Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (IX)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (IX)

(продовження)

***
Монастирі

Ряснянський монастир

Ряснянський Свято-Димитрівський монастир — це ціле містечко, котре було відомим духовним і культурним центром для широкої округи і котре зникло, затерте різними соціальними і насильницькими політичними перетвореннями. Його ніяк не можна викреслити з історії нашого минулого. Отож, вважаємо за потрібне розповісти про цей монастир на згадку поколінням.

1867 р. цар Олександр ІІ дозволив поміщику К.Д. Хрущову заснувати чоловічий монастир. Звістка про відкриття нового монастиря викликала в Харківській єпархії почуття духовної радості і піднесення. Архієпископ Харківський Макарій через «Харьковские епархиальные ведомости» оголосив духівництву, щоб «…в первый воскресный, или праздничный день совершено было во всех монастырских, соборных и приходских церквах благодарственное Господу Богу молебствие»[63]. На наказ Святійшого Синоду про заснування Ряснянського монастиря у своїй резолюції від 16 жовтня 1867 р., щоб «в новоучрежденной обители во все последующие времена ее существования в тринадцатый день сентября о почивших в Бозе членах Царствующего Дома Романовых ежегодно совершать панихиду, а в четырнадцатый день того же месяца. совершать также ежегодное благодарственное Господу Богу молебствие с коленопреклонением о здравии всего Царствующего Дома. Об учредителе же монастыря и здравии его родственников совершать постоянное поминовение на проскомидиях, а об усопших сродниках таковое же поминовение на проскомидиях и неусыпное чтение Псалтыря»[64].

Архієпископ Макарій надав право самому К.Д. Хрущову обрати настоятеля монастиря. Вибір Костянтина Дмитровича впав на ігумена Євстратія, настоятеля Охтирського Свято-Троїцького монастиря. Владика схвалив вибір і призначив ігумена Євстратія настоятелем Свято-Димитрієвської обителі. У перші роки малочисельній братії монастиря довелося пережити багато неприємностей. На утримання братії К.Д. Хрущов виділяв невеликі кошти і не поспішав облаштовувати келії, монахи жили поруч із конями й іншими свійськими тваринами. Ігумену Євстратію довгий час ніяк не вдавалося відмовити К.Д. Хрущова від улаштування обителі в с. Рясне, тільки візит настоятеля Святогорського Успенського монастиря отця Германа переконав засновника, що монастир варто влаштовувати подалі від села.

У 1869 р. архієпископ Харківський Нектарій заснував Свято-Димитрієвську обитель на новому місці. У 1870 р. монастир залишив настоятель архімандрит Євстратій, який посварився з К.Д. Хрущовим. Виконання обов’язків доручалося послідовно ієромонахам: Антонію, Ілларіону, Іліодору[65].

За п’ять років, які минули від моменту заснування обителі на новому місці, будівництво велося дуже активно, й на 1874 р. вона прикрасилася чудовим храмом зі сріблястими банями, високою дзвіницею з великим дзвоном над святими вратами, був побудований братський корпус з 28 келіями, обитель огороджена широким кам’яним парканом з багатьма баштами, почато будівництво трапезного корпусу з невеликим храмом. Проте малочисленна братія весь цей час жила на панському дворі, богослужіння відбувалося в маленькій церкві, побудованій ще в 1868 р. коло приходської дзвіниці.

У 1871 і 1874 рр. К.Д. Хрущов склав два духовні заповіти, за якими жертвував у вічне володіння монастиря 4434 десятин землі й 100 000 руб. у процентних викупних посвідченнях і п’ятипроцентних білетах державного банку за умови, щоб капітал залишався недоторканим, а проценти йшли на утримання монастиря, училища і богадільні. Харківське єпархіальне начальство справедливо не покладалося на силу духовного заповіту і просило пожертвувача зробити дарчий запис, що він із часом пообіцяв, але 1876 р. К.Д. Хрущов помер, так і не дочекавшись закінчення побудови монастиря. Він був похований в особливому склепі коло малої монастирської церкви. Від того часу родичі К.Д. Хрущова, отримавши у спадок лише 2500 десятин землі, вирішили відібрати майно монастиря, доводячи родове походження маєтку і незаконність його передачі духовному начальству. Довгі чотири роки, поки розбиралися судові справи, монахи жили у великій тузі, не маючи достатніх коштів не лише на одежу і взуття, а навіть на їжу. У їх власності залишався тільки малий храм біля дзвіниці приходської церкви с. Рясного.

