Tag Archives: голодомор

Сергій Спиридонович Загорулько: «Нічого надважливого не було в моєму житті. Жив, працював, так сто років і промайнуло»

Сергія Спиридоновича знають і пам’ятають далеко за межами Рясного, – і не лише як довгожителя, а і як висококваліфікованого ветеринарного лікаря, до будинку якого завжди йшли за допомогою в будь-який час доби власники худоби. В цьому ж будинку при в’їзді до села він проживає й сьогодні.

Чоловік сидить у світлині старенької, але охайної хати, яку називає своєю «ровесницею». Голосно вітається, простягаючи руку. Проникливо вдивляється у вічі.

– З газетою і її редакторами дружив завжди. На моє 90-річчя приїздив тодішній редактор Іван Чичикало. Цілу сторінку мені присвятили, – Сергій Спиридонович показує на стіл, де лежить сторінка із статтею «Життя прожить – не поле перейти», датовану 26 січня 2011 року. – Навіть не сподівався, що знову прийматиму у гостях редактора. Continue reading

Голодомор 1932-1933. Найжахливіші сторінки історії Самотоївки

Голодомор 1932-1933 рр. – найжахливіші сторінки історії Самотоївки, котрі сталися внаслідок спротиву селян політиці суцільної колективізації.

Окрім самої колективізації, керівництво СРСР ставило завдання залякати українське селянство, зробити його слухняним та покірним. У Самотоївці до колгоспів вступали дуже неохоче, адже ще у старі часи більшість селян тут були досить успішними одноосібниками. Для керівництва процесом, до села направили члена ЦК Комсомолу України, уродженця села Залізняк Вірчака Івана Петровича. Це був справді «спеціаліст високого гатунку», – до Самотоївки добре натренувався на «розкуркуленні» у Нижній Сироватці (1930 р.) та Бездрику (1931 р.). У Самотоївці ж він пробув до кінця 1933 р., виявляючи чудеса пошуку захованого зерна в селянських обійстях. Не відставали від нього і місцеві «активісти»: Шевченко Яків, Петренко Митрофан, Кучерявий Костянтин, та, особливо – Леонов Василь, який, називаючи себе «оком партії», по жорстокому та принциповому ставленні до селян міг заткнути за пояс і самого Вірчака. Continue reading

Леонід Дідоренко. «Голодомор 1932-1933 років на Краснопільщині» (уривок)

З книги Л. Дідоренка “Голодомор 1932-1933 років на Краснопільщині”

Ось що розповідає Анастасія Йосипівна Горбунко, 1916 року народження, котра в 1933 році проживала в Грязному: “У селі було двоє братів. Один з них, Йосип, ходив по хатах і все забирав у тих, хто не хотів у колгосп. З ним були і Федько, Микола, Яким і Павло. Йосип був найстарший. Ми його найдужче боялися. Він як заходить у хату, з порога кричить: “Де ти хліб дів?” – і відразу своїм шпунтом штурляв скрізь. Continue reading

Дмитро Пирогов – хлібороб, фронтовик, письменник з Великого Бобрика

Пирогов Дмитро Григорович
(07.12.1923 – 08.12.2004)

Дмитро Григорович Пирогов народився у селянській сім’ї 7 грудня 1923 року в селі Великий Бобрик Краснопільського району Сумської округи (у складі Харківської губернії). Працював у колгоспі, вчився на тракториста, воював на фронтах німецько-радянської війни 1941-1945 рр. По війні став спеціалістом сільського господарства, працював головним інженером колгоспу в селі Нижня Сироватка Сумського району до виходу на пенсію. П’ятдесят два роки (з 1952 по 2004 рр.) жив і працював Дмитро Пирогов у Нижній Сироватці. Continue reading

Мартиролог 1933-го однієї вулиці

На краснопільських сайтах вперше ця меморіальна стаття була оприлюднена у 2008-му («Краснопілля», krasnopillya.com.ua) і 2010-му («Краснопілля Край Слобожанський», krasnews.at.ua) роках. Нинішня публікація наводиться з невеликими редакційними змінами, а також з урахуванням зміни назв вулиць (вулиця Колгоспна стала Калиновою).

Замість вступного слова

Цей нарис про жертв 1933-го на кутку Коломиївка селища Краснопілля. Continue reading

Голодомор 1932–1933 років на Сумщині. Краснопільський район. Спогади

Уривок з книги “Голодомор 1932–1933 років на Сумщині” (Державний архів Сумської області, 2006 рік)

***

Краснопільський район

№172
СПОГАДИ А.Г.КОСАРЕВА, ЖИТЕЛЯ С.ВЕЛИКИЙ БОБРИК КРАСНОПІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
30 червня 1989 р.

Косарев Андрій Григорович, 1912 р. народження, освіта вища, член КПРС з 1941 p., інвалід Великої Вітчизняної війни, пенсіонер.

