Tag Archives: Грязне

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (VII)

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (VII)

(продовження)
…

Свято-Дмитрівський храм у Рясному

«Село это, – пише архієпископ Філарет – одно из лучших сел благодатной Украины. Оно расположено на полугоре, с трех сторон окружено водою и прекрасными рощами; во всех дачах почва земли – чистый чернозем, самый плодородный; в каждой равнине можно найти источник чистой воды; лес большей частью строевой»[43]. Село було засноване сумським полковником Герасимом Кондратьєвим у 1670 р. і населене його підданими черкасами. Тоді ж було побудоване в Рясному перше училище. Continue reading →

120 років тому через Краснопілля пройшов перший потяг

Після скасування кріпаччини в Росії за рахунок розорення ошуканого селянства і вивільнення у зв’язку з цим дешевої робочої сили, набувало темпів зростання майже всіх галузей промисловості. В другій половині 19-го століття на Краснопільщині діяли Угроїдська, Великобобрицька, Стрілківська, Грязнянська, Мезенівська, Славгородська цукроварні, Наумівська гуральня, два спиртових заводи Подольських у Гречанівці. Continue reading →

З історії робітничого поселення Грязне

На території нашого краю маємо унікальне адміністративно-територіальне утворення – поєднання великого робітничого поселення Грязне з невеликим селом Чернеччина. Грязне, котре значно переважає за станом та кількістю населення Чернеччину, підпорядковується останній. Навіть сама назва «Грязне» не вживається в офіційному документообігу, як окреме село, а тільки як історична частина Чернеччини. Continue reading →

Чернеччина. Цукровий завод (несолодка доля)

Село Чернеччина було засноване в другій половині 17 ст. на березі річки Конопельки, притоки річки Сироватки (от вже ж вміли давати назви, так і ввижається річка з кисільними берегами) ченці Сумського Успенського монастиря на дарованих їм землях. Звідси й назва – від ченців, чи чернеців. Спочатку це був невеличкий хутір, який так і називався – Чернецький хутір. Continue reading →

ПАРАСОЧКИНИ. Історія однієї заможної самотоївської сім’ї

Сто років тому, 27 березня 1921 р., Надзвичайною сесією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету ухвалено постанову «Про заміну продрозкладки податком», котра ознаменувала перехід до життя в умовах нової економічної політики (НЕПу) – однієї з найколоритніших сторінок історії. Напевне, – якби НЕП не був у 1929 р. скасований та підступно змінений на політику суцільної колективізації – сьогодні б ми жили не гірше, ніж у таких «соціалістичних» країнах, як Франція чи Швеція. Тоді у народі набули надзвичайного піднесення почуття важливості власної участі у процесі будівництва країни нового ладу, зміцнення особистих господарств та кустарного виробництва, вільний найм робочої сили і ринкові відносини, ліквідація неписьменності (лікнеп), всеохоплююча культосвітня та оздоровчо-спортивна робота, українізація державного сектору… Continue reading →

Бандитизм часів НЕПу на Краснопільщині

Краснопілля. Малюнок 1925 р.

Початок 1920-х. Вечоріє на Успенці. Молодий дядько повертається з роботи в лузі. Повечерявши, заглядає до клуні, тулить у куток косу, граблі. Дістає зі скрині пляшку домашньої горілки, бере з лавки сокиру, звичним рухом пальця перевіряє гостроту. Витягає з очерету обріз гвинтівки. Ага ж – сірники треба не забути – сусіду «червоного півня» пустить під стріху. Скрізь гавкають собаки, товариші свистять із лісу, збираються. Пора «на дєло» – грабувати. Звичайна картина сторічної давнини… Continue reading →

Леонід Дідоренко. «Голодомор 1932-1933 років на Краснопільщині» (уривок)

З книги Л. Дідоренка “Голодомор 1932-1933 років на Краснопільщині”

Ось що розповідає Анастасія Йосипівна Горбунко, 1916 року народження, котра в 1933 році проживала в Грязному: “У селі було двоє братів. Один з них, Йосип, ходив по хатах і все забирав у тих, хто не хотів у колгосп. З ним були і Федько, Микола, Яким і Павло. Йосип був найстарший. Ми його найдужче боялися. Він як заходить у хату, з порога кричить: “Де ти хліб дів?” – і відразу своїм шпунтом штурляв скрізь. Continue reading →

