Tag Archives: АТО

Сьогодні Павлу Биченку мало б виповнитись 22 роки! Але назавжди залишилось двадцять…

Leave a reply

Старший солдат Павло Биченко загинув 3 березня 2022 року неподалік Лебедина, але й після смерті росіяни, які так хизуються своєю набожністю, познущались над тілом дев’ятнадцятирічного гвардійця, і коли труну через кілька днів все ж доставили до Краснопілля, Павлу Биченку, який героїчно загинув у бою, не змогли віддали останню шану земляки, друзі та знайомі через небезпеку обстрілів.

Попри те, що спогади про ті страшні березневі дні даються вкрай важко матері Тетяні Валентинівні, під час спілкування вона тримається мужньо.

– Колись моя прабабуся говорила, що треба терпіти і не плакати, бо тому, кого оплакуєш, буде сиро на тому світі. Тому й тримаюся, хоч іноді хочеться кричати. Якби моєму Паші Там було комфортно, а я вже тут все терпітиму, – каже Тетяна Валентинівна. Continue reading →

ВІН БУВ ДОБРИМ ОДНОСЕЛЬЦЕМ І ВОЇНОМ ВІДВАЖНИМ. ЗГАДУЮЧИ ВОЇНА-ЗЕМЛЯКА СЕРГІЯ ЛЮТЕНКА

Leave a reply

Сергій Лютенко народився 1 березня 1985 році в місті Суми. У 1993 році разом з батьками переїхав до села Локня Юнаківської громади Сумського району. З 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Останні 5 років мешкав у селі Хмелівка Краснопільської селищної ради, де жив разом із дружиною та трьома дітьми, працював охоронцем. Continue reading →

ЗА ГЕРОЄМ ПЛАКАЛО І НЕБО. ЗГАДУЮЧИ ВОЛОДИМИРА ГАНЦЕВА

Leave a reply

Щира посмішка, добра душа і хоробре серце. Таким залишиться Володимир у пам’яті рідних, друзів, побратимів. Ще дев’ятнадцятирічним юнаком Володимир став солдатом, обравши службу за контрактом як альтернативну строковій. Брав участь у бойових діях на сході нашої держави. По закінченню терміну дії контракту повернувся до цивільного життя, працював у ДП «Агролісгосп». З перших днів повномасштабного вторгнення російського агресора Володимир став до строю. А 20-го жовтня повернувся назавжди додому на щиті. Continue reading →

Золота Зірка Героя

Leave a reply

Серед багатьох імен та прізвищ, які прозвучали того дня на Софіївській площі у Києві, було названо і Артема Володимировича Шаркова. У столиці відбувались заходи у зв’язку із першою річницею широкомасштабного ворожого вторгнення в Україну, і Президент Володимир Зеленський вручав нагороди захисникам.

Ще не генерал, але…

«Шаркови» – досить поширене прізвище у Краснопільській громаді на Сумщині. Володимир Степанович Шарков, зокрема, тривалий час працював у колишньому Краснопільському районі директором однієї зі шкіл та головою Славгородської сільради. То чи не його сину Артему, підполковнику ЗСУ, Президент вручає Золоту Зірку Героя України? – подумалось, коли 24 лютого стежили за подіями у столиці. Як опісля з’ясувалось, так воно і було. Наш земляк удостоєний найвищої нагороди «за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України». Continue reading →

Юрій Колодка: «…але для себе вже тоді вирішив, що якщо не вручать повістки, то буду проситись сам»

Leave a reply

ЮРІЙ КОЛОДКА: «ТАМ, НА ВІЙНІ, Я ПОЗНАЙОМИВСЯ ІЗ СПРАВЖНІМИ ЛЮДЬМИ, ЯКІ НІКОЛИ ТЕБЕ НЕ ЗРАДЯТЬ І НЕ ЗАЛИШАТЬ У НАЙСКРУТНІШУ ХВИЛИНУ»

Це була справді передова, розповідає Юрій, адже ворожі позиції розташовувались лише за 500 метрів, тож наші хлопці чули і бачили, що по той бік з ними воюють не «шахтарі», а кадрові військові РФ, в тому місці, швидше за все з морської піхоти, які без особливої на те причини зайвий раз намагались «не світитись», активне життя на ворожих позиціях тривало лише вночі, а вдень на навколишніх полях трактори спокійно обробляли землю. Єдине, що свідчило про бойові дії, так це воронка на пагорбі, де облаштував свою позицію їх снайпер. Continue reading →

