Tag Archives: Андрій Лизогуб

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ВОСКРЕСІННЯ

ВОСКРЕСІННЯ

Про воскресіння Шевченко говорив доволі часто. Це могла бути, наприклад, згадка про молитву Чесному Хресту «Да воскреснет Бог», яка є в повістях «Наймичка», «Близнята», «Прогулянка…». А могла бути всього лиш грайлива «гіпотетична модальність»: «якби воскрес…». Так, у повісті «Прогулянка…» Шевченко каже: наші народні думи такі піднесено-прості й прекрасні, що якби раптом воскрес Гомер «та послухав би хоч одну з них від такого ж, як і сам він, сліпця, кобзаря чи лірника, то розбив би вдрузки свій козуб, званий лірою, і найнявся б за міхоношу до нашого найубогішого лірника, привселюдно обізвавши себе старим дурнем». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СЛЬОЗИ

СЛЬОЗИ

Не знаю, чи сказав би Шевченко вслід за Іваном Драчем: «І душа моя повна сліз / По самісінькі очі…», — та його поезія, поза всяким сумнівом, — тужлива. Недаром княжна Рєпніна називала поета «геніальним горювальником», Куліш — співцем «людських кривд і своїх гарячих сліз», а редактор ляйпцизького видання «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (1859) відзначав, що «вірші Шевченка — вираз спільних накипілих сліз: не він плаче за Україною — вона сама плаче його голосом». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ПОРОЖНЕЧА

ПОРОЖНЕЧА

Образ порожнечі зринає в Шевченка досить часто. Наприклад, у поемі «Тризна» він говорить про зяючу «порожнечу життя»: «Страдал он. Жизни пустота / Пред ним могилой раскрывалась…» І тут-таки поет змальовує образ «межі вічності», яка чорніє десь далеко-далеко «в пространстве мрачном и пустом».

А що то за порожнеча: космічна чи душевна? Святий зна. Та, в усякому разі, цей образ змушує пригадати похмуру візійну замальовку з «комедії» «Сон»:

«Лечу, лечу, а вітер віє,
Передо мною сніг біліє,
Кругом бори та болота,
Туман, туман і пустота». Continue reading