До 100-річчя поета-шістдесятника Миколи Данька
Продовжуємо цикл дописів, присвячених постаті і творчості нашого видатного земляка Миколи Данька. Цього разу пропонуємо поетичний нарис-репортаж, що побачив світ навесні 1963 року. Це був час, коли ще зберігалися острівці традицій справжньої, «старої» України… Мине ще кілька років, і настануть «модерні» часи… З усіма їхніми здобутками і втратами… Continue reading
До 100-річчя поета-шістдесятника Миколи Данька
Продовжуємо цикл дописів, присвячених постаті і творчості нашого видатного земляка Миколи Данька. Сатиричне оповідання Миколи Данька «Перевертень і його діти» за життя письменника не друкувалося. Вперше опубліковане у збірнику «Творчість Миколи Данька (1926–1993): Навчально-методичний комплекс для студентів спеціальності «Журналістика» (укладач В. О. Садівничий. – Суми: Вид-во СумДУ, 2007). Continue reading
До 100-річчя поета-шістдесятника Миколи Данька
Продовжуємо цикл дописів, присвячених постаті і творчості нашого видатного земляка Миколи Данька. Увазі читачів сайту пропонується літературознавчий нарис про українського поета трагічної долі, колегу Миколи Данька по журналістському цеху, одного із найяскравіших представників шістдесятництва Василя Симоненка, життя якого обірвалося 13 грудня 1963 року. Цей нарис побачив світ у Сумській обласній газеті, в якій працював тоді Микола Данько, в одному з номерів січня 1965 року, коли Василь Симоненко міг би зустріти лише своє тридцятиліття… Continue reading
До 100-річчя поета-шістдесятника Миколи Данька
24 травня цього року виповниться 100 років від дня народження нашого земляка, видатного славгородця, щирого українського патріота, чесного і вільнолюбного поета-шістдесятника Миколи Михайловича Данька.
На нашому сайті вже зібрано чималий масив статей про талановитого і самобутнього поета-земляка ( див., зокрема, https://krasnopillia.info/category/slovo/mykola-danko/ ). Зараз ми започатковуємо цикл дописів, що дадуть змогу читачам повніше ознайомитися з різноманітною творчістю Миколи Данька: від його журналістських нарисів і публіцистики – до поезії і літературно-критичних статей.
Цей нарис 1966 року з Сумської обласної газети – про відомого роменського кобзаря Євгена Олександровича Адамцевича. Continue reading
(закінчення, перші дві частини див. тут і тут )
***
VII. СВОБОДА В ІДЕЙНИХ КООРДИНАТАХ ХХ–ХХІ СТОЛІТЬ
Переважна більшість українських політичних партій початку ХХ ст., а надто – опозиційних до режимів, проголошувала ідею свободи в різних її трактуваннях. Ось, для прикладу, відозва Української партії соціалістів-революціонерів (есерів) від серпня 1911 р. Вона звучить як панегірик революції 1905–1907 рр. і свободі: «Товариші! Недавно ми були свідками одного з найбільш величних і прекрасних явищ в історії революції народів. Під ярмом кривавого царату віками стогнали народи, схилившись над тяжкою працею, не маючи змоги дати одсіч лютим катам. Та нараз перед нашими очима, почувши в собі силу, той споконвічний раб розправив свій стан, гордо підняв до гори голову і з усмішкою на устах та з окликом – “Свобода!”, завзято кинувся в бій з тиранами» [Українська думка І, с. 165]. Continue reading
(Продовження. Початок див. тут )
***
«КУЛЬТ СВОБОДИ» В УКРАЇНІ КОЗАЦЬКИХ ЧАСІВ
Саме в XVI ст. починає формуватися той «культ свободи», про який писав Санте Ґрачотті в статті «Українська культура XVII століття і Європа» (1994): «<…>культ свободи-незалежності та громадянських прав в українців виявляється вже з XVII ст., і тому саме це століття становить непомильну ознаку приналежності України до Європи» [Ґрачотті, с. 4]. «Культ свободи» є також непомильною ознакою панування в цей час ідеалів козацько-шляхетського, тобто лицарського, стану. Гійом Левассер де Боплан у книзі «Description d’Ukranie» (1660) свідчив, що козаки «надзвичайно цінують свою свободу [liberté], без якої вони не могли б жити» [Боплан, с. 156–157]. Continue reading
І. СТРЕМЛІННЯ ДО СВОБОДИ ЯК ХАРАКТЕРНА РИСА УКРАЇНЦЯ
Першим з істориків про свободу як про характерну рису світогляду й способу життя українців писав Микола Костомаров у статті «Две русские народности» (1861). Порівнюючи українців та росіян, він відзначив, що «український етнос [племя южно-русское] має своєю характерною рисою перевагу особистої свободи, тимчасом як великоруський – перевагу общинності» [Костомаров, с. 63]. Мовляв, «потяг до щільного злиття частин, занепад особистих спонук під владою спільних, непорушна законність спільної волі<…> збігається у великоруському народі з єдністю сімейного побуту та з поглинанням особистої свободи ідеєю мира й утілилося в народному побуті у вигляді неподільності родин, общинної власності<…>» [Костомаров, с. 72]. Натомість в українців родини поділяються й роздрібнюються, а форми господарювання, схожі на російську «общину», збереглися лише в найглухіших закутках українського світу [див.: Франко]. Continue reading
НАТХНЕННЯ
Натхнення — річ загадкова й незбагненна. Принаймні це щось таке, що перебуває по той бік людського розуму. Недаром же в наших міркуваннях про натхнення ми так часто змушені вдаватись до метафор. Великий Платон, наприклад, говорив про «поетичне безумство». Мовляв, «поет — це істота легка, крилата й священна; він може творити тільки тоді, як стане натхненним і безтямним і не буде в нім більше розуму»[378]. Натхнення — це ніби якесь намагнічення, якесь перебігання невидимої енергії від однієї речі до іншої… Continue reading
ЗІРКА
Архип Куїнджі. Українська ніч. 1876
Шевченко страшенно любив зоряне небо. Недаром зорі є в нього неодмінним атрибутом нічного українського пейзажу. Згадаймо хоч би «Садок вишневий коло хати…» — цю, за словами Еммануїла Райса, «вершину ідилічної лірики Шевченка»: «Сем’я вечеря коло хати, / Вечірня зіронька встає». А ось чудесна замальовка з повісті «Прогулянка…»: «Невдовзі настала ніч, тиха, тепла й темна. Дивовижна ніч! Червонуваті зорі здавались більшими, ніж завжди, і якось особливо прекрасно горіли на темному тлі. Чарівна ніч!» Continue reading
КРАСА
Шевченко надзвичайно любив красиве. Коли оповідач повісті «Художник» каже: «Я — найбезтямніший шанувальник прекрасного як у самій природі, так і в божественному мистецтві», — це поет каже про свою власну душу. Часом ледь не все, на що тільки падає його погляд, здається йому сповненим краси. Ось хоч би початок повісті «Наймичка»: «прекрасна долина», «прекрасна лінія горизонту», «прекрасні жниці», «прекрасна цариця свята», «прекрасна голівка», «прекрасна картина», «прекрасна доня»… Continue reading
