Історик літератури Агапій Шамрай: текст, твір та оточення (ч.3)

ІСТОРИК ЛІТЕРАТУРИ АГАПІЙ ШАМРАЙ: ТЕКСТ, ТВІР ТА ОТОЧЕННЯ

(закінчення)

***

Подальше вивчення доробку Квітки пов’язане з підготовкою двотомника Вибраних творів письменника у видавництві «Книгоспілка». Історію цієї співпраці може пояснити лист ученого до М. Зерова від 27 червня 1926 р.: «Що ж до Вашої ласкавої пропозиції — дуже дякую, з охотою працюватиму. Я міг би взяти на себе твори Квітки і Стороженка* (коли передбачається його видавати)» [56, арк. 8 зв.]. Імовірно, на пропозицію адресата А. Шамрай готував тексти Квітки до публікації з літа 1926 р. по кінець 1927 р. (про це свідчать примітки до видання). Як відомо, 1928 р. святкували 150 років від дня народження письменника; можливо, «Книгоспілка» планувала випуск цього видання як ювілейного, у будь-якому разі для самого вченого двотомник став підсумком багаторічної роботи.

* Це перше видання О. Стороженка, яке підготував А. Шамрай. Маємо цензурний звіт про заборону передмови та вимогу її змінити: «О. Стороженко, передмова Шамрая. “Вибрані твори”. “Книгоспілка”. 10. 5000. Запропоновано доповнити передмову критичною аналізою освітлення історичних подій в оповіданнях Стороженка» [45, арк. 2]. Про це також тут: [28, 284]. Важко сказати, як саме було змінено текст передмови.

Вступна стаття «Шляхи Квітчиної творчості» [67] містила низку важливих спостережень щодо стильових особливостей як українських повістей Квітки, так і розвитку української прози ХІХ ст. загалом. А. Шамрай докладно аналізував сентиментальну традицію та реалістичну манеру в доробку автора, формування жанру «психологічної повісті» у творчості письменника та важливість жіночої теми для подальшої української літератури (генеза «жіночої душі» в українській літературі 1860-х років). Специфіку розповідної манери вчений характеризував як таку, що перебуває під впливом усної оповіді: «…виразний стилізаторський ухил повістей Квітки має в собі приховану “установку” на певний художній образ “оповідача”, за яким ховається автор» [67, XLIV]. У статті реконструйовано «питомі риси… “сказового” темпераменту» [67, L] Квітки, до того ж подекуди монологи героїв «втрачають навіть риси розповідного стилю, наближаючись до чистої лірики, прибираючи то форми голосіння, то пісенного ладу» [67, LIV]. І ось ці тези А. Шамрая щодо «виразної ритмічності» мови письменника перегукуються ще з однією темою вченого 1920-х років; ідеться про феномен ритмічної прози модерністів, зокрема М. Коцюбинського: «Тільки вже в творчості покоління модерністів початку ХХ століття поволі зникають риси етнографізму, та й то далеко не у всіх. Але ті ж модерністи знову повертають від описового стилю до поетичної ритмічної прози, ставлячи собі інші завдання, ніж покоління попередників» [67, LХІІ].

Деякі із цих тез надалі обговорюватиме М. Зеров у статті «Квітка й пізніша українська проза (з нагоди 150-х роковин народження)» [19, 105—113]*, часто з посиланням на статтю А. Шамрая. Згадано про вченого й у лекціях «Українське письменство ХІХ ст.» (1927—1928) у зв’язку з аналізом жанрових особливостей повістей Квітки [20, 54—56] та щодо вивчення творчості О. Стороженка: «Найкращу характеристику Стороженка як художника слова з боку його техніки письменницької дав Агапій Шамрай у вступній статті до Стороженкових творів у виданні “Книгоспілка”…» [20, 224]. Згадки про видання українських творів Г. Квітки за редакцією Шамрая трапляються в багатьох статтях 1928 р. [4; 10; 23; 42; 44]. Отже, як і підручник «Українська література», ця розвідка вченого була широко знаною та активно цитувалася.

