Category Archives: Творці слова

Агапій Шамрай: ХАРКІВСЬКА ШКОЛА РОМАНТИКІВ. Вступні статті. Передні уваги (II)

(закінчення)

Так само пісні, як художньо-естетичний факт, хоч і несміливо, але ж використовуються представниками так званої травестійної школи „Наталка-Полтавка”, „Москаль-Чарівник” Котляревського, твори Білецького-Носенка та інших. Не виходячи в цілому за межі засвоєних смаків і традицій літературних, вони, може мимоволі, відбивали, хоч і несміливо, „дух часу”, могутній потяг до народньої творчости в її „сокровеннейших глубинах”. Не випадково й те, що творчість наших попередників романтизму позначається у якійсь мірі рисами синкретизму — Котляревський пише поруч „Енеїди” і „Наталку-Полтавку”, Білецький-Носенко, письменник продуктивніший, хоч і безталанніший за Котляревського, пише „баллады на малороссийском языке — числом 15“, пробує своїх сил в романсі „Я згадую тебе, ти на умі одна” і перекладає російською мовою Шіллера; нарешті, Гулак-Артемовський пробує перекласти баляду Ґете „Рыбалка”, намагаючись зберегти серйозний тон, такий неподібний до його маніри в „Гараськових одах”. Цих тенденцій, хоч як би вони несміливо виявлялись і яке б скромне місце поруч жанрів, навіяних літературою XVIII століття, не посідали, замовчувати однак не доводиться. Continue reading

Агапій Шамрай: ХАРКІВСЬКА ШКОЛА РОМАНТИКІВ. Вступні статті. Передні уваги (I)

ВІД УПОРЯДНИКА

Немає сумніву в тому, що публікування творів цілого покоління поетів, в наші часи уже призабутих, має безперечне значіння і для істориків літератури і для широкого читача, поскільки ці твори зберігають силу хоч в деякій мірі впливати на нього. Готуючи до друку твори харківських романтиків 30-х — 40-х років — Шпигоцького, Боровиковського, Костомарова, Метлинського і інших, ми й гадаємо заповнити певну прогалину в історіях літератури і в ерудиції літературній читача. Треба сказати, що твори цих забутих уже письменників, крім Костомарова і Метлинського (вид. „Руської письменности“, що до речі його важко вже здобути), не то що видавалися, але не робилося спроб навіть зібрати і розшукати розпорошений по старих часописах російських їхній літературний матеріял. В нашому виданні твори їх за хронологічним порядком мають скласти чотири томи. До першого увійдуть твори І. Срезневського, Л. Боровиковського і О. Шпигоцького, до другого — Метлинського, до третього — Костомарова, до четвертого — Корсуна, Петренка і С. Писаревського. Крім того, хоч і окремим виданням, але ж у цьому плані „Харківських романтиків” вийдуть три томи поезій Я. Щоголева. Таким чином, літературна школа 30-х— 40-х років представлена буде досить повно, але звичайно не вичерпливо. Continue reading

Агапій Шамрай: Джонатан Свіфт та його твір (III)

Джонатан Свіфт та його твір

(закінчення)

* * *

Творчість Свіфта-сатирика становить певний крок у розвитку не тільки англійської, але взагалі європейської літератури. Схарактеризувати особливості сатири Свіфта в усіх її різноманітних виявах – річ неможлива в невеликій статті. Можна, звичайно, спинитись лише на основних її особливостях. Continue reading

Агапій Шамрай: Джонатан Свіфт та його твір (II)

Джонатан Свіфт та його твір

(продовження)

* * *

Загальним своїм характером «Мандри Гуллівера» належать до тих сатирико-дидактичних і утопічних творів, що зародилися з розвитком гуманізму в XVI столітті і набули особливого поширення в епоху Просвітительства. Твори Еразма Роттердамського та Ульріха фон Гуттена в Німеччині, Рабле («Гаргантюа і Пантагрюель»), Депер’є у Франції, Томаса Мора («Утопія»), Френсіса Бекона («Нова Атлантида») в Англії, Кампанелли («Місто сонця») в Італії становлять собою найтиповіші зразки цієї літератури на початку її зародження. Continue reading

Агапій Шамрай: Джонатан Свіфт та його твір (I)

Джонатан Свіфт та його твір

«Головна мета, яку я собі поставив у всіх своїх працях, – швидше ображати людей, ніж їх розважати, і якби я здолав довершити свої наміри без шкоди для себе, був би з мене найплідніший письменник на світі…»

