 5 листопада.
34. Данько М. Червоне соло. Вірші. [Біогр. довідка: – С. 2]. – Харків: Прапор, 1967. – С. 23.
35. Там само. – С. 6.
36. Там само.
37. Данько М. Червоне соло. Вірші. [Біогр. довідка: – С. 2]. – Харків: Прапор,1967. – С. 78-79.
38. Підвищувати боєздатність партійних організацій: З пленуму Сумського обкому КП України / / Ленінська правда. – 1967. – 11 червня.
39. Очима серця: Ув’язнена лірика / Упоряд. В. I. Боровий. – Харків: Основа, 1992. – С. 94.
40. Мурашко П. Поезія Миколи Данька // Дукля. – 1967. – № 4. – С. 21.
41. Підвищувати боєздатність партійних організацій: З пленуму Сумського обкому КП України / / Ленінська правда. – 1967. – 11 червня.
42. Там само.

Джерело:
Творчість Миколи Данька (1926-1993): Навчально-методичний комплекс для студентів спеціальності «Журналістика» / Укладач В. О. Садівничий. – Суми: Вид-во СумДУ, 2007. – 172 с.
(сс. 7-22)

Веб-джерело:
http://shron1.chtyvo.org.ua/Sadivnychyi_Volodymyr/Tvorchist_Mykoly_Danka_1926-1993.pdf

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.