* Імовірно, це розширена доповідь, прочитана на ювілейному засіданні ВУАН 13 листопада 1928 р.: «ВУАН. У вівторок, 13-го, в прим. ВУАН (зали ім. Антоновича), о 6 год., відбудеться прилюдне засідання, присвячене Квітці-Основ’яненкові. Порядок денний: М. К. Зеров — “Квітчина традиція в українській прозі”. В. Тарнавський — “Квітка в оцінках сучасників”. Входити всім вільно» [33, 4].

На книгоспілчанське видання Г. Квітки відомі дві рецензії — В. Тарнавського та І. Айзенштока. У журналі «Життя й революція» В. Тарнавський зазначав, що, попри орієнтацію видання «на широкого споживача», редактор, «подаючи вибір найпопулярніших та найкращих творів нашого класика, все ж намагався зберігти науковиглядність, і це є великий плюс видання» [42, 160]. Також указано на вдалий відбір текстів, сумлінну текстологічну роботу вченого [42, 160]. Окремо високо поцінував рецензент передмову до книжки: «…стаття цікава своєю жанровою і стилістичною аналізою і щодо цього становить перший етап в історії вивчення Квітки як письменника» [42, 161] — підсумував В. Тарнавський.

Айзеншток Ієремія Якович (1900—1980) — український і російський літературознавець, текстолог.

Проте першим на книгоспілчанського Квітку відреагував І. Айзеншток. У часописі «Критика» він окремо наголошував на високому рівні редакторської роботи Шамрая:

редактор, цілком незалежно від попередніх видавців, наново перевірив тексти за першими виданнями, а подекуди й за рукописами. Результати своїх текстологічних досліджень він подав у просторих примітках, де, крім звичайних бібліографічних даних, подано й головні варіанти [4, 145].

Отже, «появу “Вибраних творів” Квітчиних у серії “Літературна бібліотека” треба визнати за слушну, надто коли взяти на увагу ювілей Квітчин цього року (150-річчя з дня народження)» [4, 143], — зазначав І. Айзеншток, імовірно натякаючи на те, що в цей самий час уже два томи (т. 3, 1) майбутнього багатотомника Квітки в ДВУ за його редакцією отримали дозвіл Головліту та рекомендацію Інституту Тараса Шевченка (ІТШ). Це видання за редакцією І. Айзенштока активно рекламувалося на ювілейні дні, зокрема на вечорі в Будинку літератури ім. В. Блакитного*. Через 30 років, уже в статті 1958 р., вчений згадував:

Нарешті, в 1928—1934 рр. були видані Державним видавництвом України шість томів з дванадцяти (тт. I—III, V, VII, IX) повного зібрання творів Квітки, що готувалось автором цих рядків. Видання було задумане як наукове і повне, в нього мали увійти листи письменника і навіть присвячена йому літературознавчо-біографічна монографія**. Твори, тексти яких звірялися за рукописними та друкованими джерелами, повинні були супроводжуватися широкими коментаріями, зводом варіантів тощо. На жаль, з вини видавництва і через недостатню настійливість упорядника видані томи побачили світ в урізаному вигляді, — або без приміток, або без варіантів; декілька томів, своєчасно підготовлених, і зовсім не вийшли [5, 70—71].

* «Ювілейний комітет при Харківській окрнаросвіті разом із Шевченківським Інститутом 9 грудня улаштували в будинку літератури ім. В. Блакитного урочисте засідання, де заслухано доповіді акад. Багалія “Квітка і Харків”, С. Пилипенка “Робота ювілейного комітету”, І. Айзенштока “Квітка і тогочасна література”, Ю. Савченка — “Художні засоби в Квітчиній творчости — розповідь”. <…> Видавництво “Український робітник” випускає спеціальний збірник, присвячений Квітці, розміром на 20 друк. аркушів. В цьому збірнику вміщено буде статті харківських, київських та ленінградських учених і дослідників. Основний напрям збірника — вивчення Квітки в світлі нової науки, супроти народницької трактовки. В збірнику, між іншим, вперше буде видруковане новознайдене оповідання Квітки» [70, 76]. Анонсований збірник друком вийшов [23], але серед авторів, крім Всеволода Срезневського, були тільки українські вчені.

