Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (V)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (V)

(продовження)

Свято-Троїцький храм у Мезенівці

Про перший храм у Мезенівці ми знаємо небагато, навіть невідомо, коли він був збудований. Уперше про нього згадується в 1750 р., тут налічувалося 257 парафіян[25].

Цей храм був дерев’яний і коли постав вибір, або робити капітальний ремонт, або будувати новий, більш просторий, то у 1800 р. був збудований кам’яний храм, котрий освячений, як і попередній, на честь Святої Трійці[26]. Нова церква була побудована завдяки коштам і наполегливості поміщика колезького асесора Апполінарія Львовича Шагарова[27].

Руїни Мезенівського цукрового заводу

У Мезенівці була економія і садиба роду баронів фон Раденів, придбана ними в першій половині XIX ст. Рід цей бере свій початок від балтійських німців, що прийняли православ’я і служили в основному в російській кавалерії. Останнім володарем маєтку в Мезенівці був дійсний статський радник, предводитель дворянства Охтирського повіту барон Михайло Павлович фон Раден. Він вийшов у відставку в 1860-ті роки і присвятив своє подальше життя благоустрою Охтирського повіту, насамперед вибираючись у земські установи. Він був одним з головних пожертвувальників на Троїцький храм у Мезенівці, і йому було дозволено при храмі влаштувати сімейний склеп. У 1887 р. в цьому склепі була похована його перша дружина Марта Іванівна, а в 1901 р. він одержав дозвіл по смерті бути похованим самому і його другій дружині Марії Іванівні[28].

Приходові належало село Ново-Олександрівка (вона ж Євреїнівка) і хутори: Птушка і Земляний, прихожан на 1911 р. було 2297 чоловік. При храмі на 1911 р. діяли церковноприходська і три земські школи. Одна земська школа була в селі Ново-Олександрівка, друга – в хуторі Земляному, решта – в самій Мезенівці[29]. Законовчителем у них був священик Олексій Антонійович Подольський.

Тривалий час храм після закриття його в 1930-ті роки використовувався як комора для зберігання кормів для тваринництва відділку радгоспу, а потім, у 1960-х роках, його зруйнували.

Храми Миропілля

Свято-Миколаївський храм

Про Миколаївський храм у 1671 р. читаємо: «За городом[30] за хотьмыжскими воротами на посаде церковь Николая рубленая, небольшая. У той церкви поп Иван Васильев, пришел он с Хоружевки. Около той церкви места 74 сажени, у той церкви школа»[31].

Отже, у 1671 р. уже діяли Миколаївська церква і церковнопарафіяльна школа при ній. Ця невеличка дерев’яна церква не могла проіснувати довго, бо ж з часом приходила у непридатність, потребувала значних коштів на перебудови і капітальні ремонти, та й із ростом чисельності населення виникала потреба у більшому приміщенні, щоб правити службу.

Тож, у 1885 р. був збудований прекрасний кам’яний храм у формі хреста з високою дзвіницею. Храм був освячений, як і попередній, на честь святого Миколая Чудотворця.

За християнськими джерелами св. Миколай народився при імператорові Валеріані близько 280 року в багатій родині в Лікійському місті Потарі (Мала Азія). З допомогою дядька-єпископа висвятився в сан священика. Після смерті батьків роздав усе майно бідним, після чого оселився в одному з монастирів Палестини. Якось під час моління вирішив, що його не задовольняє чернече служіння, що більше користі він принесе у важкій праці на пастирській ниві. Микола вирушив до м. Мир, де його обрали єпископом Мир Лікійських. При Діоклетіані з багатьма християнами потрапив у в’язницю і був там до воцаріння Костянтина Великого. Потерпаючи від труднощів і кривд, Микола допомагав знедоленим, боронив скривджених, наставляв на путь істини, здійснив за життя багато чудес. В Україні шанується нарівні з Богом, вважається оборонцем від усіляких негараздів і бід, стихії загалом, рятує людей на морі й на суші. Помер у глибокій старості, а 9 травня 1087 р. останки його перепоховані у храмі Іоанна Предтечі Бар-граді на півдні Італії.

