Лебеденко Іван Максимович
03.05.1921 – 07.04.1980
Герой Радянського Союзу
До 100-річчя від дня народження нашого земляка, уродженця Лозового, Героя Радянського Союзу Івана Максимовича Лебеденка
***
На Західній Двіні
У червні 1944 року війська 6-ї гвардійської армії 1-го Прибалтійського фронту після запеклих боїв прорвали добре укріплені рубежі оборони німецької армії в районі на південний схід від Сиротино та швидко просувалися до берегів Західної Двіни. Continue reading
Життя минає, швидко плине час.
О ветерани, як Вас мало залишилось серед нас!
Так хочеться про Вас усіх згадати,
Цю пам’ять по частиночкам зібрати,
Бо ми повинні все це пам’ятати
І більш війни в життя не допускати.
Давним-давно зарубцювалися рани війни, але не слабшає біль втрат у багатьох родинах. Вицвіли фотографії, які дбайливо зберігаються в засклених рамках і сімейних альбомах, пожовкли аркуші листів, надісланих з фронту, похоронки…
Війна – це подія, про яку можна говорити багато, але її хочеться забути водночас. Війна – це мільйони людських жертв, слізні спогади наших дідів та прадідів, які були свідками тієї жахливої події, коли під уламками гранат та свистом куль захищали свою Батьківщину.
Continue reading
Микола Григорович Кравченко – повний кавалер орденів Слави з Думівки
Давно відгриміла остання війна, про її героїв знято безліч фільмів, написано немало книг. Хтось воював льотчиком у небі, хтось топив фашистів на морі, зараз ми знаємо й про ті сторінки історії війни, які раніше намагалися обійти стороною. Ніхто не зважиться назвати долю фронтовика легкою, в яких би частинах він не воював. Та, все ж, особисто мені здається, що найбільш відповідальною і непередбачуваною була професія військового розвідника. Адже ці люди, в той час, коли їх товариші відсиджувались у траншеях, відправлялися далеко вперед, пересікали лінію фронту, щоб прямо перед носом ворога вивідати інформацію, яка допоможе вірніше вести майбутній бій і, таким чином, ризикуючи життям власним, врятувати життя комусь з однополчан.
Микола Григорович Кравченко народився 20-го липня 1923-го року в селі Думівка Сумської округи. Закінчивши сім класів Самотоївської школи, влаштувався працювати до місцевого колгоспу. Як тільки хлопцю виповнилося вісімнадцять років, – у липні 1941-го, відразу ж був зарахований у запасний батальйон зв’язку, який дислокувався на Донбасі. Три місяці навчання – і Кравченко вже на Південному фронті. Бойове хрещення одержав на початку листопада 1941-го року під Ростовом-на-Дону. Потім військову частину, в якій служив М.Г.Кравченко, 50-й окремий батальйон зв’язку 51-ї стрілецької дивізії, було перекинуто знову на Донбас. Особливо жорстокі бої точилися під Слов’янськом, сили були нерівними, батальйон потрапив в оточення, Миколу Григоровича було поранено. Після тривалого лікування в госпіталі його направили під Сталінград. М.Г.Кравченко після війни ділився роздумами: «…Кожен солдат має своє бойове покликання, тільки йому притаманний хист. Особливо яскраво проявлялися здібності людини в фронтових умовах. Не знаю чому, але з перших днів моєї участі у боях проти німецько-фашистських загарбників військове командування розгледіло в мені якості розвідника. Отож я всю війну і був ним, виконуючи щоразу все складніше завдання…»
Continue reading
Народився Петро Панасович Мірошниченко 10 жовтня 1922 року в селі Запсілля. Закінчивши шість класів, у 1937 році пішов працювати на Сумський машинобудівний завод ім. Фрунзе.
В той буремний сорок перший рік Петро зустрів свою дев’ятнадцяту весну. Скільки світлих мрій, скільки планів народжувалось в його уяві на майбутнє. Але жодному з них не судилося здійснитися. Фашистські полчища, мов зграя хижих круків, налетіли на нашу землю, сіючи смерть і спустошення.
Як і всі патріоти тих часів, він пішов боронити рідну Вітчизну від фашистської навали. Молодим, веселим юнаком прямо від заводського верстата, не встигши, як слід пізнати всієї краси життя.
Воєнний вир підхопив Петра Мірошниченка і поніс по всіх фронтах. Виніс на своїх плечах і гіркоту відступу перших місяців, і радість перших перемог над ненависним ворогом. Осколки мін і снарядів решетили його тіло. Та молодий організм не здавався, рани загоювалися і знову Петро Мірошниченко ставав у ряди захисників рідної землі.
Continue reading
Сергій Сергійович Гребченко народився 12 жовтня 1919 року. Світанок його життя був похмурим, у нього рано не стало батьків. Сирітська доля змалку привчила хлопця бути витриманим, скромним.
Жив Сергійко з двома меншими від нього сестрами і на чотири роки старшим братом. Так і повиростали разом, випурхнули з рідного гнізда в Малому Бобрику в білий світ. На його дорогах і знайшли своє щастя.
Літніми днями, коли сонце милувалося в високості земним життям, а на лугах п’яніло від бджолиних пестощів духмяне буйноцвіття трав, хлопець, як у цілющу купіль, поринав думками в сторінки книги. З прочитаного він дізнався про героїв минулого нашої Вітчизни, які в боротьбі з ворогом всіх мастей відстояли честь і незалежність.
Підлітком ще й припустити не міг, що на нашу заквітчану щастям барвінкову землю нападуть нечувані в історії варвари – німецько-фашистські загарбники.
В рідному селі закінчив сім класів, а потім працював у колгоспі. Сергій виріс у кремезного, мужнього юнака. Восени 1939 року був покликаний до лав Червоної Армії.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Сергій Гребченко навчався в Ленінградському піхотному училищі імені Кірова. Тяжкі дні випали на долю молодого воїна. Під великим натиском ворога наші війська відходили на схід. Серед них запилений, обвітрений, з твердою вірою в неминучий розгром ворога відступав і С.С.Гребченко.
Continue reading
Напередодні Дня захисника Вітчизни у Сумах було відкрито меморіальну дошку на честь Героя Радянського Союзу Сергія Гребченка. Вона з’явилася на будинку по вулиці Новомістенській – там, де жив Герой разом із родиною. Ініціював встановлення пам’ятного знака сумський історичний клуб імені Булатовича за підтримки ветеранських організацій.
Народився Сергій Сергійович Гребченко в селі Малий Бобрик, закінчив 7 класів Великобобрицької семирічної школи, працював у колгоспі ім. Кірова на різних роботах. Восени 1939 року був призваний на військову службу. Його, як здібного солдата, направили на навчання в Ленінградське піхотне училище. Тут і застала його війна. За уміле керівництво, особисту мужність і відвагу, виявлені в боях проти німецько-фашистських загарбників, 26 березня 1944 року командиру взводу третього військового батальйону С. Гребченку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Continue reading
