Tag Archives: добро

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СОВІСТЬ

СОВІСТЬ

Совість… Це слово змалечку знайоме кожному з нас, а от що воно означа — до пуття не знає, мабуть, ніхто. Якийсь незбагненний емоційний компас, що веде твою душу вбік добра.

Опанас Сластіон. Ілюстрація до поеми «Наймичка»

Ще в середині XVII століття знаменитий київський філософ і богослов Інокентій Гізель у своєму трактаті «Мир чоловіка з Богом» писав: «Совість — це свідомість себе самого, або розмисл про себе, за допомогою якого людина вирішує, варто їй щось робити чи не варто, добром чи злом є те, що вона робить чи зробила». Якби Гізель почав пояснювати свою думку докладніше, він, як справжній схоласт, мабуть, спершу, вслід за Томою Аквінським і Жаном Жерсоном, розрізнив би совість-синдерезис та совість-консцієнцію, потім зробив би логічний аналіз цих понять… Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ВІРА

ВІРА

Т.Шевченко. Почаївська лавра з півдня. Папір, акварель. [Почаїв]. [X 1846].

Що ми маємо на думці, коли кажемо «я вірю»? Богослов відповість, що віра — то, поруч з надією та любов’ю, одна з трьох найголовніших людських чеснот, без якої душа не може сподіватись на порятунок. «Віра, — писав, наприклад, згадуваний Шевченком Дмитро Туптало, — це те, чого твої плотські очі не бачать, ані руки твої не відчувають, та серце твоє й розум твій безсумнівно в тобі промовляють, що так воно є, а не інакше — ось віра». Ясна річ, це варіація на тему Послання святого апостола Павла до євреїв: «А віра — то підстава сподіваного, доказ небаченого»[1]. Єство віри можна спробувати окреслити й за допомогою поетичних образів, як те робив Володимир Соловйов: «Милый друг, иль ты не видишь, / Что все видимое нами — / Только отблеск, только тени / От незримого очами?»[2] А можна спробувати скористатись філософською термінологією, як у Карла Ясперса: «…Віра — це акт екзистенції, що усвідомлює трансценденцію в її дійсності». Так чи інакше, питання віри неодмінно зринає тоді, коли ти виходиш за вузькі межі буденності, коли пробуєш знайти точку опори, чи, як сказав би Сковорода, «звити на чомусь гніздо». Continue reading

Берегиня роду свого

Сьогодні розповідь про нашу ювілярку, щиру, дивовижну людину, унікальну, щасливу маму, найкращу дружину, жінку з великим серцем, уродженку смт Угроїди Бондарєву Світлану В’ячеславівну. Їй 3 вересня цього року виповнилось 55. Цій жінці Господь дав доброту і теплоту, які вона дарує тим, хто ніколи їх не відчував, тим, кого вона хоче відігріти. Вона взяла віру і ділиться з кожним, у кого цієї віри немає. Взяла надію, і підтримує нею тих, хто почав її втрачати. Взяла любов і несе цю любов всьому світу. Для Світлани В’ячеславівни любов – це повітря, а без повітря немає дихання, а з цим почуттям у серці дихається легко. Про добрі справи, зроблені цією жінкою окрема розповідь. У народі говорять, що добра людина із скарбниці свого серця добуває добро, а лиха людина із злої скарбниці добуває лихо. Світлана В’ячеславівна – це добра, мудра, гуманна, правдива людина, оптимістка по життю.

Дитинство Світлани проходило у мальовничих Угроїдах. Вже тоді доля посилає випробування – тяжка хвороба на десять років прикувала до ліжка її маму. Всі турботи про найдорожчу людину лягли на дитячі плечі. Але це не зламало тендітну білявочку, а загартувало та додало в її серце милосердя. З дитячого будинку повертає в родину братика Михайлика, стає йому опікуном. Після успішного закінчення школи вступає до Лебединського педагогічного училища на факультет дошкільного виховання. Continue reading