«З Сашею ми були знайомі з дитинства. Народились і зростали в одному селі. Але Він був на сім років молодшим. І, звісно, у роки юності я не розглядала його як супутника по життю», – з жалем у голосі і неймовірним сумом в очах починає свою розповідь про Героя Наталія Рибін.
«Свого часу я вийшла заміж і переїхала до села Грабовське. Хоч і народили ми з чоловіком Віру, Надію і Любов, але сімейне життя не склалось…» Continue reading
ЧЕРГІНЕЦЬ Олександр Олександрович, молодший лейтенант, прикордонник, загинув 8 травня 2025 року під час виконання бойового завдання, внаслідок ворожого обстрілу поблизу Яблунівки, Сумської області. Він був заступником начальника другої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби прикордонної комендатури швидкого реагування.
Олександр народився 30 квітня 1987 року у с.Мезенівка. У 2005 році за прикладом батька, Олександра Володимировича, який присвятив службі на кордоні 14 років, став до лав Державної прикордонної служби України. Continue reading
Старший солдат Павло Биченко загинув 3 березня 2022 року неподалік Лебедина, але й після смерті росіяни, які так хизуються своєю набожністю, познущались над тілом дев’ятнадцятирічного гвардійця, і коли труну через кілька днів все ж доставили до Краснопілля, Павлу Биченку, який героїчно загинув у бою, не змогли віддали останню шану земляки, друзі та знайомі через небезпеку обстрілів.
Попри те, що спогади про ті страшні березневі дні даються вкрай важко матері Тетяні Валентинівні, під час спілкування вона тримається мужньо.
– Колись моя прабабуся говорила, що треба терпіти і не плакати, бо тому, кого оплакуєш, буде сиро на тому світі. Тому й тримаюся, хоч іноді хочеться кричати. Якби моєму Паші Там було комфортно, а я вже тут все терпітиму, – каже Тетяна Валентинівна. Continue reading
Сергій Лютенко народився 1 березня 1985 році в місті Суми. У 1993 році разом з батьками переїхав до села Локня Юнаківської громади Сумського району. З 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Останні 5 років мешкав у селі Хмелівка Краснопільської селищної ради, де жив разом із дружиною та трьома дітьми, працював охоронцем. Continue reading
Щира посмішка, добра душа і хоробре серце. Таким залишиться Володимир у пам’яті рідних, друзів, побратимів. Ще дев’ятнадцятирічним юнаком Володимир став солдатом, обравши службу за контрактом як альтернативну строковій. Брав участь у бойових діях на сході нашої держави. По закінченню терміну дії контракту повернувся до цивільного життя, працював у ДП «Агролісгосп». З перших днів повномасштабного вторгнення російського агресора Володимир став до строю. А 20-го жовтня повернувся назавжди додому на щиті. Continue reading
Серед багатьох імен та прізвищ, які прозвучали того дня на Софіївській площі у Києві, було названо і Артема Володимировича Шаркова. У столиці відбувались заходи у зв’язку із першою річницею широкомасштабного ворожого вторгнення в Україну, і Президент Володимир Зеленський вручав нагороди захисникам.
Ще не генерал, але…
«Шаркови» – досить поширене прізвище у Краснопільській громаді на Сумщині. Володимир Степанович Шарков, зокрема, тривалий час працював у колишньому Краснопільському районі директором однієї зі шкіл та головою Славгородської сільради. То чи не його сину Артему, підполковнику ЗСУ, Президент вручає Золоту Зірку Героя України? – подумалось, коли 24 лютого стежили за подіями у столиці. Як опісля з’ясувалось, так воно і було. Наш земляк удостоєний найвищої нагороди «за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України». Continue reading
ЮРІЙ КОЛОДКА: «ТАМ, НА ВІЙНІ, Я ПОЗНАЙОМИВСЯ ІЗ СПРАВЖНІМИ ЛЮДЬМИ, ЯКІ НІКОЛИ ТЕБЕ НЕ ЗРАДЯТЬ І НЕ ЗАЛИШАТЬ У НАЙСКРУТНІШУ ХВИЛИНУ»
Це була справді передова, розповідає Юрій, адже ворожі позиції розташовувались лише за 500 метрів, тож наші хлопці чули і бачили, що по той бік з ними воюють не «шахтарі», а кадрові військові РФ, в тому місці, швидше за все з морської піхоти, які без особливої на те причини зайвий раз намагались «не світитись», активне життя на ворожих позиціях тривало лише вночі, а вдень на навколишніх полях трактори спокійно обробляли землю. Єдине, що свідчило про бойові дії, так це воронка на пагорбі, де облаштував свою позицію їх снайпер. Continue reading
СХІДНИЙ КОРДОН
У 1991 році завершився наймасштабніший та, мабуть, найбезглуздіший експеримент в історії людства, експеримент з побудови ідеального комуністичного суспільства. Завершився він, на щастя, повною поразкою і розпадом СРСР. Замість одного величезного Радянського Союзу на мапі світу з’явилося 15 нових країн, в числі яких була і Україна. Ми отримали довгоочікувану незалежність але разом із цим взяли на себе багато обов’язків, і один з них: обов’язок охороняти кордони своєї держави. На той момент справа ця здавалася абсолютно формальною, бо з одного боку у нас була Європа, яка нічим нам не загрожувала, з іншого – взагалі «братня країна» Росія. Та невдовзі на зміну уявленням про ідеальний світ прийшла реальність: контрабанда, нелегальні мігранти, вивіз цінностей, кордон потрібно було захищати, якщо не від ворогів то принаймні від кримінальних елементів. Continue reading
Юрій Олександрович Андрієнко народився 18 жовтня 1988 року в селі Сінному Краснопільського району Сумської області. У дитинстві разом з родиною переїхав до села Велика Рибиця Краснопільського району. Закінчив 9 класів загальноосвітньої школи села Велика Рибиця, потім – загальноосвітню школу села Миропілля Краснопільського району. Після закінчення школи вступав до Національної академії Служби безпеки України (місто Київ), але не пройшов за конкурсом. Деякий час навчався на юридичному факультеті Сумського національного аграрного університету. Їздив на заробітки за кордон, де працював водієм. Continue reading
Характер залишає відмітини на обличчі кожної людини. Очі часто називають відображенням душі і з цим поширеним твердженням згодні і мудреці старовини, і метри сучасної психології. Ні до перших, ні до других не маю жодного відношення, але коли у липні минулого року разом із страшною звісткою про загибель на російсько-українській війні нашого земляка Сергія Лисенка із Чернеччини отримав на електронку його фото, першою думкою, що промайнула в голові, була: “Надзвичайно добре обличчя, якісь сумні очі… Мабуть спокійної вдачі хлопець…”. А ще через день був на його похороні, як завжди “автоматично” взяв із собою фотокамеру, довго вагався, чи варто нею користуватися на такому скорботному заході, та все ж зробив кілька знімків. А спілкування із знайомими Сергія підтвердили мої припущення про його характер: життєрадісний, порядний, щирий, позитивний та справжній – таким його запам’ятали односельці. Кажуть, що Сергій вирізнявся своєю простотою і людяністю. Continue reading