** Докладніше про це: «Видавництво “Пролетарій” видає спеціальну монографію про Квітку-Основ’яненка, укладену Айзенштоком» [41, 256]. Судячи з передмов І. Айзенштока до видання Квітки (ДВУ), монографія так і не була видана або не була дописана.

Варто проаналізувати, якими були ці шість томів. Третій том видання Г. Квітки, де надруковано роман «Пан Халявский», вийшов першим; там наявна вступна стаття, а також примітки та різночитання. Том перший та другий за структурою подібні, у кожній книзі є вступна стаття, але немає приміток. Якщо стаття першого тому раніше ніде не друкувалась, то вступний матеріал другого — це, по суті, передрук раніше опублікованих статей автора, на що Айзеншток сам указує [25, 74], тобто оригінальний текст охоплює 5 із 70 сторінок. В обох томах є посутньо однакова заувага: «Щоб не збільшувати далі розмірів цієї книжки, редактор змушений відкласти просторі примітки та текстологічні зауваження до одного з останніх томів цього видання» [24, 519]. Однак, попри нарікання на обсяг, у другому томі подано статтю Ю. Савченка «До проблеми розповіді в творчості Г. Квітки-Основ’яненка»*.

* У грудні 1928 р. була виголошена як доповідь у Будинку ім. В. Блакитного [70, 76].

Наступними були томи дев’ятий («Драматичні твори», 1930) та п’ятий (1933) — узагалі без жодного наукового апарату, тобто без статті та приміток; у томі сьомому є статті (подані в кінці видання) та приклади різночитання. Науковий апарат половини «академічного» видання Г. Квітки складається із чотирьох оригінальних статей та однієї статті-компіляції, а також із приміток (лише у двох томах із російськомовними текстами Квітки). Імовірно, читач 1920-х, котрий уже звик отримувати не лише добре коментовані наукові, а і якісні масові видання, мав усі підстави дивуватися з нового «академічного» формату. Ще більше підстав мав для розчарувань А. Шамрай, адже він щойно випустив нове видання Г. Квітки в «Книгоспілці», що містило не лише ґрунтовну статтю, а й вивірені за рукописами тексти — результат багаторічної праці над україномовними творами письменника.

1929 р. А. Шамрай друкує в «Плузі» рецензію на перший том Г. Квітки (за редакцією І. Айзенштока) у стилі «j’accuse». З одного боку, можна прочитати її як образу на те, що впорядник не згадав про книгоспілчанське видання Квітки, з другого, — як звинувачення в плагіаті редакторської роботи*. А. Шамрай, по-перше, називає вступну статтю до першого тому «компіляцією, поширеною надмірними цитатами» [49, 70]; по-друге, зазначає:

В докладному переліку Квітчиних видань якось несподівано випало найновіше видання, що вийшло у світ рівно рік тому назад. Я кажу про «Книгоспілчанське» видання «Вибраних творів» Квітки в 2-х томах. Тим дивніша ця атрофія пам’яті у нашого редактора, що одна з двох докладних рецензій на це видання належить самому редактору повної збірки творів… До того ж у передмові до 2-го тому, що вийшов услід за першим, І. Айзеншток щедро цитує вступну статтю до книгоспілчанського видання [49, 70]**.

І найголовніша теза вченого стосується редакторської роботи Айзенштока, якої Шамрай… не бачить:

І коли ми звернемось до самих текстів нового видання, то якихсь одмін від видання, напр., книгоспілчанського не знайдемо. Може, щось нове вніс в окремих деталях, дрібницях? Але як про це дізнатися, коли примітки до першого тому перенесено до одного з останніх. Кому вони будуть там потрібні? [49, 71].

