Tag Archives: КПУ

Юрій Царик про поезію Миколи Данька

24 травня (вперше допис опублікований 25.05.2011 – Краснопілля Інфо) виповнилося 85 років з дня народження відомого українського поета, нашого земляка Миколи Данька (1926–1993). Не побоюся сказати, що це найвідоміший сумський поет. Він прожив важке життя, що тотожне, мабуть, іншому вислову: він прожив справжнє життя поета. І як Поет з великої літери, що жив у часи авторитарного Совєтського Союзу він не міг не протистояти державі, компартії, КГБ. Мабуть тому, що поет за природою своєю інакодумець. Проблеми для Данька розпочалися після виходу у світ другої книги його поезій «Червоне соло» (1967 рік). Книга була гостро розкритикована за невідповідність основним ідеологічним догмам комуністичної доктрини, а частина її накладу – знищена.

Після виходу у світ збірки поезій М. Данька інший сумський інакодумець, Юрій Царик, написав на неї захоплену рецензію. Це тепер Юрій Царик – відомий український письменник, автор вісьми книг прози, а тоді, у 1967 році, він був молодим журналістом, що недавно звільнився після річної відсидки у колонії загального режиму, що знаходилась у селі Перехрестівка неподалік Ромнів. За що сидів, запитаєте? За вільнолюбиві розмови, за «довгий язик», за оригінальні думки. Коротше, за те, що хотів бути просто свободним у несвободній країні. Зрозуміло, що в умовах цькування книги М. Данька рецензія Ю. Царика не могла бути надрукована в принципі. А пізніше якось забулося-загубилося. І ось через 43 роки Юрій Миколайович випадково серед старих паперів розшукав цей текст. То ж прочитаємо рецензію і ще раз згадаємо легендарного сумського поета Миколу Данька. Згадаємо людину, яка, наважимося стверджувати, незважаючи ні на що, все таки була щасливою, щасливою у вищому розумінні цього слова. Continue reading

Турченко Ф. Г. «ГКЧП і проголошення незалежності України: погляд із Запоріжжя» (рецензія)

«Ні про яку іншу подію сучасної історії стільки не говорилося, як про події в Москві 19-21 серпня 1991 р., ні про яку іншу стільки не писалося, ніяка інша так не досліджувалася. Дія розгорталася на очах всього світу. Телебачення цілодобово вело пряму трансляцію. Сотні журналістів повідомляли про події в найдрібніших подробицях. Багато з тих, хто виступав у них на першому і другому планах, згодом робили на них посилання. Судові розслідування і свідчення очевидців намагалися пролити світло на закулісну сторону подій. Звичайно, до цих пір ще залишаються темні плями, але вони відносяться більше до деталей, ніж до суті того, що сталося», – відзначає в своїй книзі «От СССР к России» італійській історик Джузеппе Боффа [1, с. 236]. Continue reading

“ГКЧП і проголошення незалежності України: погляд із Запоріжжя”

Пропонуємо читачам “Краснопілля Інфо” дві статті-рецензії на книгу нашого земляка, відомого історика, професора Федора Григоровича Турченка “ГКЧП і проголошення незалежності України: погляд із Запоріжжя” (Запоріжжя: Просвіта, 2011. – 132 с.).

Хоча книга побачила світ 10 років тому, до 20-річчя проголошення Незалежності України, але ні сама книга, ні пропоновані спогади і рецензії не втратили актуальності і сьогодні – в часи, коли ми відзначаємо вже 30-річчя Незалежності нашої держави. Більше того – вони вже самі стали частинкою нашої новітньої історії… Continue reading

Мужнє й довершене слово Миколи Данька (ч.3)