Господь не допустив здійснення корисливих намірів спадкоємців К.Д. Хрущова: у 1880 р. Урядовий Сенат ухвалив рішення про те, щоб залишити клопотання прохачів без наслідків. Єпископ Харківський Іустин видав розпорядження про належний благоустрій Ряснянського монастиря і призначив настоятелем архімандрита Євстратія[66]. Пробувши на посаді настоятеля вісім місяців, 30 грудня 1880 р. він помер і був похований в огорожі нововлаштованої обителі за вівтарем соборного храму. Тривалий час Харківське єпархіальне начальство не могло обрати гідного кандидата на посаду настоятеля, тільки 7 травня 1881 р. був призначений ієромонах Святогорської Успенської пустині Софроній.

Територія монастиря – величезний прямокутник, обрамлений цегляним парканом довжиною 420 саженів і висотою 2 сажені – була забудована храмами й двоповерховими корпусами для монахів та підсобних господарських приміщень. Отож, спробуємо коротко описати, що саме було розташовано за цією огорожею.

У монастирі було три храми. Головний храм – собор святого великомученика Дмитрія Солунського – освячений 20 жовтня 1881 р. Цей цегляний храм мав 7 бань, був критий білим залізом, зовні побілений, усередині розписаний картинами високої художньої майстерності на релігійні сюжети. Підлога – паркетна. Іконостас дерев’яний, позолочений. Храм займав площу шириною 32 аршини, в довжину – 60 аршин.

Трапезний храм, освячений 27 жовтня 1881 р., цегляний, теплий – мав дерев’яний іконостас, пофарбований олійною фарбою, в більшості позолочений.

Теплий храм, освячений 4 липня 1900 р., цегляний – мав іконостас позолочений, з іконами роботи високої художньої майстерності. Підлога була паркетна. Під храмом була калориферна піч.

Дзвіниця – висока, цегляна, крита білим залізом – зовні і всередині побілена. Під її аркою – святі ворота до монастиря. На дзвіниці 13 дзвонів. Вага головного дзвона 423 пуди. У 1902 р. на дзвіниці був установлений баштовий годинник з гучним боєм. З північного боку дзвіниці до огорожі прибудована цегляна сторожка.

На території монастиря було п’ять двоповерхових корпусів, критих залізом. У двох з них нижні поверхи цегляні, верхні — дерев’яні: в першому пекли хліб і проскури, а також було 8 келій, в другому — братському, довжиною 46,5 аршин, шириною 22 аршини — холодильник.

В одному з корпусів було вісім келій угорі, а внизу — майстерні: чоботарня, красильня, кравецька, а тоді — сторожка і стайня для 8 коней. Цей корпус мав розмір 52 аршини в довжину і 25 аршин в ширину. Ще один добротний корпус довжиною 38 і шириною 18 аршин, побілений зовні і всередині, з широкою галереєю на верхньому поверсі. Верхній поверх – з приміщенням для покоїв настоятеля монастиря, а нижній – для келій.

З південного боку дзвіниці прибудований цегляний флігель довжиною 15, шириною 12 аршин. З північного боку огорожі – невеликий двоповерховий флігель з келіями для монахів.

Біля кожного корпусу були сараї-дровники, в корпусах змонтований водогін. Усі корпуси між собою з’єднувалися цегляними тротуарами. Усередині двору по всій площі росли липи, каштани, біла акація, фруктові дерева.

Багато будівель було за межами огорожі монастиря. Так, з північної сторони, перед його фасадом стояло двоповерхове цегляне приміщення для відвідувачів і богомольців, побілене, крите залізом, з жилим підвальним приміщенням. У ньому було 32 кімнати. Верхній поверх мав особливе призначення: тут був притулок для престарілих осіб духовного звання, нижній поверх призначався для притулку старих мирян. Довжина цього приміщення 61 аршин, 21 аршин – ширина.