* Для А. Шамрая тема плагіату важлива. З його листів до А. М. Ніженець: «Ви [А. М. Ніженець. — О. П.] спеціаліст з української літератури, і мені не треба доводити, що всі його [І. І. Стебуна. — О. П.] “труды” — найодвертіша компіляція з праць авторів, про яких у нас не прийнято згадувати, тільки з домішкою власної реторики на “загальні теми”. Я міг би Вам назвати авторів, наголовки їх праць, сторінки, які “творчо” використані ним в роботах про Котляревського, Мирного, Коцюбинського, і т. д. <…> Та мало цього. З незвичайною енергією, користаючись підтримкою “своїх людей”, він спромігся витіснити з укр. літературознавства всіх більш-менш солідних дослідників» (лист не датовано; після 28 серпня 1949 р.?) [55, арк. 8 зв. — 9]. «Коли я посилав до Москви свою дисертацію про Гофмана, то зовсім не зважав на те, що на ньому заробили кандидатського ступеня аж троє і в тій же Москві. <…> Я знаю тільки тому, бо була надрукована» [14 березня 1945 р.] [54, арк. 1 зв.].

** Треба зазначити, що в першому томі Айзеншток полемізує з іншими розвідками Шамрая про Квітку.

Мені не відомі всі обставини підготовки видання, проте цей епізод — звинувачення на межі викриття плагіату — виринув у публічну сферу. Не беруся тут порівнювати тексти Квітки в редакціях Шамрая та Айзенштока, це завдання окремої текстологічної розвідки; однак цей факт наукового життя 1920-х років пояснює подальше загострення стосунків двох учених. На мою думку, Шамрай мав право хоча б отримати відповідь на свої сумніви й запитання та дізнатися, які принципи редагування тексту були покладені в основу видання Айзенштока, навіть якщо вони були близькими до його власних. Але, за моїми даними, відповіді він не отримав. Наступним етапом різкої полеміки двох учених треба вважати дві рецензії Айзенштока на тритомник «Харківська школа романтиків» (Червоний шлях. 1931. № 1/2; Літературний архів. 1931. Кн. 1/2), а також рецензію Шамрая на видання Котляревського за редакцією Айзенштока (1931) [53]*. Головні звинувачення з обох боків — публікаторська неспроможність, редакторська непильність, погано укладені примітки, а також ідеологічні закиди у відсутності соціологічного методу, формалізмі. Хто із цих двох учених мав рацію, можуть показати подальші студії.

* С. Захаркін характеризує цей конфлікт так: «Айзеншток надрукував виразно упереджені, неґативні рецензії на збірник “Харківська школа романтиків”… що призвело до різкого погіршення їхніх стосунків» [3, 146]. З тим, що рецензії були «виразно упереджені», варто погодитися, але проаналізовані в цій статті факти свідчать, що конфлікт загострився не 1931 р., а ще в 1928—1929 рр. у зв’язку з виданням творів Г. Квітки.

Відповідаючи на закономірне запитання, чи була в Айзенштока нагода ознайомитися з виданням за редакцією Шамрая, опустимо той факт, що він іще 1926 р. знав про це*. За журнальною хронікою, книгоспілчанський наклад вийшов друком у лютому-березні 1928 р.**. Якщо спробувати реконструювати історію публікації томів Квітки в ДВУ, то складається така картина: перший том отримав дозвіл Головліту 9 квітня 1928-го, а другий том — лише 18 вересня 1928 р., проте на звороті титулки обох книжок указано постанови ІТШ від 14 червня 1928 р. Тобто, по-перше, в Айзенштока ще до початку квітня був час ознайомитися із двотомником. По-друге, виникає питання: чи не варто й дату подачі до друку другого тому (де є посилання на книгоспілчанське видання А. Шамрая) вираховувати від червневої постанови ІТШ***, адже, імовірно, вона була дана на вже готовий текст. Тоді питання, чому Айзеншток не згадав про попередника в першому томі і чим його редакторський підхід відрізняється від запропонованого колегою, залишається актуальним.

* У листі І. Айзенштока до М. Зерова від 26 вересня 1926 р.: «Від Шамрая чув я, що Ви редагуєте “Літературну бібліотеку” Книгоспілки» [3, 39]. Айзеншток почав вести перемовини із Зеровим щодо участі в проєктах «Книгоспілки» вже після того, як Шамрай та Зеров обговорили питання підготовки видань Квітки та Стороженка (27 червня 1926 р.).