Самотоївська школа – від церковно-парафіяльної до загальноосвітньої

Історія зародження народної освіти у Самотоївці сягає далеких часів кінця XVII – початку XVIII ст. Українські переселенці з Наддніпрянщини принесли на Слобожанщину свої звичаї, культуру, будували козацькі православні храми, при яких діяли школи. Так, станом на 1732 р., вчителями в Свято-Миколаївському приході Самотоївки працювали дячки Маркін Іван Іванович, Попов Іван Карпович та Прокофьєв Іван Карпович. Метою такої школи було навчити хлопців у мірі, достатній для розуміння храмової служби та використання грамоти у повсякденному житті: читати, писати, рахувати, співати.

Після скасування у 1765 р. Катериною ІІ слобідських козацьких полків, навчання в цих школах було припинено. Перша шкільна реформа (1768 р.) передбачала створення, по можливості, повітових народних училищ з російською мовою навчання, – в Охтирці таку відкрили у 1790 р. 24 січня 1803 р. імператор Олександр І підписує указ “О предварительных правилах народного просвещения”, яким вже наказувалось влаштовувати церковно-парафіяльні школи при місцевих храмах та монастирях. У Самотоївці знову запрацювала школа при Свято-Миколаївській церкві. Continue reading →

У Земляному вперше відзначили День села

151027_Zemliane1
Кожне місто чи село має свою давню історію, традиції та звичаї. Село Земляне є тим населеним пунктом Краснопільщини, де історія села багата й цікава, а традиції та звичаї предків передаються з покоління в покоління, відроджуються та процвітають.

Історія села бере початок із 1851 року, коли перші переселенці Грязнянської цукроварні стали справжніми господарями на своїй землі. З тих пір предки сьогоднішніх жителів села були свідками багатьох великих історичних подій. Про це свідчать хоча б козацькі кургани, де вічним сном спочивають захисники рідної землі. Та досить прикрим є той факт, що за часи свого існування жодного разу урочисто та святково День села тут не відзначали. Місцеві жителі кажуть, що вже давно з нетерпінням чекали того дня, коли в селі повсюди гучно лунатиме музика, радітимуть дорослі й малі, а гуляння не знатиме меж. Мрії жителів збулися і на Покрову Пресвятої Богородиці тут погуляли на славу.
Continue reading →

Довгий шлях до Берліна

1224_F_Dudko1
Цікаве й змістовне життя прожив Федір Іванович Дудко. Опис зовнішності Федора нам залишив краснопільський краєзнавець Л. Г. Косарєв: «Стрункий, високий, з квадратиком густих вусів, він виглядав значно молодшим від своїх років. Йому, не замислюючись, можна дати яку завгодно професію: хлібороба, металурга, вчителя, механізатора, інженера, лікаря, кооператора… Спокійні рухи, урівноваженість, замисленість у погляді та ще природна скромність, бажання бути таким, як і всі, говорять про його великий життєвий досвід, давно вироблену сталість переконань, хоча з усього видно, особливо, коли починаєш із ним розмовляти – що він цінить і силу, і розум інших людей.

Коли тільки вдивляєшся в нього, чомусь здається, що він народився десь неодмінно наприкінці літа чи то на початку осені. Саме ця пора року відклала на ньому свої приємні, невловимі сліди, з котрими він так і залишився на все життя. І ще думається мимоволі, що приніс його лелека в тиху мрійну хатину з білими стінами, за якими променіли прихилені рожі, що немовби вбачали в долі малого безкінечність грозових доріг і звитягу поєдинків з катами-супостатами».

А народився Федір Іванович 12 вересня 1903 року в трудовій селянській сім’ї. Семирічного віку його віддали навчатися до першого класу місцевої земської школи. Тут за три роки малий Федір навчився читати й писати, вивчив таблицю множення, осилив чотири математичні дії. Цього на той час було достатньо для селянського хлопця, щоб стати надійним помічником батькові. Федір пішов на заробітки до місцевого поміщика. Його послали в майстерню, де він навчився плести кошики з лози.
Continue reading →