Ще був дерев’яний на цегляному фундаменті одноповерховий готель на 8 номерів, а біля нього, огороджений дерев’яним парканом, двір з критим гонтом сараєм для екіпажів і коней приїжджих богомольців. Тут же був цегляний одноповерховий будинок з 7 кімнатами, з підвальними жилими приміщеннями для мандрівних богомольців, що прийшли пішки молитися Богу.

Був тут ще будинок з номерами, кухнею, їдальнею для богомольців, яких багато прибувало сюди влітку.

У дерев’яному одноповерховому будинку, обкладеному цеглою, критому залізом, з підвальним приміщенням, містилася монастирська лікарня для мирян з 10 кімнатами і аптекою. Тут працював фельдшер, аптекар і 3 медсестри. У дворі лікарні біля колодязя збудована двоповерхова цегляна водокачка, крита залізом. Унизу був двигун, а вгорі – два великі чани для води до 3000 відер. По чавунних трубах вода текла в усі корпуси. Поруч із двором лікарні – цегляна лазня з трьома досить великими приміщеннями для миття, у верхньому поверсі було два великих чани для води, яка нагрівалася паровиком.

З півдня за стінами монастиря на схилі ріс розкішний і досить великий фруктовий сад, а в ньому — пасіка з 300 вуликів, з усіма необхідними для саду й пасіки будівлями.

На відстані 400 сажнів від монастиря була монастирська економія, а в ній 8 капітальних будівель.

Там було два корпуси, в котрих нижній поверх цегляний, верхній дерев’яний. В одному з них жили монахи, що обслуговували економію, в другому: внизу — бондарня, теслярня, 4 келії, а вгорі — 12 келій.

Було ще 2 житлових будинки: в одному розташовувалися службовці, в другому — казарма для робітників (1905 році спалений, в 1909 — відбудований).

Було ще 4 будівлі господарського призначення: амбар з дубового дерева (для зерна), критий залізом, з дерев’яною підлогою. Був навіс на стовпах з п’ятьма відділеннями, де були закроми. Довжина — 102, ширина — 12 аршин; цегляна клуня — для сортування зерна і друга — для засипки зерна; цегляна стайня, збудована в 1881 р., на 40 коней. Довжина — 30, ширина — 14 аршин. Із західної сторони прибудований каретний сарай і приміщення для конюхів. Цегляний під залізом сарай для загону худоби. Довжина 30 сажнів. У дворі економії був молокозавод, де перероблялося молоко на масло і твердий сир.

На відстані 1,5 версти (верста — 1,06 км) зі східного боку від монастиря розташовувалися два млини: дерев’яний триповерховий водяний млин на 4 постави з просорушкою, крупорушкою і цегляний двоповерховий паровий млин на 2 постави. До нього прибудовані відділення для двигунів, слюсарні і для приїжджих.

Ще одне цегляне приміщення призначалося для борошна. До нього прибудовані кухня і келії для монахів, що обслуговували млин. Тут також були: сукновальня, цегляний будинок для монахів, двоповерховий будинок (нижній поверх цегляний, верхній — дерев’яний) для службовців. Ще двоповерховий будинок з приміщеннями: внизу — для прання білизни, а зверху — 19 келій для прачок. Тут же дерев’яний сарай для сушки білизни і дерев’яна кухня для харчування прачок.

За дві версти від монастиря, за Рясним, був монастирський цегельний завод. При ньому дві дерев’яні будівлі для сторожа і робітників, дерев’яні сараї для сушіння цегли і 4 печі для її випалювання. Кількість цегли задовольняла потреби монастиря й населення.

За сім верст від монастиря на північ розташовувалося село Закобилля, яке в 1840 р. у зв’язку зі смертю Дмитра Андрійовича Хрущова на домагання його сина Костянтина для увіковічення пам’яті батька перейменоване в Новодмитрівку.

На кошти монастиря тут було збудовано чимало капітальних приміщень. Двоповерховий будинок (нижній поверх цегляний, верхній — дерев’яний, обкладений цеглою), критий залізом. У ньому 14 келій вгорі, а внизу — кухня, їдальня, комора, 3 келії. Тепер тут лісництво.

