Category Archives: Леонід Ушкалов

Леонід Ушкалов. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…»: що таке свобода для українця? (ч.3)

(закінчення, перші дві частини див. тут і  тут )

***

VII. СВОБОДА В ІДЕЙНИХ КООРДИНАТАХ ХХ–ХХІ СТОЛІТЬ

Переважна більшість українських політичних партій початку ХХ ст., а надто – опозиційних до режимів, проголошувала ідею свободи в різних її трактуваннях. Ось, для прикладу, відозва Української партії соціалістів-революціонерів (есерів) від серпня 1911 р. Вона звучить як панегірик революції 1905–1907 рр. і свободі: «Товариші! Недавно ми були свідками одного з найбільш величних і прекрасних явищ в історії революції народів. Під ярмом кривавого царату віками стогнали народи, схилившись над тяжкою працею, не маючи змоги дати одсіч лютим катам. Та нараз перед нашими очима, почувши в собі силу, той споконвічний раб розправив свій стан, гордо підняв до гори голову і з усмішкою на устах та з окликом – “Свобода!”, завзято кинувся в бій з тиранами» [Українська думка І, с. 165]. Continue reading →

Леонід Ушкалов. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…»: що таке свобода для українця? (ч.2)

(Продовження. Початок див. тут )

***

«КУЛЬТ СВОБОДИ» В УКРАЇНІ КОЗАЦЬКИХ ЧАСІВ

Саме в XVI ст. починає формуватися той «культ свободи», про який писав Санте Ґрачотті в статті «Українська культура XVII століття і Європа» (1994): «<…>культ свободи-незалежності та громадянських прав в українців виявляється вже з XVII ст., і тому саме це століття становить непомильну ознаку приналежності України до Європи» [Ґрачотті, с. 4]. «Культ свободи» є також непомильною ознакою панування в цей час ідеалів козацько-шляхетського, тобто лицарського, стану. Гійом Левассер де Боплан у книзі «Description d’Ukranie» (1660) свідчив, що козаки «надзвичайно цінують свою свободу [liberté], без якої вони не могли б жити» [Боплан, с. 156–157]. Continue reading →

Леонід Ушкалов. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…»: що таке свобода для українця? (ч.1)

І. СТРЕМЛІННЯ ДО СВОБОДИ ЯК ХАРАКТЕРНА РИСА УКРАЇНЦЯ

Першим з істориків про свободу як про характерну рису світогляду й способу життя українців писав Микола Костомаров у статті «Две русские народности» (1861). Порівнюючи українців та росіян, він відзначив, що «український етнос [племя южно-русское] має своєю характерною рисою перевагу особистої свободи, тимчасом як великоруський – перевагу общинності» [Костомаров, с. 63]. Мовляв, «потяг до щільного злиття частин, занепад особистих спонук під владою спільних, непорушна законність спільної волі<…> збігається у великоруському народі з єдністю сімейного побуту та з поглинанням особистої свободи ідеєю мира й утілилося в народному побуті у вигляді неподільності родин, общинної власності<…>» [Костомаров, с. 72]. Натомість в українців родини поділяються й роздрібнюються, а форми господарювання, схожі на російську «общину», збереглися лише в найглухіших закутках українського світу [див.: Франко]. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. НАТХНЕННЯ

НАТХНЕННЯ

Натхнення — річ загадкова й незбагненна. Принаймні це щось таке, що перебуває по той бік людського розуму. Недаром же в наших міркуваннях про натхнення ми так часто змушені вдаватись до метафор. Великий Платон, наприклад, говорив про «поетичне безумство». Мовляв, «поет — це істота легка, крилата й священна; він може творити тільки тоді, як стане натхненним і безтямним і не буде в нім більше розуму»[378]. Натхнення — це ніби якесь намагнічення, якесь перебігання невидимої енергії від однієї речі до іншої… Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЗІРКА

ЗІРКА

Архип Куїнджі. Українська ніч. 1876

Шевченко страшенно любив зоряне небо. Недаром зорі є в нього неодмінним атрибутом нічного українського пейзажу. Згадаймо хоч би «Садок вишневий коло хати…» — цю, за словами Еммануїла Райса, «вершину ідилічної лірики Шевченка»: «Сем’я вечеря коло хати, / Вечірня зіронька встає». А ось чудесна замальовка з повісті «Прогулянка…»: «Невдовзі настала ніч, тиха, тепла й темна. Дивовижна ніч! Червонуваті зорі здавались більшими, ніж завжди, і якось особливо прекрасно горіли на темному тлі. Чарівна ніч!» Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. КРАСА