Східний кордон. Краснопільська ділянка

Leave a reply

СХІДНИЙ КОРДОН

У 1991 році завершився наймасштабніший та, мабуть, найбезглуздіший експеримент в історії людства, експеримент з побудови ідеального комуністичного суспільства. Завершився він, на щастя, повною поразкою і розпадом СРСР. Замість одного величезного Радянського Союзу на мапі світу з’явилося 15 нових країн, в числі яких була і Україна. Ми отримали довгоочікувану незалежність але разом із цим взяли на себе багато обов’язків, і один з них: обов’язок охороняти кордони своєї держави. На той момент справа ця здавалася абсолютно формальною, бо з одного боку у нас була Європа, яка нічим нам не загрожувала, з іншого – взагалі «братня країна» Росія. Та невдовзі на зміну уявленням про ідеальний світ прийшла реальність: контрабанда, нелегальні мігранти, вивіз цінностей, кордон потрібно було захищати, якщо не від ворогів то принаймні від кримінальних елементів. Continue reading →

Пам’ятаємо Юрія Андрієнка

Leave a reply

Юрій Олександрович Андрієнко народився 18 жовтня 1988 року в селі Сінному Краснопільського району Сумської області. У дитинстві разом з родиною переїхав до села Велика Рибиця Краснопільського району. Закінчив 9 класів загальноосвітньої школи села Велика Рибиця, потім – загальноосвітню школу села Миропілля Краснопільського району. Після закінчення школи вступав до Національної академії Служби безпеки України (місто Київ), але не пройшов за конкурсом. Деякий час навчався на юридичному факультеті Сумського національного аграрного університету. Їздив на заробітки за кордон, де працював водієм. Continue reading →

“Хто, як не ми. Хто, як не я”

Leave a reply

Характер залишає відмітини на обличчі кожної людини. Очі часто називають відображенням душі і з цим поширеним твердженням згодні і мудреці старовини, і метри сучасної психології. Ні до перших, ні до других не маю жодного відношення, але коли у липні минулого року разом із страшною звісткою про загибель на російсько-українській війні нашого земляка Сергія Лисенка із Чернеччини отримав на електронку його фото, першою думкою, що промайнула в голові, була: “Надзвичайно добре обличчя, якісь сумні очі… Мабуть спокійної вдачі хлопець…”. А ще через день був на його похороні, як завжди “автоматично” взяв із собою фотокамеру, довго вагався, чи варто нею користуватися на такому скорботному заході, та все ж зробив кілька знімків. А спілкування із знайомими Сергія підтвердили мої припущення про його характер: життєрадісний, порядний, щирий, позитивний та справжній – таким його запам’ятали односельці. Кажуть, що Сергій вирізнявся своєю простотою і людяністю. Continue reading →

Рівно чотири роки тому в біографії Анатолія Горбенка фронтові медики «200» виправили на «300»

Leave a reply

Анатолій Горбенко — кавалер орденів «За мужність» і «Народний Герой України» — нині весь у турботах про маленького сина, який нещодавно народився. Він активний і позитивний, є головою ГО «Всеукраїнської організації «Національне об’єднання ветеранів-інвалідів», окрім сина, виховує донечку, щасливий у шлюбі, бере участь у різних акціях, ходить у гори, їздить за кордон…

Та цього всього б не було. Якби рівно чотири роки тому в його біографії цифра «200» не була виправлена на «300». Медицина того дня межувала з фантастикою… Це один з найдивовижніших порятунків аеромедичною евакуацією – тонни пального, десятки фахівців і звичайний солдат Горбенко, заради життя якого запрацював увесь механізм… Continue reading →

Толя та Оля

Leave a reply

160816_A_Horbenko1Варіантів заголовка до цього коротенького матеріалу було декілька, хоча б «Для сильних духом немає меж», але погляньте на цю світлину, і зрозумієте, що кращого варіанту годі шукати. Це Анатолій Горбенко «Бугор» – герой, боєць АТО! А поряд його дружина Оля. Для людей не знаючих може здатися, що цю ідилію фотограф зафіксував в готелі на узбережжі моря. Але ми знаємо, що це фото зроблено в Київському центральному клінічному військовому шпиталі, і що кілька тижнів тому медики боролися за життя Анатолія.

Анатолій народився у селі Велика Рибиця, останні роки із сім’єю мешкав у Маріуполі. Навесні 2014 року, коли почалася російська агресія і коли росіяни вже попрямували на Маріуполь, він зібрав речі і пішов в батальйон “Донбас”. У складі мінометного взводу Бугор брав участь у визволенні Попасної, Лисичанська, Первомайська, Мар’їнки. Власне, найбільший подвиг він здійснив уже в оточенні, тому що виявив нелюдську витримку, нелюдську хоробрість, не здавався, і головне – коли вони потрапили в оточення в селі Червоносільське – пройшов через “коридор смерті”. Довгий час перебував у полоні бойовиків, де вкотре продемонстрував дива незламності духу воїна. Подвиги були майже неймовірними. За них Анатолій Горбенко отримав Орден “За мужність” і кілька медалей.
Continue reading →