Category Archives: Знані земляки

Олександр Ігнатуша. Православна церква і російська агресія в Україні (1919–1920 рр.): Ч.1. Ідейні орієнтири та характер діяльності (II)

(продовження)

***

Факт співпраці білогвардійців з православною церквою і роль церкви у планах білогвардійців показали вже перші документи генерала Денікіна. У Тимчасовому Положенні про управління територіями, зайнятими Добровольчою армією, яке було затверджене 3 вересня 1918 р., значилось, що Російська православна церква є первенствуючою в областях, які займає Добровольча армія [29, с.510]. Такий її статус поширювався на усі українські території, окуповані денікінцями. Ця ідея первенствуючого статусу РПЦ підкреслювалася у документах, які штаб верховного головнокомандуючого розсилав військовому та церковному командуванню зайнятих українських територій. Поряд із цим, звернемо увагу на два наступних пункти положення. Вони виразно підкреслюють російський національний характер режиму, що у своїй основі суперечив державницьким і національно-культурним прагненням та ідеалам українського народу. Четвертий пункт згаданого положення проголошував державний статус російської мови на окупованих територіях. У п‘ятому пункті зазначалось: “Державним прапором служить національний російський 3-х кольоровий (біло-синьо-червоний) прапор” [29, с.510]. Continue reading

Олександр Ігнатуша. Православна церква і російська агресія в Україні (1919–1920 рр.): Ч.1. Ідейні орієнтири та характер діяльності (I)

Російська агресія проти України 2014 р. актуалізувала проблеми історії військових конфліктів між Україною та Росією і сюжетів, пов‘язаних з військовою присутністю та агресією росіян в Україні. Російсько-український конфлікт загострив ситуацію у середовищі православної церкви, організаційно підпорядкованої Московському патріархатові. Перед кліром і віруючими УПЦ спалахнули старі питання лояльності до вищого церковного керівництва, яке знаходиться поза межами України і яке підтримує офіційну позицію Кремля. Збурилося й середовище інших церков. У контрастному світлі війни за українську державність зринули виклики національної ідентичності, вибору політичних шляхів розвитку України. Знов підсилено залунала багаторічна ідея консолідації православних навколо одного духовного центру в Україні і створення єдиної помісної української церкви.

З огляду на зазначені обставини, наша увага виокремлює факт російської військової присутності в Україні, що мав місце у 1919–1920-х рр. Він показовий з огляду на можливість встановлення історичних паралелей, що доводять типовість українсько-російських конфліктів, зокрема, у духовній сфері. Continue reading

Пам’яті Віталія Піддубного

ПАМ’ЯТАЄМО ГЕРОЯ…

Віталій Піддубний («Сват»): “Мамулічко, ніколи не плач! Коли навіть загину, вам ніколи не буде соромно за мене. Ви будете пишатись мною!”

Народився Віталій 4 жовтня 1977 р. у с. Миропілля Краснопільського району (нині – Миропільської територіальної громади, Сумського р-ну), Сумської обл. У 1984 – 1994 рр. навчався в Миропільській загальноосвітній школі. Continue reading

Олександр Ігнатуша. Рух за модернізацію православної церкви в Україні як соціокультурне явище (1905 – 1914 рр.). ч.3

(закінчення)

***

Безперечно, революція 1905 р., у всій багатоманітності проявів політичної свідомості, кинула виклик клерикальній ідеології в Україні, чим спричинила посилення останньої. Але ні політичної організації, ні чіткої програми реформ українські клерикали не мали. Про споріднений клерикалізму рух маємо говорити, передусім, як про явище, спричинене офіційним становищем осіб з державної та церковної адміністрації: політиків, чиновників, вищої ієрархії.

Серед парафіяльного духовенства цей рух був, скоріш, явищем ситуативним. Підкоряючись службовому обов’язку та ієрархічній дисципліні, а інколи й прямому адміністративному тиску можновладців, парафіяльні священики, як головна ідеологічна сила конфесії, мусили закликати до підтримки царського уряду, навіть якщо це суперечило їх демократичним переконанням. Continue reading

Олександр Ігнатуша. Рух за модернізацію православної церкви в Україні як соціокультурне явище (1905 – 1914 рр.) ч.2

(продовження)

***
Серед бажаних вдосконалень адміністративного характеру єпископами і духовенством пропонувалось збільшення числа митрополичих округів. При цьому прихильники реформ покликувались не тільки на старий римсько-візантійський досвід, а й на сучасний стан церковної організації в сусідніх православних народів. Журнал “Киевские Епархиальные Ведомости” в 1905 р. нагадував, що і в сучасній Греції церковні округи за розмірами не перевищували часом наших повітів, надаючи високої згуртованості церковним громадам [18.-С.247].