КРАСА

Шевченко надзвичайно любив красиве. Коли оповідач повісті «Художник» каже: «Я — найбезтямніший шанувальник прекрасного як у самій природі, так і в божественному мистецтві», — це поет каже про свою власну душу. Часом ледь не все, на що тільки падає його погляд, здається йому сповненим краси. Ось хоч би початок повісті «Наймичка»: «прекрасна долина», «прекрасна лінія горизонту», «прекрасні жниці», «прекрасна цариця свята», «прекрасна голівка», «прекрасна картина», «прекрасна доня»… Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ФІЛОСОФІЯ

ФІЛОСОФІЯ

В юності я хотів стати філософом. Ні-ні. Не так… Спершу, десь років у тринадцять, я хотів стати геологом, потім — морським офіцером, потім — робітником, а потім, уже коли опинивсь у війську, — філософом. Але знайомі казали, що на філософські факультети беруть передовсім членів компартії. Це мене насторожило… Ніколи не любив людей, які говорять одне, думають друге, а роблять третє… Словом, філософом я так-таки й не став. Але моя юнацька любов до філософії нікуди не зникла. Почасти вона всоталась у стиль мого життя, почасти — в мою улюблену філологію… Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. АНГЛІЯ

АНГЛІЯ

Щó таке Англія для Шевченка? Мабуть, найперше — англійська література: Шекспір, Дефо, Байрон, Вальтер Скотт, Голдсміт, Діккенс, Макферсон, Янг, Бернз… Наприклад, Байрона Шевченко читав у перекладі Міцкевича. Особливо йому полюбилась ось ця строфа з «Чайльд-Гарольда», яку він, кажуть, часто повторював: «Sam jeden błądząc po świecie szerokim, / Pędzę życie tułacze, / Czegoż mam płakać, za kim і po kim, / Kiedy nikt po mnie nie płacze?»[18]. А ось щоденникова нотатка від 15 вересня 1857 року: «За вечерею Ніна Олександрівна[19] наївно розповідала зміст «Дон-Жуана» Байрона, якого вона прочитала днями у французькому перекладі. А ще миліше й наївніше просила свого чоловіка навчити її англійської мови». Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. АМЕРИКА

АМЕРИКА

Кожен відкриває Америку по-своєму. Наприклад, я, коли був малий, знав про неї тільки з книжок: Фенімор Купер, Майн Рід, Марк Твен… У подружку Тома Сойєра Беккі Тетчер я, здається, був навіть трішки закоханий… Потім настала черга вестернів. Потім — десь у шістнадцять — строго-настрого заборонені «Голос Америки» й rock’n’roll. І ще, і ще… Хоч, зрештою, Америка так і залишилась для мене чимось далеким і екзотичним. Continue reading →

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ГАРМОНІЯ

ГАРМОНІЯ

«О як гармонію, гармонію ми любим», — вигукнув колись Тичина. Шевченко теж її любив. А що для нього гармонія? Найперше — інструментальна музика. Так-так, музика для Шевченка — «чутна гармонія». 24 березня 1858 року поет пише про музикальну вечірку в мецената, почесного громадянина Москви Миколи Варенцова: «Тут я зустрівся з деякими московськими художниками й музикантами і, послухавши Моцарта, Бетговена й інших великих представників чутної гармонії, об 11 годині вернувсь назад…»

Пройнята неймовірною чуттєвістю, гармонія музики — «людська, надто людська». Та водночас це космічна стихія, котра гойдає людину на своїх хвилях. Ось герой повісті «Музикант» слухає концертну увертюру Фелікса Мендельсона-Бартольді до комедії Шекспіра «Сон літньої ночі». Виконавців двоє: чоловік — за віолончеллю, жінка — за фортепіано. «Віолончель з фортепіано, — каже він, — це така божественна гармонія, що вічно слухав би її й не наслухався, а особливо коли вони вдвох виконують цю чарівну серенаду. Я, зрештою, гадаю, і не без підстав, що, крім гармонії звуків, між ними існує найвища гармонія найніжніших почуттів». Гармонія звуків непомітно перебігає тут у гармонію почуттів, а гармонія почуттів — у гармонію звуків. Continue reading →