МУЖНЄ Й ДОВЕРШЕНЕ СЛОВО МИКОЛИ ДАНЬКА

/ закінчення /

Тиск розпочався. Не бажаючи бути «краплею в калюжі»[43], Микола Данько «за власним бажанням» 30 квітня 1968 р. звільнився з редакції «Ленінської правди» й вирушив до Києва з надією розчинитися в людській гущавині. І вже 5 травня вийшов на роботу як старший літпрацівник до редакції журналу «Початкова школа». Оселився спершу в однокімнатному помешканні М. Лукаша, а пізніше перебрався до Гр. Тютюнника. Отримавши гонорар за видрукуваний переклад «Декамерона» М. Лукаш, запропонував ці гроші Миколі Даньку, аби купив кооперативну квартиру. Прийняти такої офіри він, звичайно ж, не міг. Та й півроку не минуло, як редактор журналу чесно виклав: «Більше захищати тебе не можу. Вибач. Дуже вже ж тиснуть на мене»[44]. Continue reading

Мужнє й довершене слово Миколи Данька (ч.2)

МУЖНЄ Й ДОВЕРШЕНЕ СЛОВО МИКОЛИ ДАНЬКА

/ продовження /

Безперечно, у свободі власного формування та становлення, у виборі орієнтацій і життєвих цінностей, у постановці перед собою мети й завдань, які й привели до створення цілісної особистості Миколи Данька, – неабияку роль відіграли як Львівщина загалом, так і Львівський університет ім. І. Франка.

У час, коли він навчався, в університеті працювали такі визначні вчені, як М. Возняк, М. Рудницький, I. Ковалик, Т. Франко, Ю. Мушак, Є. Лазаренко, а також фундатор і організатор факультету журналістики, його декан та завідувач кафедри журналістики В. Дмитрук, інша висока професура. Вони на своїх заняттях формували підвалини освіченості. Освіченості не лише в плані знань, а й уміння брати знання, засвоювати отриману інформацію, трансформуючи її в пошук незвіданого. Звідси – стремління, жадібність Миколи Данька до знань. Continue reading

Як Миколу Данька з Києва виганяли

9 липня 1967 року на VII пленумі Сумського обкому КПУ перший секретар обкому партії Борис Вольтовський ось так громив «ідейно незрілу» збірку поезій сумського поета-шістдесятника Миколи Данька (1926-1993) “Червоне соло”:

[…] В отдельных случаях коммунисты не дают своевременного решительного отпора аполитическим проявлениям, занимают примиренческую позицию к тем, кто клевещет на нашу действительность.

Недавно вышел из печати в Харьковском издательстве «Прапор» сборник стихов сорокалетнего начинающего поэта Николая Данько, литработника газеты «Ленінська правда». Continue reading

Доля і недоля Миколи Данька (ч.2)

150522_M_Danko05
(закінчення, початок див. https://krasnopillia.info/2015/05/24/dolya-i-nedolya-mykoly-danka-ch-1/)

Хто ж після виходу встиг хоч проглянути книжку, швидко з’ясував, що назва “Червоне соло” – це зовсім не кон’юнктурний спів червонозоряного сурмача, а поетичний образ сходу Сонця над полем України. В пору повальної русифікації Данько засвідчив свою любов до рідного слова: “Ні, ти давня, як море і кров, наша мово, нескорене диво!..” [11, 23]. В іншому вірші поет ототожнював Україну з тополею, яку нищить імперський суховій і двоголовий орел: “Ми не дамо вершечку всохнуть, ми тіло щепимо своє… / (Тополю, синю і високу, дводзьобий птах вночі клює)” [11, 6]. Справжній гнів посилав митець на доморощених яничар, які не те що не відганяють, а навіть принаджують цього птаха: “За що люблю? За що страждаю? Я так ненавиджу гнучких, хто язика свого взуває в чужі та звичні личаки!” [11, 6]. А герой поеми “Перед боєм” Олекса Довбуш заповідає своєму синові:
       Нам рабувати, синку, неподоба,
       За інші скарби треба купно дбати
       Та вивести з неволі Україну,
       Щоб не глумились добрії сусіди… [11, 78–79] Continue reading