Tag Archives: Біблія

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ВОСКРЕСІННЯ

ВОСКРЕСІННЯ

Про воскресіння Шевченко говорив доволі часто. Це могла бути, наприклад, згадка про молитву Чесному Хресту «Да воскреснет Бог», яка є в повістях «Наймичка», «Близнята», «Прогулянка…». А могла бути всього лиш грайлива «гіпотетична модальність»: «якби воскрес…». Так, у повісті «Прогулянка…» Шевченко каже: наші народні думи такі піднесено-прості й прекрасні, що якби раптом воскрес Гомер «та послухав би хоч одну з них від такого ж, як і сам він, сліпця, кобзаря чи лірника, то розбив би вдрузки свій козуб, званий лірою, і найнявся б за міхоношу до нашого найубогішого лірника, привселюдно обізвавши себе старим дурнем». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. РАЙ

РАЙ

Пам’ятаєте, як одного разу Шевченко, коли йому було років шість, надумав піти туди, де кінчається світ, а «небо впирається в землю»? Він хотів глянути чи то вже на залізні стовпи, що підпирають небо, чи то на те, як це там «жінки кладуть на небо прачі».

Марія Примаченко. Пастушки. 1959.

Певно, хлопець почув від когось старовинну пісеньку про земний рай, де сонце на печі спочиває, де зірки лежать скрізь, мов дині, де горобці в срібних панчохах, а земля близько-близько до неба, так близько, що жінки, коли перуть, то кладуть праники на небо. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СТРАШНИЙ СУД

СТРАШНИЙ СУД

Страшний суд — останній суд. На ньому Христос відокремить праведників від грішників, нагородить перших і покарає других. «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, — сказано в притчі про Страшний суд, — тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята — ліворуч»[1].

Страшний суд. Ікона Церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Село Мшанець Самбірського району Львівської обл. 1560-і роки. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЮРОДИВИЙ

ЮРОДИВИЙ

Наше слово «юродивий» походить від церковнослов’янського «юрод», тобто «дурень», «безумець». У такому значенні це слово зринає і в слов’янській Біблії. Ось, наприклад, притча про десять дів з Євангелії від Матвія: «Тогда уподобися Царствіє небесноє десятим дівам, яже пріяша світилники своя и изыдоша в срітеніє жениху. Пять же бі от них мудры и пять юродивы»[1].

Але в Біблії це слово набуває ще й іншого значення — всеосяжне заперечення світу, його звичаїв і обичаїв, такий собі послідовно переведений у життя кінічний жест. І тоді «юродство» перетворюється на релігійний подвиг, на оте «безумство для цього світу», про яке йдеться в Першому посланні до коринтян апостола Павла: «Ми нерозумні Христа ради, а ви мудрі в Христі; ми слабі, ви ж міцні; ви славні, а ми безчесні. Ми до цього часу і голодуємо, і прагнемо, і нагі ми, і катовані, і тиняємось, і трудимось… ми стали, як сміття те для світу…»[2]. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. АПОСТОЛ

АПОСТОЛ

Хто такий апостол? «Благовіститель» євангельської правди, якої й досі нема на світі, — відповів би Шевченко. Поет був глибоко переконаний, що сьогодні люди так само далекі від неї, як і два тисячоліття тому. 29 червня 1857 року, на день святих першоверховних апостолів Петра й Павла, він нотує в щоденнику: «Сьогодні відзначають пам’ять двох найбільших провісників любові й миру. Великий празник у християнському світі. А в нас колосальне п’янство з приводу храмового празника. О святі, великі, верховні апостоли, якби ви знали, як ми заляпали, як знівечили проголошену вами просту, прекрасну, світлу істину! Ви пророчили лжевчителів, і ваше пророцтво збулось. В ім’я святе, ім’я ваше так звані вселенські вчителі побились, мов п’яні мужики, на Нікейському вселенському соборі[1]. В ім’я ваше римські папи крутили земною кулею, в ім’я ваше запровадили інквізицію й жахливе автодафе. У ваше ж таки ім’я ми поклоняємось потворним суздальським ідолам і правимо на вашу честь щонайпотворнішу вакханалію. Істина стара, а значить, повинна бути зрозуміла, проста, а вашій істині, що їй ви були хрещеними батьками, минає вже 1857-й годочок. Аж дивно, яким тупим є людство». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. БІБЛІЯ

БІБЛІЯ

На початку повісті «Варнак» є такий епізод. Кріпость Соляна Защита, що за 70 кілометрів від Оренбурга. Оповідач приходить у гості до головного героя, який колись, на далекій-далекій Україні, був розбійником. Роздивляється його хату й бачить на столі велику книгу «в червоній сап’яновій оправі, із золотим, почорнілим від часу тисненням». То була Біблія — «елегантне київське видання 1743 року, з пишномовною присвятою гетьману Розумовському (видання дуже рідкісне)». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СЕРЦЕ

СЕРЦЕ

Кажуть, що українці живуть серцем. 20 липня 1945 року, розмірковуючи над диптихом Павла Тичини «Війна», Євген Маланюк писав: «Серце — «тільки й є у нас ворог — серце» (Тичина). Це є центр. Ми є кордоцентричний народ (мій термін з року 1943)». Поет трактує Тичинин образ серця як інтуїтивне осягнення самого єства української ментальності: «І тут уся рокованість мого народу — і слабість, і сила його».

Українська «філософія серця» знайшла свій яскравий вияв і в Сковороди, і в Гоголя, зокрема у добре знаних Шевченком «Вибраних місцях з листування з друзями», і в поезії Куліша, і в трактаті Памфіла Юркевича «Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з наукою Слова Божого». Ясна річ, абсолютизувати «українськість» цієї філософії навряд чи варто хоч би тому, що «серце» відіграє важливу роль і в західній культурі. Західна «philosophia et theologia cordis»[1], яка має за джерело Платона й Біблію, іде ще від Августина й середньовічної містики до Данте, Паскаля й далі, аж до «ідеологічного психологізму» Антоніо Розміні. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ДУША

ДУША

Наші письменники, починаючи ще десь від знаменитої «Притчі про людську душу та тіло» Кирила Турівського, весь час міркували над загадкою людської душі. Одні, як, наприклад, Петро Могила в добре знаному Шевченком «Требнику», казали, що «розумна людська душа — це створений Богом і посланий у людське тіло безсмертний дух, який не від сімені людського народжений, не з чотирьох стихій складений і не вмирає, вийшовши з тіла».

Інші, як-от Касіян Сакович у своєму «Трактаті про душу», стверджували в дусі схоластичної філософії, що «душа — це актуальний стан органічного фізичного тіла, яке має здатність до життя». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СЛОВО

СЛОВО

Що таке слово? Мабуть, більшість людей скаже, що це наші думки й почуття, прибрані в звуки. Хоча, з другого боку, може бути й не так. Казав же колись Жозеф Фуше: «Les paroles sont faites pour cacher nos pensées»[1]. Ця фраза дуже подобалась Яновському…

У нас в Україні здавна була цікава й глибока філософія слова. Згадаймо хоч би уявлення Сковороди про «символічний світ Біблії». Для нього Біблія — не більше й не менше як сам Бог. Хіба ж ні, коли на початку Євангелії від святого Іоана сказано: «Споконвіку було Слово, а Слово у Бога було, і Бог було Слово. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його»? Continue reading