Tag Archives: Грязне

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (VII)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (VII)

(продовження)

Свято-Дмитрівський храм у Рясному

«Село это, – пише архієпископ Філарет – одно из лучших сел благодатной Украины. Оно расположено на полугоре, с трех сторон окружено водою и прекрасными рощами; во всех дачах почва земли – чистый чернозем, самый плодородный; в каждой равнине можно найти источник чистой воды; лес большей частью строевой»[43]. Село було засноване сумським полковником Герасимом Кондратьєвим у 1670 р. і населене його підданими черкасами. Тоді ж було побудоване в Рясному перше училище. Continue reading

120 років тому через Краснопілля пройшов перший потяг

Після скасування кріпаччини в Росії за рахунок розорення ошуканого селянства і вивільнення у зв’язку з цим дешевої робочої сили, набувало темпів зростання майже всіх галузей промисловості. В другій половині 19-го століття на Краснопільщині діяли Угроїдська, Великобобрицька, Стрілківська, Грязнянська, Мезенівська, Славгородська цукроварні, Наумівська гуральня, два спиртових заводи Подольських у Гречанівці. Continue reading

З історії робітничого поселення Грязне

На території нашого краю маємо унікальне адміністративно-територіальне утворення – поєднання великого робітничого поселення Грязне з невеликим селом Чернеччина. Грязне, котре значно переважає за станом та кількістю населення Чернеччину, підпорядковується останній. Навіть сама назва «Грязне» не вживається в офіційному документообігу, як окреме село, а тільки як історична частина Чернеччини. Continue reading

Чернеччина. Цукровий завод (несолодка доля)

Село Чернеччина було засноване в другій половині 17 ст. на березі річки Конопельки, притоки річки Сироватки (от вже ж вміли давати назви, так і ввижається річка з кисільними берегами) ченці Сумського Успенського монастиря на дарованих їм землях. Звідси й назва – від ченців, чи чернеців. Спочатку це був невеличкий хутір, який так і називався – Чернецький хутір. Continue reading

ПАРАСОЧКИНИ. Історія однієї заможної самотоївської сім’ї

Сто років тому, 27 березня 1921 р., Надзвичайною сесією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету ухвалено постанову «Про заміну продрозкладки податком», котра ознаменувала перехід до життя в умовах нової економічної політики (НЕПу) – однієї з найколоритніших сторінок історії. Напевне, – якби НЕП не був у 1929 р. скасований та підступно змінений на політику суцільної колективізації – сьогодні б ми жили не гірше, ніж у таких «соціалістичних» країнах, як Франція чи Швеція. Тоді у народі набули надзвичайного піднесення почуття важливості власної участі у процесі будівництва країни нового ладу, зміцнення особистих господарств та кустарного виробництва, вільний найм робочої сили і ринкові відносини, ліквідація неписьменності (лікнеп), всеохоплююча культосвітня та оздоровчо-спортивна робота, українізація державного сектору… Continue reading

Бандитизм часів НЕПу на Краснопільщині

Краснопілля. Малюнок 1925 р.

Початок 1920-х. Вечоріє на Успенці. Молодий дядько повертається з роботи в лузі. Повечерявши, заглядає до клуні, тулить у куток косу, граблі. Дістає зі скрині пляшку домашньої горілки, бере з лавки сокиру, звичним рухом пальця перевіряє гостроту. Витягає з очерету обріз гвинтівки. Ага ж – сірники треба не забути – сусіду «червоного півня» пустить під стріху. Скрізь гавкають собаки, товариші свистять із лісу, збираються. Пора «на дєло» – грабувати. Звичайна картина сторічної давнини… Continue reading

Леонід Дідоренко. «Голодомор 1932-1933 років на Краснопільщині» (уривок)

З книги Л. Дідоренка “Голодомор 1932-1933 років на Краснопільщині”

Ось що розповідає Анастасія Йосипівна Горбунко, 1916 року народження, котра в 1933 році проживала в Грязному: “У селі було двоє братів. Один з них, Йосип, ходив по хатах і все забирав у тих, хто не хотів у колгосп. З ним були і Федько, Микола, Яким і Павло. Йосип був найстарший. Ми його найдужче боялися. Він як заходить у хату, з порога кричить: “Де ти хліб дів?” – і відразу своїм шпунтом штурляв скрізь. Continue reading