Відомості з газет та інших джерел про церковне життя сусідніх народів, приклади церковно-визвольного руху балканських народів стверджували церковних діячів в Україні в необхідності оновлення церковного устрою. Continue reading

Олександр Ігнатуша. Рух за модернізацію православної церкви в Україні як соціокультурне явище (1905 – 1914 рр.). ч.1

Модернізація православної церкви на початку ХХ ст., покликана до життя процесами оновлення всієї соціокультурної сфери, явище надзвичайно суголосне сьогоднішнім процесам в українському православ’ї.

Так само, як і століття тому, коли українське православ’я стояло на порозі новоєвропейської доби політичного мислення та національних рухів, сьогодення кинуло йому нові виклики глобалізації та інформаційного суспільства. А відтак церква знову постала перед пошуком шляхів служіння Богові за нових обставин. Ці обставини спонукають її, як традиційну соціальну структуру, до модернізації. Continue reading

З історії робітничого поселення Грязне

На території нашого краю маємо унікальне адміністративно-територіальне утворення – поєднання великого робітничого поселення Грязне з невеликим селом Чернеччина. Грязне, котре значно переважає за станом та кількістю населення Чернеччину, підпорядковується останній. Навіть сама назва «Грязне» не вживається в офіційному документообігу, як окреме село, а тільки як історична частина Чернеччини. Continue reading

Про рід і родинні зв’язки Хоружинських

КАТЕРИНОСЛАВСЬКІ РОДИЧІ ІВАНА ФРАНКА

4 травня 1886 р. у храмі св. Павла колегії Павла Галагана у Києві Іван Франко взяв шлюб із донькою дворянина Харківської губернії, на той час вже покійного титулярного радника Федора Васильовича Хоружинського Ольгою [1].

Ольга Хоружинська та Іван Франко у день весілля. Київ, 1886 р.

Відтак галичанин І. Я. Франко (1856 – 1916), який, як з’ясовується, був шляхетського походження[2], поріднився своячництвом і сватівством із кількома дворянськими родами Слобожанщини та Катеринославщини: Куликовськими, Тамановими, Рубановими, Харченками, Гнидіними та ін. У Катеринославі, зокрема, мешкала сім’я його шурина/швагера (брата дружини) Івана Федоровича Хоружинського. Continue reading

8 цікавих фактів про Ольгу Франко з Хоружинських

«Дня 15 липня померла, а 17 липня 1941 року була похоронена Ольга з роду Хоружинських Франко, вдова по Івані, віросповідання – греко-католичка. Причина смерті – неміч стареча. Похоронив на поручення церкви Успення Богородиці Євген Дудкевич», – значиться у запису з метричної книги померлих церкви Святих Петра і Павла у Львові.

В останню хвилину її життя поряд не було нікого з рідних, а в останню дорогу Ольгу Франко провели чужі люди. У труні з неструганих дощок, на вийнятій підводі її відвезли на місце вічного спочинку. Поховали дружину Франка на полі № 4. Коли споруджували усипальню для Івана Франка, то планувалося, що його дружина буде поруч із ним в одній могилі, але встановлення пам’ятника роботи скульптора Сергія Литвиненка 1933 року перекреслило ці сподівання… Continue reading

Остання дорога Ольги Хоружинської

80 років тому, 15 липня 1941 року, у Львові закінчився земний шлях Ольги Франко з роду Хоружинських – дружини Івана Франка. Життєві стежки Ольги Хоружинської пролягли також і Краснопільщиною – дитинство нашої землячки минуло в селі Тимофіївка (нині с. Осоївка).

Портрет Ольги Франко в 1930-х роках. Художник Віталій Буряченко. Київ, 1964.

***

В останню хвилину її життя не було чоловіка, не було дітей, не було внуків. Не було нікого з рідних. Навіть в останню дорогу її провели чужі люди. Було їх декілька. Continue reading