Багато часів і подій пережили стіни Миколаївського храму в Миропіллі. Тут були охрещені відомі в нашому краї особистості: Гнат Васильович Михайличенко – письменник, державний діяч, перший нарком освіти України, а також генерал-майор авіації Михайло Харитонович Гордієнко, котрий у часи становлення радянської авіації разом з відомим льотчиком Володимиром Костянтиновичем Коккінакі здійснив перший у світі безпосадочний трансатлантичний переліт до Америки.

Потім прокотилася буря втілення в життя фізичних заходів боротьби з релігією. Як не дивно, але з усіх миропільських храмів Миколаївський храм єдиний вистояв, пережив жорстокі часи свавільної руйнації культових християнських споруд і самої віри. І після Великої Вітчизняної війни він відродився. Але за зовнішнім виглядом це вже був не той величний білий монумент утілення віри й надії; дзвіниця руйнувалася на очах, одного крила храму вже не стало, а центральну частину обжили горобці. Служба правилася лише в правому крилі. Узагалі вигляд цієї колись красивої будівлі став жалюгідним.

Такий вигляд занедбаності храму глибоко вразив Миколу Дмитровича Вітушкіна, котрий тут народився, закінчив школу, звідси робив перші кроки в життя, а потім, переїхавши у Маріуполь, дуже сумував за рідним краєм. Туга за малою батьківщиною спонукала його відвідати рідне село. Оглянувся Микола Дмитрович навколо і вжахнувся: як же запустіло село. А особливо болісно стало від запустіння й руйнації храму. І в нього зародилася думка: треба цю красу відродити. Зі своїх власних коштів він виділив чималу суму грошей для відбудови храму. Очолювавши акціонерне товариство «Азовбудкомплект», він мав у своєму розпорядженні певні матеріальні можливості для здійснення робіт з реставрації храму.

Миропілля, Свято-Миколаївський храм

«Ми люди не бідні, а тому чому ж не допомогти землякам зробити благодійну хорошу справу», – вирішив М. Вітушкін, поговоривши з друзями. Микола Дмитрович – справжній патріот свого краю. Достойного сина виростив Дмитро Васильович Вітушкін – колишній хоробрий воїн, котрий у роки Великої Вітчизняної війни був снайпером 63-ї гвардійської стрілецької дивізії, про що згадував у своїй книзі «Тривожна служба» генерал-лейтенант А.П. Козлов, описуючи один із бойових епізодів. Патріотичні почуття й розуміння щастя в житті – жити для задоволення потреб народу передалися Миколі Дмитровичу від батьків.

Миропілля, дзвіниця Свято-Миколаївського храму, сучасний вигляд

Ідуть роботи з реставрації Свято-Миколаївської церкви в Миропіллі, поступово відтворюється минула її краса. І в цій красі відроджується віра в непорушну спадкоємність поколінь, у християнство, яке ось уже два тисячоліття вчить людей любові, добру, прагненню Людини досягти світлого майбутнього і її великого призначення бути будівничим свого щастя.

Та, на превеликий жаль, через непорозуміння із корумпованою владою колишнього Президента Кучми Микола Дмитрович, рятуючи своє життя, змушений був залишити рідні місця, а з його від’їздом припинилися і швидкі темпи відбудови, реставрації як Свято-Миколаївського храму, так і всього Миропілля, його давньої величі і краси. Та жителі цього села не втрачають надії, що зі зміною політичної влади у нашій країні зміниться і їхнє життя.

Храм Покрова Пресвятої Богородиці

В описові міста Миропілля за 1671 р. коротко дана довідка про миропільські храми. Є там кілька рядків і про храм Покрова Пресвятої Богородиці: «Церковь Покрова Пресвятой Богородицы рубленая, небольшая, место по мере 82 саж., а у той церкви поп Павел Антонов, пришел из малороссийских городов, из Ромен»[32].

Ось і все, що ми знаємо про цей храм. Після ремонтів і перебудов був збудований у ХІХ ст. новий кам’яний храм, але від нього ніякої пам’яті не лишилося: ані фото, ані малюнка. Храм зруйнований під час боротьби з релігією.

Невідомо навіть, чи була при храмі парафіяльна школа. Старі прихожани лише знають, що 14 жовтня – це їх храмове свято.