У дерев’яному будинку на цегляному фундаменті, обкладеному цеглою, з підвальним приміщенням, збудованому в 1896 р., розмістилася церковноприходська школа на 2 класні кімнати з квартирою для вчителів, кімнатою для сторожа-послушника, довжина – 24 аршини, ширина – 22 аршини. Був ще амбар, критий залізом, – для хліба. У селі постійно був стражник, найнятий монастирем. У його обов’язки входило стеження за лісниками, яких було 16 чоловік, а також нагляд за селянами, щоб не робили самовільного порубу лісу. А лісу було 800 десятин.

На захід від Новодмитрівки тягнувся довжиною три версти глибокий, багатий на рибу став, що охоронявся монахами. У 1897 році на ставу був збудований Височанський млин довжиною 20 і шириною 15 аршин. У ньому були: просорушка на 6 ступ, 3 наливних колеса, 2 камені для помолу зерна рухалися водою, а 2 – при допомозі двигуна.

Поруч із млином була дерев’яна, крита залізом, сукновальня з 12 ступами. До неї прибудована дерев’яна кочегарка з 2 чавунними котлами. При млині були: дерев’яний будинок для монахів і робітників, дерев’яний амбар і під’їзний сарай під залізом. У 1909 р. збудована досить міцна гребля.

У 1910-1912 рр. на кошти монастиря, прихожан Новодмитрівки, Таратутиного, Москалівки з їх трудовою участю збудовано цегляну церкву досить оригінальної конструкції з високим куполом. У 1930 р. в ній було зерносховище, а після війни її розібрали.

Серед монахів монастиря найбільш відомим був ієромонах Товія (в миру – селянин Тимофій Леонтійович Савченко 1822 р. н.)[67]. Він був послушником Охтирського Троїцького монастиря в 1845 р., пострижений у монашество в 1853 р. з іменем Ігнатія, а в 1856 р. відбув на Афон, де в 1857 р. прийняв постриг в схиму з іменем Товія. Був там настоятелем Ільїнського Скиту. У 1885 р. він повернувся в Охтирський Троїцький, а в 1893 р. на власне прохання і за постановою Синоду переведений у Ряснянський монастир. У 1884 р. патріарх Афонський на прохання Товії й за його сумлінність до святині виділив йому дві частки чесного древа з напрестольного хреста і понад 50 часток нетлінних святих мощів угодників Божих. Серед них були нетлінні мощі Святих Апостолів: Андрія Первозванного, Луки євангеліста, Якова, брата Божого; Святих угодників: Василя Великого, Григорія Богослова Косми Бессребреника; Святих Великомучеників: Димитрія Солунського, Федора Стратилата, Параскеви П’ятниці, Варвари й ін. На підтвердження істинності цих часток він надав свідоцтво, видане в Пантелеймонівській Афонській обителі. Усі ці частки були укладені в ковчег 198 см завдовжки й 90 см завширшки. Прибувши в Ряснянський монастир, Товія подарував святі частки монастирю, і вони були виставлені в Ряснянській обителі для поклоніння віруючих[68].

У Ряснянський монастир потяглися тисячі богомольців. Унаслідок паломництва віруючих і щедрих їх дарів прибуток монастиря зростав, Святійший Синод, Харківська Духовна Консисторія і Ряснянський монастир на Товії і його священних дарах утвердили славу монастиря в Російській імперії. У монастирі була 31 коштовність від однієї до кількох тисяч карбованців. Це золоті і срібні ікони, Євангелії в золотій оправі, хоругви оксамитові, шиті золотом, різні ікони з дорогоцінним камінням. У храмі й ризниці зберігалися 172 набутки, цінність кожної з яких не нижче 100 карбованців. Крім того, було повне убрання для священнослужителів більш ніж на 100 осіб, серед яких були екземпляри досить цінної не тільки художньої, а й різцевої роботи.

Дещо про Статут і управління монастиря. Статут був запозичений зі Святогорської Успенської пустині Ізюмського повіту Харківської губернії. У ньому зазначається суворість і точність виконання церковного чинопочитання. Служба велася з великою пишністю. Ушановувалася пам’ять усіх усопших благотворителів, згадувалося, хто і скільки вніс пожертвувань. Три рази на рік хресним ходом ходили до ставу і поверталися таким самим порядком. Біля ставу кропили братію і народ святою водою. Ці походи були в січні на Терпляк*, 7 січня на Водохреща, 23 квітня на святого Юрія. Братія користувалася бібліотекою, де видавалися книги в понеділок і п’ятницю. Там були і релігійні журнали.

