Tag Archives: КДБ

Мужнє й довершене слово Миколи Данька (ч.3)

МУЖНЄ Й ДОВЕРШЕНЕ СЛОВО МИКОЛИ ДАНЬКА

/ закінчення /

Тиск розпочався. Не бажаючи бути «краплею в калюжі»[43], Микола Данько «за власним бажанням» 30 квітня 1968 р. звільнився з редакції «Ленінської правди» й вирушив до Києва з надією розчинитися в людській гущавині. І вже 5 травня вийшов на роботу як старший літпрацівник до редакції журналу «Початкова школа». Оселився спершу в однокімнатному помешканні М. Лукаша, а пізніше перебрався до Гр. Тютюнника. Отримавши гонорар за видрукуваний переклад «Декамерона» М. Лукаш, запропонував ці гроші Миколі Даньку, аби купив кооперативну квартиру. Прийняти такої офіри він, звичайно ж, не міг. Та й півроку не минуло, як редактор журналу чесно виклав: «Більше захищати тебе не можу. Вибач. Дуже вже ж тиснуть на мене»[44]. Continue reading

Мужнє й довершене слово Миколи Данька (ч.2)

МУЖНЄ Й ДОВЕРШЕНЕ СЛОВО МИКОЛИ ДАНЬКА

/ продовження /

Безперечно, у свободі власного формування та становлення, у виборі орієнтацій і життєвих цінностей, у постановці перед собою мети й завдань, які й привели до створення цілісної особистості Миколи Данька, – неабияку роль відіграли як Львівщина загалом, так і Львівський університет ім. І. Франка.

У час, коли він навчався, в університеті працювали такі визначні вчені, як М. Возняк, М. Рудницький, I. Ковалик, Т. Франко, Ю. Мушак, Є. Лазаренко, а також фундатор і організатор факультету журналістики, його декан та завідувач кафедри журналістики В. Дмитрук, інша висока професура. Вони на своїх заняттях формували підвалини освіченості. Освіченості не лише в плані знань, а й уміння брати знання, засвоювати отриману інформацію, трансформуючи її в пошук незвіданого. Звідси – стремління, жадібність Миколи Данька до знань. Continue reading

Про сумських буржуазних націоналістів періоду побудови світлого майбутнього

160521_M_DankoДо 90-річчя від дня народження Миколи Михайловича Данька

Їх називали буржуазними націоналістами, дисидентами, шестидесятниками, ворогами радянської влади. І лише за те, що вони любили свій край, свою мову, шанували історію і не забували про її чорні плями. Вони не могли мовчати, коли навкруги коїлось безглуздя. Микола ДАНЬКО, Геннадій ПЕТРОВ, Михайло ОСАДЧИЙ, Юрій ЦАРИК, Анатолій СЕМЕНЮТА… Цих людей більшість із сумської творчої інтелігенції пам’ятає, шанує, вклоняється. А були часи, коли їх викреслювали з буття, таврували, зводили з розуму.

Народжені патріотами

Між Миколою Даньком і Геннадієм Петровим незначна десятирічна різниця у віці. Вони навчались в одному вузі, на факультеті журналістики Львівського державного університету. Жили в гуртожитку, працювали в Сумах, обидва зазнали утисків (один більше, другий менше). Та й померли вони майже водночас: Микола в 1993 р., Геннадій — у 1996 р. Continue reading

Доля і недоля Миколи Данька (ч.2)

150522_M_Danko05
(закінчення, початок див. http://krasnopillia.info/2015/05/24/dolya-i-nedolya-mykoly-danka-ch-1/)

Хто ж після виходу встиг хоч проглянути книжку, швидко з’ясував, що назва “Червоне соло” – це зовсім не кон’юнктурний спів червонозоряного сурмача, а поетичний образ сходу Сонця над полем України. В пору повальної русифікації Данько засвідчив свою любов до рідного слова: “Ні, ти давня, як море і кров, наша мово, нескорене диво!..” [11, 23]. В іншому вірші поет ототожнював Україну з тополею, яку нищить імперський суховій і двоголовий орел: “Ми не дамо вершечку всохнуть, ми тіло щепимо своє… / (Тополю, синю і високу, дводзьобий птах вночі клює)” [11, 6]. Справжній гнів посилав митець на доморощених яничар, які не те що не відганяють, а навіть принаджують цього птаха: “За що люблю? За що страждаю? Я так ненавиджу гнучких, хто язика свого взуває в чужі та звичні личаки!” [11, 6]. А герой поеми “Перед боєм” Олекса Довбуш заповідає своєму синові:
       Нам рабувати, синку, неподоба,
       За інші скарби треба купно дбати
       Та вивести з неволі Україну,
       Щоб не глумились добрії сусіди… [11, 78–79] Continue reading