До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (VIII)

(продовження)
…

Храм Різдва Христового у Тимофіївці

На початку XVIII ст. в селі Тимофіївка (тепер це частина села Осоївка) був збудований дерев’яний храм, але проіснував він недовго, з часом прийшов у непридатність і замість нього побудували кам’яний храм. Він мав особливо величний вигляд, бо ж спорудили його на високому місці, і спостерігати його білі сліпучі стіни можна було здалеку – з сусідніх сіл.

Храм у 1797 р. був освячений на честь визначної події в християнстві – Різдва Господа нашого Ісуса Христа. Це був початок нової історії людства і його віри, історія, яка нараховує уже понад 2000 років.

При храмі Різдва Христового тоді було 42 десятини землі, 2 десятини лісу. До парафії входили хутори: Стрілівський, Павловський, Наумовський. Парафіян було у 1915 р. 2754 чоловіки.

При церкві діяла з 1894 р. церковнопарафіяльна школа і з 1873 р. – земське училище. Не всі прихожани були спроможні посилати дітей для продовження навчання в інші заклади. І все ж хочеться довести до відома наших краян, що після закінчення церковноприходської школи деяким осоївцям інколи щастило пробиватися в інші навчальні заклади. Маємо відомості, що декотрі навчалися в Харкові у відомого просвітителя – українського філософа і поета Г.С. Сковороди. У другому томі повного зібрання його творів опубліковані документи про педагогічну діяльність філософа. У «Каталог школы пиитики с 1 числа сентября 1758 года по 15 число июля 1760 года» записані учнями, в тому числі по Краснопільській протопопії «села Тимофеевки Рождественской церкви священника Иосифа сын Василий Богатырский, 13 лет. В 1761 году определен в школу. Изучился грамматике. Обучался синтексиме».

Храм зруйнований у 1970-х роках під час боротьби атеїзму з релігією. Тоді ж помер і останній священик у Тимофіївці, відомий тим, що в часи фашистської окупації був зв’язковим у партизанському з’єднанні, про що мав документ – довідку за підписом С.А. Ковпака.

Храм Святого Мученика Григорія, єпископа Неокесарійського в Тур’ї

У 1730 р. в цьому селі діяв дерев’яний храм, він прийшов у непридатність і в 1773 р. в Тур’ї збудували новий дерев’яний храм на кошти поміщика майора Михайла Кондратьєва. У 1852 р. церква була перебудована його сином Василем Кондратьєвим, який обіймав тоді посаду церковного старости[58]. Після реформи 1861 р. навколишні дрібнопомісні поміщики в основному розорилися, старі дворяни помирають, а їх діти назавжди залишають Тур’ю. Приход стає зовсім бідним і наприкінці 1880-х років храм у Тур’ї приписують до церкви в Угроїдах. Це означає, що в ньому за штатом не був передбачений причт, а богослужіння могли проводитися тільки священиками Ільїнської церкви в Угроїдах. Проте в 1890 р. в храмі був позаштатний священик Михайло Андрійович Поніровський та псаломщик Василь Дмитрович Хижняков. У церкві була величезна бібліотека, заповідана колишніми хазяями Тур’ї Кондратьєвими. Вона складалася з церковної й історичної літератури, було багато харківських єпархіальних журналів.

За заповітом поміщиці Єлизавети Сергіївни Кондратьєвої храм у Тур’ї отримав білет державної комісії на 2000 рублів, відсотки з якого щороку відраховувалися на утримання храму.

Важко уявити теперішньому поколінню, як виглядав у Тур’ї цей храм, бо вже не всі жителі його пам’ятають. А ця велична архітектурна будівля, що була окрасою села, стояла на високому місці, трохи вище того місця, де тепер розташована школа. Це один із найстаріших храмів Краснопільщини, котрий зберігався без змін до сумних часів фізичної боротьби з християнською вірою і став жертвою масової руйнації культових споруд у 1950-х роках.