** «Серед книжкових новин. Вийшли протягом лютого-березня 1928 р. <…> Красне письменство. Г. Квітка-Основ’яненко. Вибрані твори. Редакція і вступна стаття А. Шамрая (т. 1). Книгоспілка» [40, 229].

*** Цікаво, що постанова ІТШ на другий том змінює своє формулювання (при тій самій даті): тепер уже в ній фігурує не «вчений секретар І. Айзеншток», а «заст. директора Інституту С. Пилипенко». Дизайн третього тому відрізняється від наступних номерів та першого й другого томів, які всі вийшли пізніше.

Наостанок хочу навести одну з найважливіших характеристик науковця, яку дав М. Зеров 12 квітня 1929 р.:

Агапій Пилипович Шамрай є, безперечно, найобдарованіший із дослідників нової української літератури, що виступили з своїми працями по 1920 р. Найвидатнішою рисою його наукової роботи треба вважати певну зрівноваженість методологічного інтересу, начитаности в текстах та спостережливости в жанровій і стилістичній характеристиці текстів [18, 34].

1920-ті роки — найяскравіший період зі всієї 30-річної наукової діяльності А. Шамрая. Учений працює як у сфері теорії літератури (проблеми формального та соціологічного методів; питання читача та рецепції літературних творів; формування концепції «літературної школи»; осмислення категорії «штампів» у літературі), так і в галузі порівняльного літературознавства (поняття «вплив» та «оточення»). Але найвагоміший науковий доробок Шамрая 1920-х — це публікаторська праця з підготовки до друку спадщини Г. Квітки, О. Стороженка, Я. Щоголева, а також віднайдення та вивчення маловідомих творів української літератури 30—40-х років ХІХ ст. (харківська школа романтиків)*.

* Висловлюю вдячність усім, хто допомагав мені порадами та консультаціями: Я. Цимбал, Н. Котенко, Г. Бабак, Г. Карпінчук, Б. Цимбалу, а також співробітникам відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, ЦДАМЛМ України, бібліотеки й архіву НаУКМА, відділу газетних фондів НБУ ім. В. Вернадського.

Оксана ПАШКО, кандидат філологічних наук
Національний університет «Києво-Могилянська академія»