Спасо-Преображенський храм

Свято-Преображенський храм був збудований майже разом з будівництвом фортеці. І місце йому було відведене в посаді. Як свідчить опис міста за 1671 р., «церковь Преображения – рубленая, небольшая, места вокруг кругом 78 саж. У той церкви поп Иван Алексеев; притом он из малороссийских городов, из Козельца, на церковном месте поставлена школа – у ней дьячек Семен Богданов».

Руїни дзвіниці Спасо-Преображенського храму

Отже, при храмі діяла церковнопарафіяльна школа. Звичайно, цей храм не задовольняв потреб парафіян, він руйнувався, його часто ремонтували. Та й був він малий, бо городський посад швидко заселявся новоприбулими жителями. І в ХІХ ст. був збудований новий кам’яний храм. Як і інші храми, в часи боротьби з релігією його зруйнували. І тільки на єдиній фотографії панорами міста Миропілля, зробленій на початку ХХ століття, ми можемо оцінити, яка то була велична архітектурна окраса міста. Немає тепер цієї окраси, а від цього примеркла й панорама Миропілля.

День Преображення Господнього – 19 серпня – це храмове свято парафіян.

Храм Архистратига Михаїла

Про час заснування і будівництва цього храму маємо такі самі відомості, як і про всі миропільські храми. Будували його разом з будівництвом фортеці Миропілля. Єдиним джерелом знання про цей храм є також опис міста Миропілля за 1671 рік: «За Суджанскими вороты в Старом селе церковь Архистратига Михаила, рубленая, небольшая; около церкви места кругом 58 саженей. У той церкви поп Григорий Романов пришел из-за Днепра, из Субботова, у той церкви дьячек Захарка Григорьев, а у него двор да школа».

Отже, при храмі була церковнопарафіяльна школа.

Цей храм, як зазначено, був невеликий і у зв’язку з цим та через те, що стіни швидко піддавалися руйнації, в ХІХ ст. був збудований кам’яний храм, котрий дожив до часів організованої руйнації храмів.

Храмове свято прихожани відзначають 21 листопада.

Успенський храм

У «Памятной книжке Курской губернии» про цей храм записано: «Духовенство миропольских церквей было пришлое. В большом городе – церковь соборная Успения рубленая, небольшая. Около церкви места по мере кругом 92 саж., а у той церкви протопоп Дмитрий Мировицкий, у него два сына, поп Григорий и поп Авраам; пришел он из Конотопа; подле церкви же у него, у протопопа, двор его со всеми строениями; место дворовое мерою в длину 22 сажня; в ширину 33 сажня. У той же церкви пономарь Исайка Федоров; у него двор близ церкви мерою в длину 8 саж., поперек 7 саж.».

Визначити точно, коли саме збудований храм, тепер неможливо, але зазначимо, що вищенаведене записане з опису за 1671 рік. Храм кілька разів перебудовувався, а в ХІХ ст. був збудований кам’яний.

Миропілля, Соборна площа, поч. ХХ ст.

Деякі сини священиків навчалися в Харкові у відомого просвітителя – українського поета і філософа Григорія Савича Сковороди. У другому томі повного зібрання його творів опублікований документ, що стосується служителя цього храму: «города Мирополья Успенской церкви священника Григория сын Иван Мировецкий, 13 лет. В 1760 году определен в школу. Изучился грамматике. Обучался синтаксиме. Понятлив».

Пам’ятником часів бездумної фізичної розправи з християнською вірою стоїть у центрі Миропілля цегляна руїна Успенського собору, нагадуючи колишнім прихожанам, що 28 серпня – храмове свято.

Свято-Дмитрівський храм у Новодмитрівці

Сумський полковник Герасим Кондратьєв трохи закупив, а трохи самочинно зайняв землі на облюбованій ним чарівній місцевості біля річки Закобилля і в 1682 р. заснував село, надавши йому таку саму назву – Закобилля.

Перший дерев’яний храм у селі був збудований у 1762 р. в ім’я Сергія Радонезького поміщиками Хрущовими[33]. Та й назва цього храму теж невідома, бо й Філарет Гумілевський, згадуючи про цей храм, називає його просто Закобильським, не повідомляючи, під ім’ям якого святого він був освячений. Уперше Філарет наводить дані про цей храм за 1750 р., коли парафія в Закобиллі становила 281 прихожанин[34]. Але цей храм проіснував недовго, після 1810 р. про нього вже не згадується, тоді до нього ходили молитися 473 чоловіки, після цього парафії не стало, а парафіяни перейшли до Покровської церкви в селі Покровці.