Храм був освячений на честь святого Григорія Неокесарійського, чудотворця. Родом він був з міста Неокесарії, одержав хорошу освіту під керівництвом знаменитого Оригена. Після навчання пішов у пустелю, віддався молитвам і вивченню Святого Письма. Незабаром його обрали єпископом. У цьому сані він багато чого зробив для обернення язичників до християнства, бо ж після його смерті в Неокесарії залишилося всього 17 язичників, а перед тим у місті було лише 17 християн. Він був великим чудотворцем, за що здобув славу другого Моїсея. Помер близько 266-270 р.

Пам’ять по ньому в Тур’ї відзначається 30 листопада храмовим святом.

До парафії входили хутори: Мар’їн, Огородній. При храмі працювала земська народна школа, відкрита з 1879 р. А до неї тут діяла маленька церковнопарафіяльна школа, в якій у 1793-1794 рр. у вчителя Миколи Михайловича здобував початкову освіту майбутній відомий актор Михайло Семенович Щепкін. Уже заради цього слід залишити в пам’яті народній цей прекрасний храм. На жаль, невігластво недавніх часів нічого матеріального від цього храму не залишило.

Храм Святого преподобного Іллі в Угроїдах

Перший дерев’яний храм Святого преподобного Іллі в Угроїдах був збудований у 1708 р., його змінив новий дерев’яний храм у 1788 р. Де він розташовувався, сьогодні ми не знаємо. Може, стояв він на одному з пагорбів села, зокрема, на тому, котрий називають тепер «На Угроїдах». На 1808 р. цьому храму належало 945 обох статей душ прихожан. А також кріпосні хутора Сергіївського, який був у власності майора Івана Апостол-Кегича[59].

Новий кам’яний храм був побудований поміщиком с. Угроїди колезьким асесором Миколою Антоновим у 1847 р., про що і сьогодні свідчить напис коло входу. Церква була побудована поруч із маєтком Антонових, де був посаджений гарний парк і сад.

Сьогодні в Угроїдах зберігся не тільки дерев’яний будинок Антонових, а й численні кам’яні будівлі, які стосуються часу, коли маєток належав відомому цукрозаводчику Павлові Івановичу Харитоненку.

У 1860-ті рр. поміщиця Клеопатра Плетньова побудувала на свої кошти навколо храму кам’яну огорожу. А священик Олександр Андрійович Василевський у 1871 р. ініціював відкриття в Угроїдах земського народного училища, де сам був законовчителем[60].

Згідно з біблейським переказом, пророк Ілля був людиною з гарячим серцем і палкою вірою. У мить народження пророка коло нього з’явилися два ангели, вони сповили його стрімкими вогняними пеленами і напоїли полум’ям. Майже все своє життя пророк Ілля провів у молитвах та пості, постійно перебуваючи в пустелі. А коли віра людей дуже занепала, Ілля прийшов до царя Ахави й у своєму пророцтві передрік трирічну засуху та голод. Тоді ж молитвою звів з неба вогонь на жертву, довівши, що істинний Бог є той, з яким він перебуває в молитвах. Пророк Ілля воскресив також сина сарапетської вдови, вів бесіди з Богом на горі Хориві й був узятий на вогняній колісниці живим на небо. Жив пророк за дев’ять віків до Різдва Христового.

Іллінський храм в наші дні

2 серпня відзначається свято пророка Іллі, а в Угроїдах – це храмове свято. За народним розумінням, якщо на Стрітення вода набуває життєдайності, то на свято Іллі, навпаки, повністю втрачає свою життєдайну силу й перестає бути корисною. Звідси відоме всім: «Після Іллі не можна купатися, бо святий помочився на воду». Зі святом Іллі, за народним досвідом, завершується сприятливий час для збору зернових. Тому на цю пору мудрий господар намагається впоратися зі жнивами.