ЛІТЕРАТУРА
1. А. Ш. Літературна секція катедри історії української культури за 1924-25 рік // Культура і побут. 1925 (23 квіт.). № 16. С. 1.
2. А. Ш. Секція літературно-етнографічна катедри історії України // Червоний шлях. 1924. № 1/2. С. 219—220.
3. Айзеншток І. Автобіографія. Вибрані листи (1910-і — 1920-і роки) / Упор., підгот. текстів та коментарі С. Захаркіна. Київ: Критика, 2003. 216 с.
4. Айзеншток І. [Рец. на:] Г. Квітка-Основ’яненко. Вибрані твори / Редакція і вступна стаття А. Шамрая, т. I. Книгоспілка («Літературна бібліотека»), 1928. LXII+256 стор. // Критика. 1928. № 6 (липень). С. 143—145.
5. Айзеншток І. На шляху до наукового видання творів Г. Ф. Квітки // Радянське літературознавство. 1958. № 6. С. 70—79.
6. Бабак Г. Рецепция русского формализма в украинской культуре в межвоенный период (1921—1939) / Univerzita Karlova. Filozofická fakulta. Ústav východoevropských studii / Filologie-Slovanské literatury. Praha, 2020. 282 с.
7. Білецький О. І. Об одной из очередных задач историко-литературной науки (изучение истории читателя) // Білецький О. І. Зібрання праць: У 5 т. Т. 3: Українська радянська література. Теорія літератури. Київ: Наукова думка, 1966. С. 255—273.
8. Богдашина О. М. Діяльність Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури ім. академіка Д. І. Багалія (1921—1934 рр.). Харків, 1994. 195 с.
9. Брюсов В. Ключи тайн // Весы. 1904. № 1. С. 3—21.
10. В. М. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко (до 85-ти річчя з дня його смерти) // Всесвіт. 1928. № 36 (2 верес.). С. 8—10.
11. Видавнича хроніка // Червоний шлях. 1928. № 8. С. 178—181.
12. Влизько О. Охороняється законом на Потсдамерштрасе // Всесвіт. 1929. № 27 (14 лип.). С. 7.
13. Голубенко Дм. Історик літератури Шамрай // Нова генерація. 1928. № 10. С. 238—249.
14. Голубенко Дм. [Лист-відповідь А. Шамраю з приводу полеміки в «Новій генерації»] // Червоний шлях. 1929. № 1. С. 291—292.
15. Горбач О. Шамраєва «Українська література» (1928) // Шамрай А. Українська література. Стислий огляд. Харків, 1928; Кравців Б. Українське літературознавство 1917—1937 / З післясловом Олекси Горбача. Мюнхен: Український вільний університет, 1989. (Українське літературознавство. Вип. 3). С. 229—233.
16. Десять років української літератури // Плуг. 1928. № 12. С. 77.
17. Зеров М. [виписки: «Аг. Шамрай»] // Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України. Ф. 28. Оп. 1. Спр. 115. 4 арк.
18. [Зеров М.]. Відгук про А. П. Шамрая як дослідника української літератури Миколи Зерова (з сімейного архіву М. А. Шамрай) // А. П. Шамрай. Матеріали наук. конф., присвяченої 100-річчю від часу народження видатного вченого-літературознавця і педагога / Упор. П. П. Охріменко; Сумський державний педагогічний університет. Суми, 1996. С. 34.
19. Зеров М. Квітка й пізніша українська проза (з нагоди 150-х роковин народження) // Життя й революція. 1928. № 12. С. 105—113.
20. Зеров М. К. Українське письменство ХІХ ст. // Зеров М. К. Твори: У 2 т. Т. 2: Історико-літературні та літературознавчі праці / Упоряд. Г. П. Кочура, Д. В. Павличка. Київ: Дніпро, 1990. С. 4—245.
21. Зубков С., Чалий Д. Текстологічні принципи видання творів Г. Ф. Квітки // Радянське літературознавство. 1959. № 1. С. 101—107.
22. Капустянський Ів. [Рец. на:] А. Шамрай. Українська література. Стислий огляд. Державний науков.-метод. комітет НКО УСРР по секції політосвіти дозволив до вжитку, як допомічну книжку, для ВРШ та на курсах українознавства. Укрлікнеп при УПО НКО УСРР. Бібліотека українознавства. Кооп. вид. «Рух», Х., 1927, т. 5000, 212 стор. Ц. 1 крб. 45 коп. // Плужанин. 1927. № 7 (11). Липень. С. 70—71.
