Tag Archives: госпіталь

Сергій Спиридонович Загорулько: «Нічого надважливого не було в моєму житті. Жив, працював, так сто років і промайнуло»

Сергія Спиридоновича знають і пам’ятають далеко за межами Рясного, – і не лише як довгожителя, а і як висококваліфікованого ветеринарного лікаря, до будинку якого завжди йшли за допомогою в будь-який час доби власники худоби. В цьому ж будинку при в’їзді до села він проживає й сьогодні.

Чоловік сидить у світлині старенької, але охайної хати, яку називає своєю «ровесницею». Голосно вітається, простягаючи руку. Проникливо вдивляється у вічі.

– З газетою і її редакторами дружив завжди. На моє 90-річчя приїздив тодішній редактор Іван Чичикало. Цілу сторінку мені присвятили, – Сергій Спиридонович показує на стіл, де лежить сторінка із статтею «Життя прожить – не поле перейти», датовану 26 січня 2011 року. – Навіть не сподівався, що знову прийматиму у гостях редактора. Continue reading

Рівно чотири роки тому в біографії Анатолія Горбенка фронтові медики «200» виправили на «300»

Анатолій Горбенко — кавалер орденів «За мужність» і «Народний Герой України» — нині весь у турботах про маленького сина, який нещодавно народився. Він активний і позитивний, є головою ГО «Всеукраїнської організації «Національне об’єднання ветеранів-інвалідів», окрім сина, виховує донечку, щасливий у шлюбі, бере участь у різних акціях, ходить у гори, їздить за кордон…

Та цього всього б не було. Якби рівно чотири роки тому в його біографії цифра «200» не була виправлена на «300». Медицина того дня межувала з фантастикою… Це один з найдивовижніших порятунків аеромедичною евакуацією – тонни пального, десятки фахівців і звичайний солдат Горбенко, заради життя якого запрацював увесь механізм… Continue reading

Юність, обпалена війною

150507_Riasne_IIWW_1
21 червня 1941 року випускники Ряснянської школи отримали атестати про середню освіту. Це була радісна подія не лише для школи, а й для всіх жителів села. Лунав веселий сміх, грала музика, у вихорі шкільного вальсу кружляли пари. Перед молодими людьми відкривалась дорога в самостійне життя. А наступного дня почалася війна. Багато планів не збулося, багатьом надіям не судилося здійснитись.

Не здійснилися заповітні мрії і трьох дівчат-випускниць. Вони з першого шкільного дня навчалися в одному класі, товаришували, допомагали одна одній у навчанні. Ліда Пащенко та Марійка Капленко жили на одній вулиці і були сусідами, разом бігали по яблука до колгоспного саду, спекотними літніми днями плюскалися у ставку. Не відставала від них і Ліда Степанко – відстань за півкілометра до її будинку для подруг не була перешкодою.

З червня 1941 року фашистські війська, рухаючись на схід, захоплювали українські міста та села. 14 жовтня було окуповано і наше село. Німці захоплювали хати, виганяли місцевих мешканців на вулицю, багато з них жили у хлівах разом з домашньою худобою, когось прийняли сусіди, дехто з людей викопував землянки і жили в них. Доводилось важко працювати, адже в селі залишились жінки, люди похилого віку та діти.
Continue reading