Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ІСНУВАННЯ

ІСНУВАННЯ

«Існування» — це поняття, яке споконвіку обертається в колі філософської проблематики. Згадаймо хоч би фундаментальну схоластичну опозицію «існування» та «буття» або характерний для екзистенціалізму, сказати б, тотальний антиплатонізм, що знаходить свій вияв у тезі Сартра «існування передує сутності». Але до «філософій та естетик» Шевченко ставився досить прохолодно.

Що ж тоді означає для нього слово «існування»? Перш за все, поет вживає його в найабстрактнішому значенні, розуміючи під ним просту наявність, тобто те, що в нашій мові передає найкоротше й найзагадковіше слово «є». Ось, наприклад, уривок з повісті «Варнак»: «Це був дуже усамітнений хутір, так що, здається, крім моєї лікарки та її старого чоловіка, ніхто й не підозрював про існування їхнього хутора». Але вже й на цьому семантичному щаблі «існування» годне набувати додаткових конотацій. Скажімо, воно може означати те саме «є», тільки занурене в часовий плин. І тоді «існування» постає в координатах минулого, теперішнього й майбутнього.

Так, у повісті «Близнята» Шевченко, маючи на думці Миколу Греча як автора популярної праці «Опыт краткой истории русской литературы» (Санкт-Петербург, 1822), каже: «Він без жодних застережень відносить існування козака Климовського до часів Петра I. Глибоке пізнання нашої історії!!» Це — «існування» минуле. Між іншим, помиляється тут якраз Шевченко, бо Семен Климовський справді жив за часів Петра І (один з документів Харківської полкової канцелярії за 1719 рік свідчить, що на ту пору він був писарем Харківського полку). А коли Шевченко пише про «милостиву увагу» князя Миколи Андрійовича Долгорукова до його серії «Мальовнича Україна», праці, що мала на меті «зробити відомими пам’ятки старовини, перекази й існуючі звичаї мешканців краю…», — то тут він розуміє «існування» як теперішність. Тим часом у листі до княжни Рєпніної за 14 листопада 1849 року поет говорить про «існування» (чи «неіснування») майбутнього. «Майбутнє, — сумно каже він, — для мене наче як не існує». Зрештою, у певному сенсі майбутнє взагалі не існує. Якщо воно й існує, то тільки в людській душі. Майбутнє — це наша надія на майбутнє. Більше того, часом надія перетворюється на одну-єдину субстанцію «існування» як такого. Саме це мав на думці поет, коли 6 квітня 1855 року в листі до Олексія Плещеєва писав: «Я існував цією бідною надією до кінця березня цього року…».

Але, з другого боку, «існування» — річ, сказати б, тілесна, тобто воно залежить від фізичного й психічного стану людини. Наприклад, у повісті «Нещасний» письменник говорить про одного героя, який був сліпий: «Оскільки для нього не існувало дня, то Коля часто проводив літні ночі або в саду, або під дзвіницею, читаючи вголос свій улюблений псалом: «Не ревнуй лукавнующим, ниже завидуй творящим беззаконіє»[255]. Світ як візуальність для цього персонажа «не існує». А коли чіткість предметів губиться внаслідок сну чи дрімоти, то Шевченко називає це «напівіснуванням». Ось оповідач повісті «Прогулянка…» каже: «У кімнаті вже ледь-ледь можна було розрізнити предмети, а я все ще перебував під впливом великопісного обіду і, як сказав би крутій минулих днів, — «бил нім, аки риба, і недвижим, аки клада». Що ж вивело мене з цього напівіснування? Ніхто, навіть сам знахар, не вгадає! За стіною, в іншому номері, пролунав молодий жіночий голос». «Напівіснування» означає тут свідомість на грані яву та сну. Отже, той, хто спить, наче як «не існує», тобто наче мертвий. Сон — смерть, притомність — існування, а те, що посередині — «напівіснування». І в цій-таки повісті Шевченко змальовує божевільну панну Дороту, закінчуючи розмову про неї словами: «Один Бог знає, коли закінчиться це гірке існування». «Існування» постає тут антитезою, з одного боку, смерті, а з другого — життя, бо життя аж ніяк не можна звести до «способу існування білка».

Звісна річ, людське існування немислиме без фізичного виміру. Коли Шевченко в повісті «Художник» пише: «Між іншим, у своєму листі він натякає на якусь невдачу (мабуть, на програму), яка ледь не звела його в могилу. І якщо він існує на світі, то своїм існуванням він завдячує своїм добрим сусідам…», — «існування» означає тут фізичне життя. І оце «існування»-життя набуває в поета різних відтінків. Досить пригадати хоч би щоденник, де воно постає то як modus vivendi («М. С. Щепкін з болем у серці пише мені про моє безладне й нетверезе існування»), то як «життя в долині сліз»: «І до всього цього мені ще й заборонено малювати. Забрано найблагороднішу частину мого бідного існування»… А не раз і не два Шевченко говорив про «матеріальне існування», маючи на думці засоби до життя. Інколи в цій розмові лунають трагічні нотки, як у повісті «Княгиня», де поет згадує своє дитинство: «Гроші я віддавав учителеві як його прибуток, а він уже від щедрот своїх давав мені п’ятака на бублики, і це було одне-єдине джерело мого існування». «Існування» тут — передовсім їжа, навіть не одяг і не якісь інші речі, що коштують дорожче п’ятака. А п’ятак — дрібна монетка. Колись була навіть приказка: «Хіба я така, що за мене п’ятака?» Іншими словами, «існувати» в цьому контексті означає «не вмерти з голоду».

А коли Шевченко говорить про «прозаїчне існування», то тут для нього найбільше важить опозиція «дольного» та «горнього» світів, тобто «горизонтального» й «вертикального» вимірів людського життя. Наприклад, у повісті «Музикант» є такі слова: «…Мар’яна Якимівна, не дивлячись на свої прозаїчні роки й на клопоти щодо питва та їжі, залишилась у душі артисткою й любила на дозвіллі забувати про своє прозаїчне насущне існування й линути у світ гармонії, в небесну висоту божественної фантазії». «Прозаїчне насущне існування» — це «горизонтальна» стратегія життя, найперше побут, у якому на передній край виходить питво та їжа, тобто те, що пов’язане зі шлунком. Колись Сковорода писав, що людина, яка не годна бодай на яку часину підняти очі до неба, сповідує «філософію шлунка», бо для неї шлунок є справжній бог. Недарма в Україні «богом» споконвіку називали шлунок тварин (рубець). Мовляв, це те саме, що й у Павловому Посланні до филип’ян: «…шлунок — їхній бог…»[256] Звісно ж, ані Шевченко, ані його добрі герої не належать до прихильників «філософії існування» як «філософії шлунка».

255 Трохи неточна цитата з Книги псалмів 36:1.
256 Послання до филип’ян 3: 19.

Джерело:
Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання. – Харків; Едмонтон; Торонто: Майдан, Видавництво Канадського Інституту Українських Студій, 2014 (сс.224-226)

Веб-джерело:
https://chtyvo.org.ua/authors/Ushkalov_Leonid/Moia_Shevchenkivska_entsyklopediia_iz_dosvidu_samopiznannia/

https://shron1.chtyvo.org.ua/Ushkalov_Leonid/Moia_Shevchenkivska_entsyklopediia_iz_dosvidu_samopiznannia.pdf

/ поділ на абзаци – Краснопілля Інфо /

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.