Церква розпоряджалася 35-ма десятинами землі. При храмі з 1891 р. діяла церковнопарафіяльна школа, а з 1902 р. – міністерське змішане училище.

Храм Успіння Пресвятої Богородиці в Успенському

Північна околиця нинішнього Краснопілля, тобто частина селища, що лежить на правому березі р. Сироватки, була колись, у XVII ст., селом Охримівкою (Єфремівка). Відомо з документів, що на найвищому пагорбі села (там тепер селищний клуб) у 1763 р. на кошти поміщика села бригадира Федора Полозова була збудована дерев’яна церква. На той час в селі налічувалося 410 парафіян.

Зростала чисельність населення. Приміщення храму вже не відповідало вимогам часу і потребам прихожан. У 1836 р. храм капітально перебудували коштом поміщиці, дружини колезького асесора Ганни Ромашової[61]. Храм був укритий залізом, побілений, пофарбований зовні білою фарбою, а бані були зеленого кольору. На той час налічувалося 1051 парафіянин. До приходу цього храму належало село Михайлівка, де мешкало 280 державних селян.

1907 р. була побудована нова кам’яна церква на кошти благочинників і прихожан. Один з найбільших внесків (5000 руб.) вніс церковний староста, шанований громадянин Євген Федорович Енман. Стару дерев’яну церкву того ж року розібрали.

Ось тоді село дістало нову назву – Успенське, нині це околиця Краснопілля. Хоч село за часів радянської влади і було приєднане до Краснопілля, а храм зруйнували, стерши з лиця землі, та не змогли стерти у серцях людей назви цієї місцевості, а разом із нею і пам’ять про храм, який дав їй цю назву.

Свято-Миколаївський храм у Чернеччині

Земля, яка привабила поселенців, що і заснували перші хутори, котрі потім розрослися в одно село Чернеччину, належала ченцям Сумського Успенського монастиря, від чого й пішла назва села. Ченці у 1743 р. збудували храм, котрий був освячений на честь святого Миколи Чудотворця. Парафіян у 1850 р. налічувалося 1046 чоловік. При храмі діяла церковнопарафіяльна школа, приміщення якої збереглося до цього часу. Наприкінці XVIII ст. монахи Сумського монастиря заснували в межах Чернеччини хутірець, збудували невеликий храм, який у 1790 р. був освячений на честь Святої Трійці. Хутору теж дали назву Троїцький. Парафіян було 288 чоловік. Через якісь причини у 1830 р. Троїцького храму не стало. Прихожан на той час значилося 209 чоловік. Цікаво, що кількість прихожан до Миколаївського храму в Чернеччині на цей час не збільшилася, як би то мало бути. Очевидно, прихожани складали челядь, котра була найнята ченцями на сільгоспроботи, і після того як не стало храму, не стало хутора, ці наймані робітники повернулися до своїх домівок чи господарств.

Храм святих князів мучеників Бориса і Гліба у Ясенку

У селі Ясенок перший храм був збудований у 1735 р. Прихожан налічувалося 514 чоловік. Це був невеликий дерев’яний храм, який згодом прийшов у непридатність, та з часом і розмірами своїми не влаштовував парафіян, число яких з кожним роком збільшувалося. У 1783 р. вони побудували новий дерев’яний храм. У 1841 р. власник села штабс-ротмістр князь Костянтин Гагарін побудував кам’яний храм, щоправда, вісьмерик на ній і бані були дерев’яні, очевидно, що власних коштів на завершення кам’яної будови у нього не вистачило, а сусіди-поміщики не дуже поспішали вкладати в церкву, яка розташовувалася в чужому маєтку[62]. Син будівельника, губернський секретар князь Володимир Костянтинович Гагарін з 1866 р. був обраний церковним старостою, таким чином селяни сподівалися, що він продовжить справу свого батька в облаштуванні храму.