Це одна з найсумніших книжок в історії європейської літератури, найгостріший памфлет на людство, але написано цю книжку не в нападі хворобливої мізантропії, а з почуттям «ненавидячої любові» до людини. Зневага і обурення, що подекуди просто б’ють в очі зі сторінок «Гуллівера», не є наслідком лихої вдачі письменника, як то іноді пишуть історики літератури, а збуджені глибокою образою за людину, якою вона є, при гострій свідомості того, якою вона має й повинна бути. Саме віра в людину, захована під личиною жорстокого скепсису, диктувала авторові нещадні рядки, в яких безоглядному осудові піддавалися соціальні, політичні та інші форми сучасного Свіфтові суспільства. Continue reading

Шамрай Агапій Пилипович – корифей українського літературознавства

До 125-річчя від дня народження Агапія Пилиповича Шамрая

Агапій Пилипович Шамрай – надзвичайно талановитий український літературознавець, історик літератури, професор світового рівня, ім’я якого відоме далеко за межами нашої країни. Його перу належить багато наукових праць, розвідок та досліджень у царині літературознавства, які займають почесне місце у скарбниці наукових досягнень України та її обдарованих синів.

Народився А. Шамрай на Сумщині в м. Миропілля 3 жовтня 1896 р. у заможній селянській родині. Дитинство пройшло на рідній стороні, серед мальовничої української природи, та було досить звичайним. Закінчивши середню школу, хлопець у 1917 р. вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, оскільки з дитинства захоплювався літературою та мав неабиякий хист до вивчення мов (відомо, що він володів вісьмома мовами: англійською, латинською, німецькою, французькою, білоруською, польською, українською та російською). Через два роки Агапій у зв’язку з певними життєвими обставинами перевівся до Харківського університету, який закінчив у 1921 р. Під час навчання юнак заробляв на життя, викладаючи у школах і технікумах українську мову та літературу, отже, початком професійної діяльності майбутнього літературознавця можна вважати студентські роки. Continue reading

Осип Маковей: Павло Грабовський (Дещо про його життя і діяльність) (II)

ПАВЛО ГРАБОВСЬКИЙ.
(Дещо про його житє і дїяльність).*

(закінчення)

Посилаючи свій перший збірник поезий, „Пролїсок” видавцеви Костеви Паньківському до друку, Грабовський писав: „Убогенький мій Пролїсок, але від щирого серця… Не шукайте в нїм солодких пахощів, тай не барвистий він до того; звичайно, як усякий пролїсок, що ледви-ледви пробив ся зпід снїгу на мир… Тож вибачте! Заманулось до божого сьвітла — от і склалась збірочка. Вже чого варта, так нехай і витають. Зміщує вона переважну частину моїх самостійних творів; відкинув я поеми, просторі річи епічні та дещо змісту особистого, не рушивши і перекладів, котрі згодом гадаю видати окремою книжечкою. Все, що в Пролїску, написане мною, починаючи з 1890 року; віршів два-три хиба складені ранїйше, але потім перероблені — остав ся один зміст“. Continue reading

Осип Маковей: Павло Грабовський (Дещо про його життя і діяльність) (I)

ПАВЛО ГРАБОВСЬКИЙ.
(Дещо про його житє і дїяльність).*

В р. 1897-ім усї наші часописи повторили за „Житєм і Словом” сумну вістку, що десь там далеко на півночи в Сибірі пропадає щирий і талановитий поет-Українець Павло Граб, котрого росийські власти за молодечі ідеали, за самі пориви молодечого серця, бо він ще не мав нї часу нї нагоди нї сили їх виконати, запроторили в північні болота та лїси на довголїтню самоту та муку душі і тіла. І ся сумна вістка звучала нам так, як гомін колишніх мук українських патріотів з минувших століть і сего столїтя, — Павло Граб здавав ся нам епіґоном тих мучеників, котрих на-силу забирали з України і велїли їм коротати гірке житє в чужинї і в неволї. Continue reading

Грабовське

Українці, браття милі,
Відгукніться, де ви є;
Чи живі ще, чи в могилі
Давня слава зогниє?

Чи покраща доля наша,
Мине сором, що вкрива;
Чи до краю спита чаша, —
Рабства чаша вікова?

Гей, докупи, певні діти!
Всіх веде мета одна:
Шлях любові та освіти
Нас навіки поєдна!

Так писав у 1894 році, будучи у засланні, відомий український поет, публіцист, справжній патріот України Павло Арсенович Грабовський. Continue reading

Відійшов у вічність Михайло Прудник – відомий письменник-гуморист, земляк, який розпочинав свій журналістський шлях в районній «Перемозі»

Колектив Краснопільської газети «Перемога» з сумом повідомляє, що 7 серпня пішов у засвіти Михайло Прудник – відомий письменник-гуморист, земляк, колишній головний редактор журналу «Перець». Не дожив навіть до свого 70-ліття.

Михайло Прудник народився 19 листопада 1952 р. в с. Мозкове Краснопільського району на Сумщині. Continue reading