Вельми цікавою сторінкою вітчизняної археології є проведення розкопок на території Миропільської волості (нині – в межах Миропільської ОТГ Сумського району України та Суджанського району РФ) відомим дослідником слов’янських старожитностей Дмитром Яковичем Самоквасовим (1843–1911). Мета даної публікації – розкрити подробиці указаної наукової розвідки та узагальнити її результати.

У 1872 р. приват-доцент Санкт-Петербурзького університету Д. Я. Самоквасов подав на ім’я курського губернатора О. М. Жедринського прохання про надання йому допомоги в організації археологічних досліджень на території краю. Останній розпорядився Курському губернського статистичному комітету зібрати свідчення про об’єкти старовини. Комітет, у свою чергу, із відповідним запитом звернувся до волосних правлінь [3, с. 150].
У відповідь Миропільське волосне правління відправило до Курська записку, в якій повідомлялося про місця, що мали б зацікавити дослідника: «давні земляні насипи» в районі с. Горналь (нині на території РФ) поблизу із Білогірським Миколаївським монастирем, відомі під назвою Городище, і «в с. Велика Рибиця одно городище в урочищі під назвою Западня теж над рікою Пслом» [2, арк. 369].

Учений скористався цим повідомленням та восени того ж року відправився в експедицію у Миропільську волость (одна з перших археологічних розвідок Д. Я. Самоквасова). Утім тут його увагу прикували не залишки поселень, а некрополі, виявлені ним поблизу, які, до того ж, вже вибірково вивчалися дослідником курської старовини О. І. Дмитрюковим ще у 1820–1830-х роках.

Дмитро Якович виокремив т. зв. «Білогірську групу курганів» (понад 300 насипів, з яких він дослідив 86) біля Білогірського Миколаївського монастиря, «Миропільську групу курганів» (19 насипів) у трьох верстах від заштатного м. Миропілля по дорозі на Суджу, «цілком подібних за висотою та формою курганам Білогірської групи», а також «Олександрівську групу курганів» поблизу с. Олександрія, що складалася з 9 могил [1, с. 13–14; 7, с. 4].

Науковець звернув увагу на різноманітність поховань: переважала інгумація; небагато поховань було представлено кремацією (спалені залишки небіжчиків вміщувалися в урни, закопані у верхній частині насипу). Це наштовхнуло його на думку про використання некрополю як в дохристиянську епоху, так і після хрещення Русі («могили, що містять сосуди з паленими людськими кістьми,… належать сіверянам-язичникам», Самоквасов). Його існування суголосно часові залюднення поселень на згаданих городищах – одне існувало в ІХ–Х ст., інше датоване ХІ–ХІІ ст. [5, с. 9].

Знайдені в могилах Білогірської групи речі представлені переважно прикрасами: скляні намиста, бронзові та срібні злитки, бронзові браслети, бронзові та срібні кільця, бронзові гривні, срібні лунниці та ін. Серед нетипових предметів – срібна монета єпископа Бернольда з Гренінгену (ХІ ст.). Миропільська група зберіглася набагато гірше – археолог виявив лише п’ять вцілілих від грабіжників поховань. Утім, знайдені тут речі (намиста, кільця, браслети, ніж) підтвердили «абсолютну подібність із Білогірською групою». В одній із могил в урні археолог знайшов шість срібних злитків і половину бронзового кільця. Серед інших знахідок – скроневі кільця, шийні гривни, кам’яні, скляні та глиняні намиста, дев’ять срібних спіралей, два гнутих бронзових браслети, ножі, горщики, пряжки та бубонці. Натомість Олександрівська група відзначалася бідністю поховального інвентарю (кераміка, залізний ніж і пряжка), а також похованням небіжчиків в зібганому положенні обличчям на схід [1, с. 14–15; 4, с. 99, 144; 6, с. 212–217; 8, с. 200, 204].