Усі храми в Ясенку були освячені на честь київських святих князів Бориса і Гліба. Ця історична подія сталася в 1015 р. Сини київського князя Володимира Великого (980-1015) після смерті батька заворогували між собою за київський престол. Заручившись підтримкою поляків, старший син Володимира Святополк (літописці часто називають його Окаянним), засівши в Києві, вирішив убити своїх молодших братів Бориса і Гліба. Борис у цей час був на річці Альті з дружиною. Дружина пропонувала йому йти на Київ, але Борис відмовився. Святополк відправив до нього убивць. У ніч на 24 липня убивці підійшли до шатра Бориса, увірвалися до нього і закололи його і слугу Георгія-угодця. Ще напівживого Бориса доставили до Святополка, котрий наказав проколоти йому серце.

Гліб на той час був під Смоленськом і вже знав про вбивство брата. Святополк і до нього послав убивць на чолі з Горясером, котрий примусив кухаря зарізати Гліба. Це було 5 вересня 1015 р. в гирлі річки Смядині.

Обох убитих поховали у Вишгороді в храмі святого Василія. Борис і Гліб були молоді й особливо популярні в народі. Вони стали першими київськими святими, канонізованими Київською і Візантійською церквами. Церква здавна шанує святих Бориса і Гліба, які постійно у важку годину молитовно допомагають вистояти. Так, існує легенда, що у 1240 р. перед Невською битвою вони з’явилися у видінні одному з воїнів Олександра Невського і допомогли отримати перемогу в битві. Під час татарської навали мощі Бориса і Гліба безслідно зникли.

До приходу Борисоглібської церкви в Ясенку належала велика кількість навколишніх володарських і казенних хуторів, але з роками вони переходили в інші приходи, де будувалися нові храми. Ясенку належали й такі хутори, які були віддалені від нього на кілька верст, через те, що під час весінньої й осінньої повені прихожани не могли ходити в більш близькі для них церкви. При храмі в Ясенку в 1850 р. було 516 парафіян, а з 1889 р. діяла церковнопарафіяльна школа.

6 серпня на честь святих Бориса і Гліба у Ясенку – храмове свято. Воно встановлено митрополитом Іоанном у першій половині ХІX ст.

Храм у Ясенку зруйнований у період боротьби з релігією.

—–
58 ДАХО Ф.40, оп.110, од.зб.993, лл.71зв.-72.
59 ДАХО Ф.40, оп.110, од.зб. 967, лл.198 зв.-199.
60 ДАХО Ф.40, оп.110, од.зб. 1023, лл.79 зв.-80.
61 ДАХО Ф.40, оп.110, од.зб.993, лл.83 зв.-84.
62 ДАХО Ф.40, оп.110, од.зб.993, лл.70.
…

(продовження буде)

Джерело:
Дідоренко Л. М.
Храми Краснопільщини. — Х.: ХПММС, Видавництво САГА, 2006 р. — 112 с. — (Православні Храми Слобідської України)

Ілюстрації:
У книзі використані давні ілюстрації і фото сучасних храмів Краснопільщини, виконані Козирем О. В., Цилюриком О. І., Парамоновим А.Ф., та із зібрання Державного архіву Харківської області.
Автор висловлює подяку кандидату історичних наук В.Л. Маслійчуку та директору Харківського приватного музею міської садиби А.Ф. Парамонову за цінні зауваження, та доповнення до цього видання.

Від Краснопілля Інфо

В електронній версії книги на цьому сайті для ілюстрацій використовуються також додаткові фото- та графічні матеріали, про що окремо повідомляється в підписах.

Для ілюстрацій використані веб-джерела:
http://ugroedskaya-obs.moy.su/
https://mandrivnik.wordpress.com/2020/07/06/
Таємниці прикордонних смт 4: Угроїди та Краснопілля
https://ukrainaincognita.com/sumska-oblast/krasnopilskyi-raion/oso%d1%97vka/oso%d1%97vka