На території нашого краю маємо унікальне адміністративно-територіальне утворення – поєднання великого робітничого поселення Грязне з невеликим селом Чернеччина. Грязне, котре значно переважає за станом та кількістю населення Чернеччину, підпорядковується останній. Навіть сама назва «Грязне» не вживається в офіційному документообігу, як окреме село, а тільки як історична частина Чернеччини. Continue reading
Історія зародження народної освіти у Самотоївці сягає далеких часів кінця XVII – початку XVIII ст. Українські переселенці з Наддніпрянщини принесли на Слобожанщину свої звичаї, культуру, будували козацькі православні храми, при яких діяли школи. Так, станом на 1732 р., вчителями в Свято-Миколаївському приході Самотоївки працювали дячки Маркін Іван Іванович, Попов Іван Карпович та Прокофьєв Іван Карпович. Метою такої школи було навчити хлопців у мірі, достатній для розуміння храмової служби та використання грамоти у повсякденному житті: читати, писати, рахувати, співати.
Після скасування у 1765 р. Катериною ІІ слобідських козацьких полків, навчання в цих школах було припинено. Перша шкільна реформа (1768 р.) передбачала створення, по можливості, повітових народних училищ з російською мовою навчання, – в Охтирці таку відкрили у 1790 р. 24 січня 1803 р. імператор Олександр І підписує указ “О предварительных правилах народного просвещения”, яким вже наказувалось влаштовувати церковно-парафіяльні школи при місцевих храмах та монастирях. У Самотоївці знову запрацювала школа при Свято-Миколаївській церкві. Continue reading
Ці дні в історії району. 18-24 січня
Відбулись зміни у керівництві відділу внутрішніх справ РДА, Леонід Жаботинський увійшов до десятки найкращих вітчизняних атлетів століття, у Краснопіллі запалюють зірок естради, вирішено збудувати в Краснопіллі цегельний завод потужністю більше трьох мільйонів штук цегли на рік, продовжується реалізація товарів за талонами. Такими подіями, і не лише, запам’яталися дні в історії району в різні роки.
1944. 19 січня рядовий 1255 стрілецького полку 379 стрілецької дивізії 6 гвардійської армії 2-го Прибалтійського фронту Трофімов Володимир Васильович (уродженець смт Угроїди) в бою за с. Батово Псковської області першим увірвався в траншеї ворога, знищив 11 фашистів, загинув у цьому бою, закривши своїм тілом командира роти. Указом від 4 червня 1944 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).
1959. Багато учнів Покровської семирічної школи живе на віддалених хуторах. Тому при школі організовується гуртожиток. Вже придбано 25 комплектів постільних речей, ліжка тощо. Для майстерень Краснопільських середніх шкіл №1 і №2 надійшли вдосконалені рейсмусові верстати. Учні Прохідської, Думівської, Виднівської, Ступівської і Гниличанської початкових шкіл одержали класні дошки.
Continue reading
Скоро нові вибори до місцевих рад, у зв’язку з чим закінчується каденція і Самотоївського сільського голови Перерви Івана Миколайовича. Саме час, щоб озирнутись на пройдений шлях, окинути поглядом все, що було втілено в життя, підвести підсумки роботи на цій посаді. Не зайвим буде нагадати, що й до обрання головою Перерва І.М. активно брав участь у житті громади, втілював свої ініціативи та підтримував громадські, активно співпрацював з районною владою на благо села.
Для довідки. Самотоївська сільська рада розташована на заході району, “за вхідними дверима” до нього, відповідно – перші враження про Краснопільщину залежать від вигляду населених пунктів, що входять до складу громади. А це села Самотоївка, Глибне, Думівка та хутори Хвойне й Воропай. Площа сільської ради – майже 10 000 га, населення – 1850 осіб. На території сільської ради працюють три фермерських господарства, ТОВ “Краснопільське ХПП”, нижній склад Краснопільського держлісгоспу, рибне господарство “Сироватка”, залізнична станція “Корчаківка”, 14 магазинів (майже всі – приватні), зеленіють ліси Краснопільського, Верхньосироватського та Великобобрицького лісництв.
Continue reading
Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка
(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2015/05/05/v-boyah-za-vysotu-199-7-ch-1/)
***
Таким чином, що ж ми маємо? Те, що, згідно хроніки бойових дій, боїв поблизу Думівки не могло бути 14-го серпня, висоти 199,7 поблизу Думівки теж немає. Де і що шукати? Очевидно, відповідь могла б дати безпосередньо сама фронтова карта-кілометрівка або ж ще більш детальніша мапа РККА довоєнного друку – та, по якій і воювали червоні командири. Довгий час такі карти були засекречені і доступні вузькому колу дослідників. На щастя, в Росії була розроблена програма, присвячена 70-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні, дякуючи якій багато раніше недоступної інформації про цю війну було розсекречено і перейшло у вільний обіг для дослідження істориками та краєзнавцями. Підтвердились і факти, що бій за висоту 199,7 відбувся 13-го серпня, а Вдовитченко помер 14-го серпня. І, нарешті, була знайдена карта-кілометрівка РККА з чітко позначеною висотою 199,7. Ось тепер я можу винести на суд громадськості свою детальну реконструкцію подій 12-14-го серпня, під час яких і звершив свій подвиг Герой Радянського Союзу Вдовитченко І.Г.
