Знову з неймовірним захопленням та цікавістю гортаю історичні підшивки «Перемоги». Про що писала районка п’ятдесят років тому? Звісно все цікаво. Сільські весілля, передовики сільського господарства, культурна нива, просто милі фото дітлахів. А ось молода жінка з щирою посмішкою та добрими очима, схожа на акторку…

Це свинарка з відгодівельного комплексу хмелівського колгоспу імені Гагаріна Ніна Іванівна Зеленська. Тож повертається Ніна Іванівна на сторінки «Перемоги» через півстоліття.

Народилась Ніна 19 лютого 1941 року у родині простих робітників на Донбасі. Мама мала інвалідність. Згодом родина переїхала до села Мезенівка. У 1947-му у родині з’явилась ще одна дівчинка, яку назвали Надійкою. Скрутне становище родини змусило влаштувати старшу донечку на виховання до інтернату. Там дев’ятирічна Ніна і розпочала свою освіту.

«Як там було добре у порівнянні з домом», – пригадує пані Ніна. – «Пам’ятаю, як збіглися всі хлопці подивитись на «новеньку». А я страшненька була – голова занадто велика, живіт випуклий. Якось у лікаря попросила «таблєтку». Так і стали мене звати Таблєткою. Закінчила п’ять класів, то був випускний. І вже чотирнадцятирічною дівчиною мама забрала мене додому, але вже в Угроїди. Там я з місцевою жінкою пасла гуси.

Тим і заробляла. Часто їздила до дядька в гості, у Хмелівку. У клубі познайомилась з Іваном Зеленським. У 1963-му вже я стала хмелівчанкою. Відразу пішла працювати до місцевого колгоспу. Родина чоловіка була незаможною, але прийняли мене як рідну дитину. Жили дружно. Згодом збудували хлів, придбали корову. У цьому ж році я народила первістка. Родина збільшилась. Хлопчик підростав. У 1969-му ми розпочали будувати свій будинок. Було нелегко, але колгосп допомагав своїм працівникам».

Напевне саме в цей період красуня-свинарка і потрапила на сторінки «Перемоги» у 1973-му. Що ж було далі? А далі Ніна працювала на відгодівельному комплексі хмелівського колгоспу імені Гагаріна. Була, як на той час називали, «передовиком».

Жінка зовсім не пам’ятає часів світової війни, але обожнює публічно читати вірші саме на цю тематику. «На одному з заходів цей мій талант оцінив голова нашого колгоспу», – продовжує розповідь про життя пані Ніна. – «Говорить: «Нам би в дитячий садочок таку акторку. Поїдеш вчитися на курси у Лебедин і будеш вихователькою». Сумнівалась, що чоловік мені це дозволить. Але пройшла чотиримісячні курси і три роки працювала вихователькою у місцевому садочку. Любила дітей і роботу. Але заради будівництва мала повернутись до колгоспу. Надалі іноді підміняла виховательок. Стосунки з чоловіком складались по-своєму. Одного разу він пішов до голови просити якогось матеріалу для будівництва. Йому було відмовлено.

«Йди ти проси, або йди з дому», сказав мені. Зі сльозами, але отримала своє. Була вагітна вдруге. Але вже на пізньому терміні мала необачність впасти. Довга подорож до Краснопілля. І, як результат – я втратила дитину. Збудували ми світлий, просторий будинок, в якому зараз мешкаю самотньо. Не витримала випробувань наша сім’я і з чоловіком ми розлучились. У колгоспі заробила і свій заслужений відпочинок. Син проживає з родиною окремо, тут у Хмелівці. У мене є дорослі внук та внучка. По можливості відвідують бабусю.

Але у кожного свої справи. Допоки мала кращий зір, захоплювалась вишивкою. Окрім усяких дрібничок, вишила дванадцять рушників.

З господарства маю лише курей. Добрі сусіди допомагають за потреби, за що я їм щиро вдячна.

Про що мрію? Звісно про Перемогу в першу чергу».

«Ніна Іванівна була моєю вихователькою», – приєднується до розмови директорка Хмелівського сільського будинку культури Галина Гусєва. – «Саме вона побачила в мені хист до художньої самодіяльності. Ніна Іванівна вивела мене на сцену ще в садочку. Тоді я відчула смак тієї сцени і з тих пір не полишаю її. Не відпускаємо ми з неї і Ніну Іванівну. Вона є легендою аматорської сцени не лише нашого села. Ще з дитинства пам’ятаю, як під її декламування віршів у глядачів очі ставали вологими. Вона читала їх душею. Зараз моя вихователька є учасницею художньої самодіяльності нашого села вже під моїм керівництвом. У її затишному домі збираємо не одне покоління аматорів сцени села. І тоді у нас справжнє мистецьке свято. А Ніна Іванівна у своєму затишному домі така гостинна господиня, що хочеться повертатись до цієї оселі знову і знову».

Так без зайвих запитань, в уквітчаній вишиванням просторій оселі, розповіла непросту історію свого життя мила жінка. В очах і посмішці якої можна впізнати красуню зі сторінок «Перемоги» за 1973-й.

І. ЗАГОРУЛЬКО
Газета «Перемога»

Джерело:
https://krasnews.com.ua/lyudy/pivstolittya-mizh-kadramy/
17.01.2024 ЛЮДИ
ПІВСТОЛІТТЯ МІЖ КАДРАМИ