17 грудня минуло важких десять місяців, як загинув прикордонник Євген Моголенець з Краснопілля. Жені назавжди 24. Який слід Він зумів залишити у серцях близьких за такий недовгий життєвий шлях?

– Я була класним керівником Жені з п’ятого по восьмий клас, – згадує учня Людмила Омельченко. – У моїй пам’яті Він залишився завжди усміхненим, доброзичливим і щирим хлопчиком. Не пам’ятаю, щоб Женя колись гнівався на когось, сердився, ображався. Саме тому користувався авторитетом як у хлопців, так і у дівчат. Вчився добре, підтримував завжди всі добрі починання в класі. Був душею компанії. Я не уявляю його без посмішки… Не можу й досі змиритися з тим, що він загинув, не вкладається просто в голові! Про таких як Женя говорять – «золота дитина».

– Женина світла, добра посмішка заворожувала. Його чемність, порядність, увага до оточуючих підкорювала. Він був втілення доброти, світла і любові, – Любов Капинус не стримує сліз, розповідаючи про свого сусіда. – Навіть не можу говорити у минулому часі про цього щирого хлопчину.

– Женя був однокласником мого сина з першого класу, – крізь сльози з доброю посмішкою згадує Ольга Власенко. – Вони з Антоном завжди були разом. Можу сказати, що він виріс на моїх очах разом з моїм Антоном. Женине обличчя завжди світилось посмішкою, а оченята випромінювали добро і щирість. Хлопці любили рибалити на Дідовому озері. Доросле життя розвело їх життєві шляхи. Але вони планували згадати дитинство і, при першій можливості, з Женею порибалити разом. Але, на жаль, Антон не зміг навіть попрощатись з другом дитинства, адже саме був у від’їзді з волонтерських справ.

– Маю багато друзів-військових. Повідомлення 17 лютого про те, що в авто у якому їхав Женя з товаришами по службі, влучив снаряд, отримав від одного з них. До останнього сподівався, що помилка… Женя назавжди залишиться моїм найкращим другом. Наші юнацькі спільні інтереси поступово переросли у справжню чоловічу дружбу, – згадує кращого друга Євген Прилєпа. – Виручити один одного у різних ситуаціях, розраховувати один на одного ми могли до кінця. З початку війни бачилися стали значно рідше. Але ж намагались використати мінімальний шанс для зустрічі. Ще минулого літа у Жені закінчувався строк контракту. Будували плани, мріяв про цивільне життя, але війна внесла свої корективи. Одним з останніх дружніх прохань Жені було допомогти зі служби встигнути на побачення до його дівчини. Поїхав автівкою, забрав – встиг. Женька був щасливий, закоханий. Впевнений, що незабаром би я був свідком на Його весіллі і стелив би весільного рушничка, а не ніс прапора у траурній процесії. Я ще очікую на Його дзвінок, якщо чесно. Серце прийде до тями і я усвідомлю, що Друга вже немає на цьому світі, але зі мною Він назавжди, а номер Його телефону теж зберігатиму.

– Ми з Женею сиділи за однією партою. Повернути б ті часи – з теплими почуттями, згадує друга Інеса Щербак. – Вже у старших класах, вибачте нас вчителі, коли треба було підтягти оцінки, то ми з Женею сідали за першу парту. Виконували завдання вдвох, отримували гарні оцінки. Коли ж вчитись особливого бажання не було, то сідали на задню парту і намагались не привертати до себе уваги вчителя. У нас була дружна компанія з однокласників. Женя був її душею. По закінченню дев’ятого класу наші шляхи розійшлись, але дружба ставала ще міцнішою. Женя вступив до Кооперативного технікуму, я до медичного коледжу. Далі Женя здобув вищу освіту у Полтавському виші. Знала, що пішов служити до Держприкордонслужби. Коли розпочалася війна, писала йому «Де Ти? Як?», отримувала відповідь: «Все добре». Таке ж повідомлення було і з Миропілля…

– Я була класним керівником у Жені лише рік. Але Його не можна було не любити. Пам’ятаю, як вперше ввійшла до класу, то відразу побачила невеличкого усміхненого хлопчину, – не стримує сліз і Наталія Щербак. – Це був Женя. Такий яскравий промінчик сонечка. Саме таким завжди бачили його однокласники, друзі та вчителі. Це хлопчина-позитивчик. Енергійний, позитивний, відповідальний, полюбляв грати у футбол. Він був душею компанії. Всіх любив розвеселити, щоб ніхто не сумував. Женічка ставився з повагою до батьків, вчителів, друзів. Ніколи не відмовляв у допомозі. Женя закінчив 9 класів школи і вирішив поступати до технікуму. Кілька років ми не бачились. І коли була зустріч однокласників через 5 років, то на ній був і Женя. Високий, дорослий і мужній хлопчина, але незмінним залишилась його добра і яскрава посмішка. Важко говорити був… Йдуть, на жаль, найкращі. Для нас він завжди буде поруч, у наших серцях! Бо герої не вмирають!

Газета “ПЕРЕМОГА”

Джерело:
https://krasnews.com.ua/nezabutni-imena/zgaduyuchy-yevgena-mogolenczya-yakyj-slid-vin-zumiv-zalyshyty-u-serczyah-blyzkyh-za-takyj-nedovgyj-zhyttyevyj-shlyah/
18.12.2023
НЕЗАБУТНІ ІМЕНА
Згадуючи Євгена Моголенця. Який слід Він зумів залишити у серцях близьких за такий недовгий життєвий шлях?