23. Квітка-Основ’яненко: збірник на 150-річчя народження 1778—1928 / Інститут Тараса Шевченка. Харків: Український робітник, [1929]. 239 с.
24. Квітка-Основ’яненко Гр. Твори / Ред., вступ. статті і прим. І. Айзенштока. Т. І: Українські повісті. [Харків], 1929. 517 с.
25. Квітка-Основ’яненко Гр. Твори / Ред., вступ. статті і прим. І. Айзенштока. Т. ІІ: Українські повісті. [Харків], 1929. 418 с.
26. Копержинський К. Українське наукове літературознавство за останні 10 років // Студії з історії України Науково-дослідчої кафедри історії України в Київі. Т. 2. ДВУ, 1929. С. XXI—LII.
27. Коряк В. Хвильовистий соціологічний еквівалент (Лист темної людини) // Гарт. 1927. № 1 (квітень-травень). С. 74—103.
28. Костик Є. Діяльність кооперативно-приватних видавництв в умовах радянської цензури 1920-х рр. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. 2004. Вип. 11. С. 274—292.
29. Кравців Б. Розгром українського літературознавства 1917—1937 рр. // Шамрай А. Українська література. Стислий огляд. Харків, 1928; Кравців Б. Українське літературознавство 1917—1937 / З післясловом Олекси Горбача. Мюнхен: Український вільний університет, 1989. (Українське літературознавство. Вип. 3). С. 217—308.
30. Лейтес А., Яшек М. Десять років української літератури (1917—1927). Т. 1. Біо-бібліографія / За заг. ред. С. Пилипенка; Ін-т Тараса Шевченка. [Б. м.]: ДВУ, 1928. 673 с.
31. Луначарский А. Об искусстве и революции. URL: https://ruslit.traumlibrary.net/book/lunacharskiy-ss08-07/lunacharskiy-ss08-07.html#s002005
32. Марковський М. [Рец. на:] А. Шамрай. Українська література. Стислий огляд. Укрлікнеп при ІНО НКО УСРР. Бібліотека українознавства. Державне видавництво України. Державний наук.-метод. комітет НКО УСРР по секції політосвіти дозволив до вжитку, як допомічну книжку, для ВРШ та на курсах українознавства. 1927 р. (3-194). Додатки: до розвою літературно-критичної думки на Україні (195-204) і Словничок історико-літературної термінології (205-209). Ціна 1 карб. 45 коп. // Україна. 1927. № 4. С. 184—188.
33. Наукові засідання ВУАН // Пролетарська правда. 1928. 13 листопада. № 263 (2175). С. 4.
34. Некрасов Н. А. Полное собрание сочинений: В 15 т. Т. 3. Стихотворения. 1866—1877 гг. Ленинград: Наука — Ленинградское отделение, 1982. 512 с.
35. О. В. Науково-дослідча катедра історії України // Червоний шлях. 1923. № 8. С. 270—273.
36. Пашко О. «На шляхах до утворення науки про літературу»: нереалізований видавничий проект 1920-х років // Наукові записки НаУКМА. Літературознавство. 2019. Вип. 2. С. 72—91.
37. Поліщук В. Вибрані твори / Упор. О. Омельчук. Київ: Смолоскип, 2014. 680 с.
38. Самі про себе: автобіографії українських митців 1920-х років / Упор. Р. Мовчан. Київ: Кліо, 2015. 640 с.
39. Сенченко І. Спіралі і петлі // Вапліте. 1927. № 4. С. 202—222.
40. Серед книжних новин // Червоний шлях. 1928. № 4. С. 229—231.
41. 150 років з дня народження Квітки-Основ’яненка // Червоний шлях. 1928. № 11. С. 256.
42. Тарнавський В. [Рец. на:] Г. Квітка-Основ’яненко. Вибрані твори. Том 1. Редакція і вступна стаття А. Шамрая. «Літературна бібліотека» «Книгоспілки». Київ — Харків, 1928 р. ст. XII+226+XVI. Ц. 1 карб. 50 коп. Тир. 4000; Г. Квітка-Основ’яненко. Вибрані твори. Том II. 1928 р. см. 200+ХХ. Ц. 90 коп. Тир. 4000 // Життя й революція. 1928. № 8. С. 160—162.
43. Филипович П. О. Кобилянська в літературному оточенні // Життя й революція. 1928. № 2. С. 105—120.
44. Фінкель О. Майстерність «Конотопської відьми» (До 150-літнього ювілею Гр. Квітки) // Плуг. 1928. № 11. С. 50—62.
45. Центральний державний архів вищих органів влади України. Ф. 166. Оп. 7. Спр. 691 (Вилучення літературних творів, критичних статей, які зроблені Київським Окрлітвидавом; січень-березень, 1927). 214 арк.