Досліджуючи кургани Миропільщини, Д. Я. Самоквасов дійшов помилкового висновку про їхню належність «невідомому народу», який був сусідом сіверян. Дане твердження він пояснив як антропологічними особливостями («довгоголові кістяки»), так і відмінними предметами побуту, як-то «головні стрічки та обручі, нашийники, дротові спіралі та намиста, що складаються з багатьох скляних і глиняних бус із великою кількістю підвісок форми маленьких ґудзиків і бубонців» – речі, відмінні від знахідок в інших локаціях Сіверянщини, визнаних ученим «слов’янськими» [6, с. 236–237].

Учасники ІІІ Археологічного з’їзду (1874)

Хоча Д. Я. Самоквасов не був першим дослідником миропільських старожитностей (на аматорському рівні розкопками у першій половині ХІХ ст. займався О. І. Дмитрюков), усе ж таки саме він фундував наукове археологічне дослідження регіону, що в подальшому дало багатий матеріал для вивчення доби бронзи, раннього заліза й середньовіччя. Предмети, знайдені експедицією Д. Я. Самоквасова, значно розширили уявлення про матеріальну й побутову культуру слов’янського населення Середньої течії р. Псел. На ІІІ Археологічному з’їздові в Києві (1874) вчений протиставив речові докази темним літописним свідченням та загалом поставив під сумнів довіру письмовим джерелам. Зокрема, він спростував пануюче тоді в історіографії твердження про сіверян як про «найгрубіший народ племен руських слов’ян епохи язичництва».

Матеріали проведених розвідок, у т. ч. в Миропільській волості, доводили наявність політичного життя, класового розшарування та розвинутих торгових відносин. Тож результати польових досліджень, опубліковані Дмитром Яковичем, і сьогодні зберігають свою актуальність для наукової дискусії.

Література та використані джерела

1. Богданов А. П. Курганные черепа суджанского длинноголового населения по реке Пслу, находящиеся в Краниологическом собрании Общества любителей естествознания. М.: тип. М. Н. Лаврова и К°, 1878. 28 с.
2. Державний архів Курської області. Ф. 4. Оп. 1. Спр. 65. 376 арк.
3. Кудинов Д. В. Мирополье: Исторический очерк. Сумы: ООО «Печатный дом «Папирус», 2012. 268 с.
4. Курский сборник, с путеводителем по городу Курску и планом города / под ред. Н. И. Златоверховникова. Курск: Курский губ. стат. ком. Вып. 1. 1901. 409 с., разд. паг.
5. Моця О. П. Протоміста Київської Русі (на прикладі Дніпровського Лівобережжя). Наукові записки НаУКМА. Історичні науки. № 20. с. 8–11.
6. Описание археологических раскопок и собрания древностей профессора Д. Я. Самоквасова. М.: Синод. тип., 1908. [6], 271, [5] с.
7. Самоквасов Д. Я. О городищах и курганах в земле северян и их значении в истории. Чернигов: Губ. тип., 1872. [2], 9 с.
8. Самоквасов Д.Я. Северянские курганы и их значение для истории. Труды Третьего Археологического съезда в России, бывшего в Киеве в августе 1874 года. Т. 1. К.: Тип. Императорского ун-та св. Владимира, 1878. С. 185–224.

Опубліковано: Археологія Північно-Східної України: здобутки, сучасний стан та перспективи: Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю (11 лютого 2021 р., м. Суми). Суми: ФОП Цьома С. П., 2021. С. 68–70.

Джерело:
https://history.sumy.ua/research/article/9322-kudinov-dmytro-doslidzhennia-d-ya-samokvasovym-kurhaniv-na-terytorii-myropilskoi-volosti-v-1872-rotsi.html
Субота, 13 лютого 2021 14:08
Дмитро Кудінов, доктор історичних наук (м. Суми)
Кудінов Дмитро. Дослідження Д. Я. Самоквасовим курганів на території Миропільської волості в 1872 році