Управлявся монастир настоятелем з помічниками. За богослужінням стежив ризничний (особа, що видавала священикам ризи). За поведінкою і порядком у монастирі стежили благочинний та його помічники.

Монахи в день свого постриження, в день гоління зобов’язані були бути на сповіді у духівника, що обирався братією.

За монастирським господарством доглядав економ. У господарстві робітники працювали помісячно, але більше поденно. Виплату грошей та інші витрати проводив касир (казначей). На нього був покладений обов’язок вести прибутково-видаткові книги, які щорічно перевірялися комісією при Харківській Духовній Консисторії. Табельник-послушник щоденно перевіряв робітників.

Освітнє і суспільне благотворіння монастиря почалося тоді, коли монастир був приведений у належний зовнішній вигляд. Монастир утримував у своєму приміщенні і на свої кошти учительську семінарію, в якій навчалися переважно дочки священиків і осіб духовного сану. Після закінчення семінарії вони направлялися на роботу учителями в церковноприходські школи.

Ця семінарія в 1920 році була переведена в Охтирку і перейменована в педагогічне училище. Монастир утримував дві церковнопарафіяльні школи, одну в Новодмитрівці на 80 учнів, там був інтернат на 10 дітей-сиріт, на цю школу монастир щорічно витрачав 1000 карбованців, попечителем був монастир. Друга школа була в Рясному безпосередньо в приміщенні монастиря.

Харківському єпархіальному жіночому училищу монастир відправляв щорічно 2 стипендії для утримання 2 учениць. З 1910 р. почали влаштовувати для службовців, робітників монастиря і сторонніх осіб релігійно-моральні читання з показом картин такого самого змісту. З дозволу настоятеля монастиря бібліотека видавала книги для населення. Бідніші люди села й околиць одержували від монастиря необхідні продукти, а інколи навіть гроші. Це робилося в Різдвяні свята й Воскресіння Христа. Також відпускалися дрова й лісоматеріал для будівництва бідним жителям Рясного, дошки для домовин біднякам навколишніх сіл. По доступній ціні монастир здавав селянам в оренду більше 3000 десятин орної землі і сіножатей, а також в економії давав можливість заробити гроші. Селяни користувалися послугами лікарні – фельдшера, медсестри, аптекаря, а в разі потреби – запрошувався лікар. Монастир мав богодільню для духовних і світських літніх людей і тяжкохворих інвалідів.

З 1888 по 1920 р. включно з дозволу єпархіального начальства Харківської губернії щорічно здійснювався хресний хід з чудотворною іконою Святителя Христа і Миколи-угодника з села Великого Бобрика в Ряснянський монастир. На час від неділі Всіх Святих, тобто через місяць після Пасхи, 24 червня на свято Петра і Павла ікону несли назад, у Велико-Бобрицьку церкву. Ікону супроводжувала вся церква і чернецька братія з великою пишністю і святістю:

«ЦЕРЕМОНИАЛ
Крестного хода с Чудотворной Иконой Святителя Христова Николая из с. Бобрика в Ряснянский Свято-Дмитриевский монастырь