Я в той час навчався на першому курсі Сумського інституту соціального виховання. Кожного вихідного дня їздив у рідне с. Великий Бобрик. Знаю цю страшну трагедію для українського народу з особистих переживань і спостережень. Continue reading

90 років тому народу оголосили “великий перелом”… (I)

ІСТОРІЯ СВІДЧИТЬ

(Зі сторінок історії Сумщини та Краснопільщини у 1920-1930-х роках 20-го століття)


Прояви насильства під час колективізації викликали протест серед селянства. В ряді сіл Сумщини він набував таких форм як заклики до припинення колективізації, бойкотування, саботаж колгоспного руху, несанкціоновані мітинги, бунти. Про один з них йшлося у листі мешканця слободи Краснопілля Сумського округу Кукулевського М. В. до газети „Радянське село”: „Після нічних арештів, в ході яких було заарештовано декілька селян, у 4 години ранку [3 березня 1930 р.] гурт селян рушив до міліції з викриками „звільнити заарештованих”. Почались суперечки. Селяни почали бити у дзвони […] На поміч Краснопільському селянству приїхали з інших сіл […] Розпочалася демонстрація, в якій взяли участь до 5000. На вимоги звільнити заарештованих міліція відповіла пострілами. Декількох було вбито і поранено. Демонстрація розігнана.”
Continue reading

Федір Турченко: “Перемога проросійських сил під час Майданів означала би кінець української історіографії. За нас би знову писали у Москві” (ч.2)

“Це парадокс, але приводом до написання моїх україноцентричних підручників стала ініціатива “червоних директорів”

– Пане Федоре, як Ви опинилися в Запорізькому університеті після харківської аспірантури?

– Коли я вже дописував свій текст, почалися розмови про те, щоб залишити мене для роботи на кафедрі. Професор Іван Рибалка пробував домовитися “там, нагорі”, але йому відмовили.

“Там” все пам’ятали. Довелося шукати роботу поза Харковом і у січні 1977 р. я став викладачем кафедри історії СРСР і УРСР Запорізького державного педагогічного інституту (з 1985 р. – держуніверситету). Почалася нова сторінка мого життя.

Факультет був молодий, кадрів не вистачало, тому швидко йшов по службовій драбині: викладач, старший викладач, доцент, завідувач кафедрою СРСР і УРСР. На цій кафедрі під моїм керівництвом працювало близько 20 викладачів. Continue reading

“Огник серед поля” (Павло Грабовський та інші валківські історії)

12 грудня цього року виповниться 115 літ від дня смерті поета, публіциста, перекладача, громадського діяча Павла Грабовського – нашого земляка, гарячого українського патріота, захисника прав рідного народу.

В Україні ці роковини вже не лишилися непоміченими – у місті Валки на Харківщині, з яким пов’язаний невеличкий період біографії Павла Грабовського, 11 вересня цього року влаштували теплі зворушливі “Другі Грабовські читання“.

Пам’ятник Павлу Грабовському у місті Валки Харківської області

Вшановуючи пам’ять видатного сина нашого краю, творця і захисника рідного слова, пропонуємо репортаж про згадані Валківські “Грабовські читання”. Не може не тішити те, як наші слобожанські сусіди з райцентру Валки з вдячністю бережуть пам’ять про нашого талановитого земляка.

Згадаймо ж і ми незлим, тихим словом Павла Грабовського, якому за його коротке тернисте життя не судилося спізнати ні слави, ні визнання, ні простої людської уваги і співчуття… Найбільшим його щастям і втіхою були думки і сподівання про волю і долю для України та її зневаженого селянства. Continue reading

Людина з моєї вулиці

Раніше, коли ще я була школяркою, тітка мого батька, бабуся Даша, проживала у нашій сім’ї. Вона часто вечорами згадувала про своє життя, голод, війну. Я тоді не дуже прислухалася до її розповідей, адже нас вчили у школі, що ніякого голоду не було, просто сталася велика засуха, неврожай, і деякі люди від цього постраждали. Бабуся на мої доводи тільки хитала головою і сумно повторювала: – Дитино, дитино… Як же тепер жалкую про те, що не дослухала, не запам’ятала, не перепитала. Вже давно немає її на цьому світі, Царство їй небесне. Тільки з роками починаєш розуміти, як багато втрачаєш від того, що мало спілкуєшся з близькими людьми. Сьогоднішнє інтерв’ю про людину з моєї вулиці, яку я часто зустрічала, з якою віталася, сусідку Євдокію Йосипівну Сіру.

– Євдокіє Йосипівно, розкажіть будь-ласка, про свою родину, де Ви народилися?

– Народилася 8 березня 1927 року у Краснопіллі. Жили на вулиці, що за кладовищем, не знаю як раніше називалася, поряд з Ткачівкою. Матір звали Настею, батька Йосипом. Ще у мене були сестра Шура і брат Іван.

– У роки голоду Вам було 5-6 років, що пам’ятаєте з того часу?
Continue reading