2011-й рік. Надія Григорівна Герасікова (Вдовитченко), красноярузські ветерани та школярі, самотоївські школярі в краєзнавчому музеї “Пам’ять” Самотоївської ЗОШ. Засновник та керівник музею – Вдовіченко Євгенія Анатоліївна (друга зліва).
Continue reading
Подвиг Героя Радянського Союзу Івана Вдовитченка
Ось вже близько 70-ти років пройшло з часів, коли на українській землі останній раз гриміли бої. Та й у наші дні, дякуючи розсекреченим архівам, виявляються все нові й нові подробиці хроніки тих часів, розрізнені дані сплітаються в один логічно довершений ланцюжок, розвінчуються застарілі міфи. Про виявлення історичної правди обставин одного з таких епізодів – подвигу Героя Радянського Союзу Івана Григоровича Вдовитченка, який тісно пов’язав між собою Самотоївку та Красну Яругу, – я й розповім вам у цьому нарисі.
Іван Григорович Вдовитченко народився 22-го квітня 1924-го року в селищі Красна Яруга Бєлгородської області Росії. У своїх батьків – Григорія Степановича та Дар’ї Іванівни, він був восьмим з одинадцяти дітей. Сім’я була середнього достатку, мала кріпке господарство, та все ж, як і було заведено в ті часи, дитинство закінчувалося швидко і діти йшли працювати з юних літ. От і Іван, після закінчення семи класів, у 1940-му році, влаштувався електриком до місцевого цукрового заводу. Ще зі шкільних років він захоплювався технікою – постійно щось майстрував, умів навіть шити взуття, добре грав на струнних музичних інструментах. Іван був відкритою для спілкування людиною, з широким колом друзів, та найкращим його товаришем був Микола Бондарєв.
Сім’я Вдовитченків (Іван вгорі).
Вдовитченко Іван Григорович
Народився Іван Григорович Вдовитченко 24 квітня 1924 року в с. Красна Яруга Ракитянського району Бєлгородської області в сім’ї робітника. Закінчив 7 класів. Працював електриком місцевого цукрового заводу. В лютому 1943 року був призваний до лав Червоної Армії. Воював на Воронезькому фронті.
Бої йшли на території Сумської області. Підрозділи 764-го стрілецького полку, долаючи впертий опір противника, вийшли до населеного пункту Думівка. Дальшому просуванню наших військ заважала висота 199,7 між Великим Бобриком і Верхньою Сироваткою. Ця висота була перетворена німцями в опорний пункт.
На світанку 13 серпня 1943 року фашистська піхота при підтримці трьох важких танків і вогневих засобів, розташованих на висоті, розпочали атаку підрозділів 3-го батальйону стрілецького полку. В жорстокому бою артилеристи із протитанкових гармат підбили дві ворожі машини. Але третьому танку вдалося прорватися до окопів, де оборонялися бійці 8-ї стрілецької роти цього батальйону.
Continue reading
Микола Григорович Кравченко – повний кавалер орденів Слави з Думівки
Давно відгриміла остання війна, про її героїв знято безліч фільмів, написано немало книг. Хтось воював льотчиком у небі, хтось топив фашистів на морі, зараз ми знаємо й про ті сторінки історії війни, які раніше намагалися обійти стороною. Ніхто не зважиться назвати долю фронтовика легкою, в яких би частинах він не воював. Та, все ж, особисто мені здається, що найбільш відповідальною і непередбачуваною була професія військового розвідника. Адже ці люди, в той час, коли їх товариші відсиджувались у траншеях, відправлялися далеко вперед, пересікали лінію фронту, щоб прямо перед носом ворога вивідати інформацію, яка допоможе вірніше вести майбутній бій і, таким чином, ризикуючи життям власним, врятувати життя комусь з однополчан.
Микола Григорович Кравченко народився 20-го липня 1923-го року в селі Думівка Сумської округи. Закінчивши сім класів Самотоївської школи, влаштувався працювати до місцевого колгоспу. Як тільки хлопцю виповнилося вісімнадцять років, – у липні 1941-го, відразу ж був зарахований у запасний батальйон зв’язку, який дислокувався на Донбасі. Три місяці навчання – і Кравченко вже на Південному фронті. Бойове хрещення одержав на початку листопада 1941-го року під Ростовом-на-Дону. Потім військову частину, в якій служив М.Г.Кравченко, 50-й окремий батальйон зв’язку 51-ї стрілецької дивізії, було перекинуто знову на Донбас. Особливо жорстокі бої точилися під Слов’янськом, сили були нерівними, батальйон потрапив в оточення, Миколу Григоровича було поранено. Після тривалого лікування в госпіталі його направили під Сталінград. М.Г.Кравченко після війни ділився роздумами: «…Кожен солдат має своє бойове покликання, тільки йому притаманний хист. Особливо яскраво проявлялися здібності людини в фронтових умовах. Не знаю чому, але з перших днів моєї участі у боях проти німецько-фашистських загарбників військове командування розгледіло в мені якості розвідника. Отож я всю війну і був ним, виконуючи щоразу все складніше завдання…»
Continue reading