1. Накануне недели Всех Святых в Бобрицкой церкви совершается Соборное Всенощное бдение. Утром в 5 часов в неделю Всех Святых ранняя обедня, и в 8 часов поздняя. По окончании поздней литургии, непосредственно, отправляется молебен с акафистом Святителю Христову Николаю, и после молебна немедленно начинается крестный ход, т.е. не позже 10 часов.
2. Впереди богомольцы несут один большой фонарь, с зажженными свечами, особо устроенный на носилках.
3. Хоругви, большие церковные кресты и фонари несут богомольцы.
4. Певчие Свято-Дмитриевского монастыря и псаломщики, по два в ряд.
5. Диаконы и иеродиаконы, по два в ряд.
6. Священники с. Бобрика и ближайших селений и иеромонах Свято-Дмитриевского монастыря с храмовыми иконами.
7. Сумского уезда местный Благочинный с Игуменом монастыря, с крестами, в предшествии двух диаконов с кадилами.
8. Чудотворная Икона Святителя Христова Николая без киота, которую несут до часовни уездный исправник, если будет участвовать в крестном ходе, и дворяне окрестные.
9. За чертою с. Бобрика крестный ход останавливается, произносится эктения, и Благочинный или старший Священник осеняет Святою Иконою с. Бобрик и окрестности.
10. Крестный ход затем останавливается в часовне, устроенной на месте явления Святой Иконы, в 7 верстах от с. Бобрика. Здесь отправляется молебен Святителю Николаю с акафистом.
11. По окончании в часовне молебствия крестный ход со Святой Иконой во главе настоятеля Свято-Дмитриевского монастыря с Братиею и Духовенством Ахтырского уезда продолжается. Духовенство Сумского уезда возвращается обратно.
12. Крестный ход направляется через с. Краснополье, куда должен прибыть к 3 часам по полудни. Здесь же останавливается на ночь в приходской церкви, совершается Всенощное бдение, и на другой день ранняя литургия на позже 5 часов утра, и выход в 7 часов утра.
13. Из с. Краснополья после литургии крестный ход нигде не останавливается, направляется в Ряснянский Свято-Дмитриевский монастырь, куда должен прибыть к 12 часам дня.
14. Икона Святителя Христова Николая остается в монастыре до 29 июня.

Обратный крестный ход из монастыря в с. Бобрик

15. Июня 29 числа, после поздней литургии и молебна с акафистом, крестный ход с иконой святителя Николая совершается обратно Настоятелем с Братиею монастыря и священником особо назначаемым и направляется в с. Мезеновку. Здесь останавливается на ночь в приходской церкви, где совершается Всенощное бдение, и на другой день — ранняя литургия в 4 часа утра. По окончании литургии отправляется молебен с акафистом, и выход в 6 часов утра.
16. Июня 30 дня крестный ход направляется через селения Поповку и Видновку до Бобрицкой часовни, где и встречается духовенством с. Бобрика, отправляется молебен, и немедленно направляется в с. Бобрик в сопровождении настоятеля, иеромонахов, иеродиаконов и певчих Свято-Дмитриевского монастыря.
17. В Бобрике крестный ход должен прибыть к 3 часам пополудни.
18. Вечером 30 июня в Бобрицкой церкви совершается соборное всенощное бдение. На другой день раннюю литургию совершает отец Игумен с братиею, а позднюю — местное духовенство»[69].

У монастирі Микола-угодник перебував чотири тижні. Монастирська братія, віруючі з Рясного і навколишніх сіл ішли й їхали вклонитися чудотворній іконі, кинути на вівтар кілька золотих або срібних карбованців або крупні купюри паперових грошей.

Здавалося б, нещодавно все це було: і монастир, і дійство навколо нього. Тепер немає ані монастиря, ані численних господарських забудов, – все спустошене часом і подіями. Ані сліду, ані решток. Та залишилася історія, залишилося наше минуле. Його треба знати й шанувати.

* також Стратилат-Терпляк, в православній традиції – вшанування Святого мученика Андрія Стратилата, відзначається 1 вересня за н.ст. / примітка Краснопілля Інфо /

—–
63 Харьковские епархиальные ведомости. – № 23. – 1 декабря 1881 г. – С. 492.
64 ДАХО Ф.40, оп.63, од.зб.788, л.19.
66 Харьковские епархиальные ведомости. – № 24. – 15 декабря 1881 г. – С. 524.
67 ДАХО Ф.40, оп.89, од.зб.72, лл.1-2.
68 ДАХО Ф.40, оп.89, од.зб.42.
69 ДАХО Ф.40, оп.652, од.зб.652, лл.43-44.

(закінчення буде)

Джерело:
Дідоренко Л. М.
Храми Краснопільщини. — Х.: ХПММС, Видавництво САГА, 2006 р. — 112 с. — (Православні Храми Слобідської України)

Ілюстрації:
У книзі використані давні ілюстрації і фото сучасних храмів Краснопільщини, виконані Козирем О. В., Цилюриком О. І., Парамоновим А.Ф., та із зібрання Державного архіву Харківської області.
Автор висловлює подяку кандидату історичних наук В.Л. Маслійчуку та директору Харківського приватного музею міської садиби А.Ф. Парамонову за цінні зауваження, та доповнення до цього видання.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.