46. Центральний державний архів вищих органів влади України. Ф. 166. Оп. 12. Спр. 8528 (Шамрай А. Ф. [справа, 1923 (?)]). 6 арк.
47. Шамрай А. Адам Міцкевич і Оп. Шпигоцький // Харківська школа романтиків. У 3 т. Т. 1 / Вступні статті, редакція і примітки А. Шамрая. Харків: ДВУ, 1930. С. 75—83.
48. Шамрай А. [Рец. на:] Володимир Сосюра. «Залізниця». (епопея) — стр. 47. Видавництво «Червоний шлях». 1924. Тир. 3000 пр. // Література. Наука. Мистецтво. 1924. № 20 (25 трав.). С. 4.
49. Шамрай А. [Рец. на:] Гр. Квітка-Основ’яненко. Твори. Т. 1. ДВУ, 1929. Редакція, вступні статті і примітки І. Айзенштока // Плуг. 1929. № 10. С. 69—71.
50. Шамрай А. П. Дещо про поетику й методологію літератури в програмах факпрофосу ІНО // Записки Харківського Інституту народньої освіти. Харків, 1927. Т. II. С. 79—81.
51. Шамрай А. До тексту Квітчиних творів // Червоний шлях. 1924. № 3. С. 247—254.
52. Шамрай А. До тексту творів Гр. Квітки // Науковий збірник Харківської науково-дослідчої катедри історії української культури. 1926. Ч. 2/3. С. 209—229.
53. Шамрай А. [Рец. на:] І. Котляревський. Енеїда. Передмова І. Айзенштока. ДВОУ. «ЛІМ» 1931, стор. XXXV. 298 // Критика. 1931. № 4 (39). С. 121—125.
54. Шамрай А. Лист А. М. Ніженець [14.03.1945] // Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України. Ф. 150. Оп. 1. Спр. 7. Арк.1—3.
55. Шамрай А. Лист А. М. Ніженець [після 28 серпня 1949?] // Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України. Ф. 150. Оп. 1. Спр. 7. Арк. 7—9 зв.
56. Шамрай А. Лист до М. Зерова від 27 червня 1926 р. // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України. Ф. 35. Спр. 665. 9 арк.
57. Шамрай А. [Лист із приводу полеміки з Д. Голубенком у «Новій генерації», № 10, 1928 р.] // Червоний шлях. 1929. № 1. С. 285—290.
58. Шамрай А. Листи до О. І. Білецького. 25 квітня 1943 — 4 лютого 1952 р. // Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Ф. 162. Од. зб. 3578. 9 арк.
59. Шамрай А. О. Потебня і методологія історії літератури // Науковий збірник Харківської науково-дослідчої катедри історії української культури. Харків, 1924. Ч. 1. С. 49—68.
60. Шамрай А. Олекса Стороженко (Критико-біографічний нарис) // Стороженко О. Вибрані твори / Ред і вступ. стаття А. Шамрая. [Харків]: Книгоспілка, [1927]. С. V—XLIV.
61. Шамрай А. П. Степан Васильченко і російська література // Шамрай А. П. Вибрані статті і дослідження. Київ: Художня література, 1963. С. 193—217.
62. Шамрай А. Творчість Коцюбинського в літературному оточенні // Критика. 1928. № 4. С. 57—81.
63. Шамрай А. Творчість С. Васильченка // Червоний шлях. 1926. № 4. С. 178—203.
64. Шамрай А. Українська література. Стислий огляд / Укрлікнеп при УПО НКО УСРР. Бібліотека українознавства. Харків: Рух, 1927. 212 с.
65. Шамрай А. Українська література. Стислий огляд / Укрлікнеп при УПО НКО УСРРР. Бібліотека українознавства. Вид. 2-ге, випр. Харків: Рух, 1928. 220 с.
66. Шамрай А. «Формальний» метод у літературі // Червоний шлях. 1926. № 7/8. С. 233—266.
67. Шамрай А. Шляхи Квітчиної творчости // Квітка-Основ’яненко Г. Вибрані твори: У 2 т. / Редакція і вступна стаття А. Шамрая. Т. 1. [Київ]: Книгоспілка, 1928. С. V—LXII.
68. Шимановський О. Червона армія в українській літературі // Плуг. 1928. № 2. С. 54—63.
69. Шляхи розвитку сучасної літератури. Диспут 24 травня 1925 р. Київ, 1925. 82 с.
70. Ювілей Гр. Квітки-Основ’яненка // Плуг. 1928. № 12. С. 76.

Джерело:
Пашко, О. (2021). Історик літератури Агапій Шамрай: текст, твір та оточення. Слово і Час, (5), 75-100.
https://doi.org/10.33608/0236-1477.2021.05.75-100

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.