Землі закобильські належали поміщику Дмитру Андрійовичу Хрущову, його син Костянтин у 1840 р. перейменував село на Новодмитрівку для увіковічення пам’яті свого батька, котрий помер того року.

Монахи провели в цьому селі великі роботи, ними на кошти монастиря збудовано чимало капітальних приміщень. Виріс тут двоповерховий будинок (нижній поверх цегляний, верхній – дерев’яний, обкладений цеглою), критий залізом. У ньому вгорі було 14 келій, а внизу – кухня, їдальня, комора, 3 келії. Тепер тут лісництво.

У дерев’яному будинку на цегляному фундаменті, обкладеному цеглою, з підвальним приміщенням, збудованому в 1896 р., розмістилася церковнопарафіяльна школа на 2 класні кімнати з квартирою для вчителів, кімнатою для сторожа-послушника (довжина 24 аршини, ширина 22 аршини). Був ще амбар, критий залізом – для хліба.

У селі постійно був стражник, найнятий монастирем. У його обов’язки входило стеження за лісниками, яких було 16 чоловік, а також нагляд за селянами, щоб не робили самочинного порубу. А лісу було 800 десятин.

На захід від Новодмитрівки тягнувся довжиною три верстви глибокий, багатий на рибу став, що охоронявся монахами. У 1897 р. на ставу був збудований Височанський млин довжиною 20 і шириною 15 аршинів. У ньому були: просорушка на 8 ступ, 3 наливні колеса, 2 камені для помолу рухалися водою, а 2 – за допомогою двигуна.

Поруч із млином була дерев’яна, крита залізом сукновальня з 12 ступами. До неї прибудована дерев’яна кочегарка з 2 чавунними котлами. При млині були: дерев’яний будинок для монахів і робітників, дерев’яний амбар і під’їзний сарай під залізом. У 1909 р. збудована досить міцна гребля.

У 1910-1912 рр. на кошти монастиря, парафіян Новодмитрівки, Таратутиного, Москалівки з їх трудовою участю збудовано храм із цегли досить оригінальної конструкції з високими банями. Храм був освячений на честь святого Дмитра Солунського.

Недовго простояв цей храм. У 1930 р. його закрили, в ньому зробили зерносховище, а після війни розібрали.


Примітки:
25 Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии // ХЧМГУ, 2006. – С. 327.
26 ДАХО Ф.40, оп.110, од.зб.968, лл.208 об.-209.
27 ДАХО Ф.40, оп.110, од.зб.993, лл.89 зв.-90.
28 ДАХО Ф.40, оп.83, од.зб.185.
29 ДАХО Ф.40, оп.110, од.зб.1042, лл.81-90.
30 Мається на увазі Миропілля.
31 Памятная книжка Курской губернии на 1894 год.
32 Памятная книжка Курской губернии на 1894 год.
33 ДАХО Ф.40, оп.110, од.зб.967, лл.216 зв.-217.
34 Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии // ХЧМГУ, 2006.

(продовження буде)

Джерело:
Дідоренко Л. М.
Храми Краснопільщини. — Х.: ХПММС, Видавництво САГА, 2006 р. — 112 с. — (Православні Храми Слобідської України)

Ілюстрації:
У книзі використані давні ілюстрації і фото сучасних храмів Краснопільщини, виконані Козирем О. В., Цилюриком О. І., Парамоновим А.Ф., та із зібрання Державного архіву Харківської області.
Автор висловлює подяку кандидату історичних наук В.Л. Маслійчуку та директору Харківського приватного музею міської садиби А.Ф. Парамонову за цінні зауваження, та доповнення до цього видання.

Від Краснопілля Інфо

В електронній версії книги на цьому сайті для ілюстрацій використовуються також додаткові фото- та графічні матеріали, про що окремо повідомляється в підписах.

Для ілюстрацій використані веб-джерела:
https://ukrainaincognita.com/sumska-oblast/krasnopilskyi-raion/mezenivka/mezenivka
https://andy-travel.com.ua/vidkryttya-slobozhanshchyny-sumshchyna
https://ukrainaincognita.com/sumska-oblast/krasnopilskyi-raion/myropillya/myropillya

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.