Самотоївська школа – від церковно-парафіяльної до загальноосвітньої

Історія зародження народної освіти у Самотоївці сягає далеких часів кінця XVII – початку XVIII ст. Українські переселенці з Наддніпрянщини принесли на Слобожанщину свої звичаї, культуру, будували козацькі православні храми, при яких діяли школи. Так, станом на 1732 р., вчителями в Свято-Миколаївському приході Самотоївки працювали дячки Маркін Іван Іванович, Попов Іван Карпович та Прокофьєв Іван Карпович. Метою такої школи було навчити хлопців у мірі, достатній для розуміння храмової служби та використання грамоти у повсякденному житті: читати, писати, рахувати, співати.

Після скасування у 1765 р. Катериною ІІ слобідських козацьких полків, навчання в цих школах було припинено. Перша шкільна реформа (1768 р.) передбачала створення, по можливості, повітових народних училищ з російською мовою навчання, – в Охтирці таку відкрили у 1790 р. 24 січня 1803 р. імператор Олександр І підписує указ “О предварительных правилах народного просвещения”, яким вже наказувалось влаштовувати церковно-парафіяльні школи при місцевих храмах та монастирях. У Самотоївці знову запрацювала школа при Свято-Миколаївській церкві. Continue reading

У Земляному вперше відзначили День села

151027_Zemliane1
Кожне місто чи село має свою давню історію, традиції та звичаї. Село Земляне є тим населеним пунктом Краснопільщини, де історія села багата й цікава, а традиції та звичаї предків передаються з покоління в покоління, відроджуються та процвітають.

Історія села бере початок із 1851 року, коли перші переселенці Грязнянської цукроварні стали справжніми господарями на своїй землі. З тих пір предки сьогоднішніх жителів села були свідками багатьох великих історичних подій. Про це свідчать хоча б козацькі кургани, де вічним сном спочивають захисники рідної землі. Та досить прикрим є той факт, що за часи свого існування жодного разу урочисто та святково День села тут не відзначали. Місцеві жителі кажуть, що вже давно з нетерпінням чекали того дня, коли в селі повсюди гучно лунатиме музика, радітимуть дорослі й малі, а гуляння не знатиме меж. Мрії жителів збулися і на Покрову Пресвятої Богородиці тут погуляли на славу.
Continue reading

Довгий шлях до Берліна

1224_F_Dudko1
Цікаве й змістовне життя прожив Федір Іванович Дудко. Опис зовнішності Федора нам залишив краснопільський краєзнавець Л. Г. Косарєв: «Стрункий, високий, з квадратиком густих вусів, він виглядав значно молодшим від своїх років. Йому, не замислюючись, можна дати яку завгодно професію: хлібороба, металурга, вчителя, механізатора, інженера, лікаря, кооператора… Спокійні рухи, урівноваженість, замисленість у погляді та ще природна скромність, бажання бути таким, як і всі, говорять про його великий життєвий досвід, давно вироблену сталість переконань, хоча з усього видно, особливо, коли починаєш із ним розмовляти – що він цінить і силу, і розум інших людей.

Коли тільки вдивляєшся в нього, чомусь здається, що він народився десь неодмінно наприкінці літа чи то на початку осені. Саме ця пора року відклала на ньому свої приємні, невловимі сліди, з котрими він так і залишився на все життя. І ще думається мимоволі, що приніс його лелека в тиху мрійну хатину з білими стінами, за якими променіли прихилені рожі, що немовби вбачали в долі малого безкінечність грозових доріг і звитягу поєдинків з катами-супостатами».

А народився Федір Іванович 12 вересня 1903 року в трудовій селянській сім’ї. Семирічного віку його віддали навчатися до першого класу місцевої земської школи. Тут за три роки малий Федір навчився читати й писати, вивчив таблицю множення, осилив чотири математичні дії. Цього на той час було достатньо для селянського хлопця, щоб стати надійним помічником батькові. Федір пішов на заробітки до місцевого поміщика. Його послали в майстерню, де він навчився плести кошики з лози.
Continue reading