Tag Archives: культура

У Києві презентували чотиритомник творів Григорія Сковороди

З нагоди 300-ї річниці від дня народження Григорія Сковороди видавництво “Фоліо” випустило чотиритомник його творів з коментарями дослідників.

Презентація відбулась у Медіацентрі Україна-Укрінформ.

“Це видання – повне зібрання творів Сковороди, де половину обсягу займають коментарі Леоніда Ушкалова, який присвятив своє життя вивченню творчості філософа. Книги видано тією мовою, якою писав Сковорода: це не тільки та українська чи російська, які побутували, а також латина, грецька та іврит”, – зазначив власник видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький. Continue reading

Краснопільська об’єднана громада у 2021 році. Звіт селищного голови (частина 3)

/ закінчення /

СПОРТ

В громаді приділяється велика увага розвитку фізичної культури та спорту.

Так, в рамках проведення заходів з покращення спортивної інфраструктури громади придбано велотренажер магнітний, лижоролери з кріпленнями, гетри, форма футбольна, замінено освітлення у спортивній залі ДЮСШ. Continue reading

Проєкт видавництва «Дух і Літера» знайомить з Постатями культури

…Ще дві книжки з серії «Постаті культури» являють собою спогади про активних і важливих діячів, які померли нещодавно або відносно нещодавно. Перший із них — блискучий дослідник і знавець літератури Леонід Ушкалов. Пам’яті професора Ушкалова присвячено книжку «Запах дощу… Спогади про Леоніда Ушкалова». Її написали дружина й син науковця — Олександра й Олександр Ушкалови. Звісно, це робить текст «Запаху дощу…» (до речі, назву взято з віршів Леоніда Ушкалова, не надто широко знаних, але цікавих) щемким і болісним. А втім, у ньому є чимало і світлого, і пізнавального. …

*** Continue reading

Рецензії: Станіслав Бондар. Леонід Ушкалов «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов»

“Народ, що не шанує своїх великих людей, не варт зватися освіченим народом”
Іван Франко

У Львові іменем Драгоманова названа вулиця, на якій знаходиться Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка. Це дуже знаково, адже Драгоманов вплинув на формування соціально-політичних поглядів Івана Яковича, більше того, він був інтелектуальним лідером для цілого покоління політичних діячів, а його публікації у львівській газеті “Правда” мали великий резонанс в україномовному світі. Це при тому, що Драгоманов, уродженець Гадяча на Полтавщині, був гостем на Галичині й сам намагався зрозуміти особливості політичної культури в монархії Габсбургів, які були відмінними від порядків у Російській імперії, де Михайло Петрович формувався як особистість та розпочинав свою наукову й політичну кар’єру. Continue reading

Олександр Ігнатуша. Рух за модернізацію православної церкви в Україні як соціокультурне явище (1905 – 1914 рр.). ч.1

Модернізація православної церкви на початку ХХ ст., покликана до життя процесами оновлення всієї соціокультурної сфери, явище надзвичайно суголосне сьогоднішнім процесам в українському православ’ї.

Так само, як і століття тому, коли українське православ’я стояло на порозі новоєвропейської доби політичного мислення та національних рухів, сьогодення кинуло йому нові виклики глобалізації та інформаційного суспільства. А відтак церква знову постала перед пошуком шляхів служіння Богові за нових обставин. Ці обставини спонукають її, як традиційну соціальну структуру, до модернізації. Continue reading

Мощенко Кость Васильович. Життєвий подвиг оборонця української культурної спадщини (ч.2)

До 145-річчя від дня народження

***
/ закінчення /

Віддавши близько двадцяти років свого життя роботі в Полтавському музеї, К.В.Мощенко болісно переживав розлуку з ним. І хоч без роботи не залишився – читав лекції з архітектури в Полтавському індустріальному технікумі – відчутного задоволення вона не приносила [29]. Добре, що на допомогу прийшли друзі – М.Я.Рудинський, який з 1925 р. став вченим секретарем Всеукраїнського археологічного комітету при ВУАН, відомий мистецтвознавець, співробітник Всеукраїнського історичного музею імені Т.Г.Шевченка в Києві Д.М.Щербаківський, з яким Костянтин Васильович познайомився ще в 1905 р. За їх пропозицією К.В.Мощенко в травні 1925 р. переїхав до Києва, де отримав змогу продовжити роботу в музейних закладах [30]. Continue reading

Мощенко Кость Васильович. Життєвий подвиг оборонця української культурної спадщини (ч.1)

МОЩЕНКО
Костянтин Васильович
1876 – 1963

До 145-річчя від дня народження

Кость Васильович Мощенко (19.05.1876, м. Миропілля Суджанського повіту Курської губернії — 16.09.1963, м. Дорнштадт, земля Баден-Вюртемберґ, Німеччина) — український громадський діяч, музейник, етнограф, художник, архітектор, краєзнавець, дослідник українського народного мистецтва. Діяч доби Української Центральної Ради, дійсний член Центрального комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва в Україні, яке було створено в Києві 12 травня 1917 р., голова Комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва на Полтавщині, створеного в Полтаві у червні того ж року.

*** Continue reading

Основні заходи, що були реалізовані Краснопільською селищною радою у 2020 році

Основні заходи, що були реалізовані Краснопільською селищною радою у 2020 році

– Краснопільська громада ввійшла до списку переможців конкурсу з відбору територіальних громад для надання підтримки у розробці стратегій розвитку, за підтримки Програми “U-LEAD з Європою”;

– Проведено ремонт доріг комунальної власності в смт Краснопілля, с. Тур’я та с. Чернеччина; Continue reading

Шевченко й Данилевський: життя, мистецтво, філософія (ч.3)

Автопортрет Шевченка на момент повернення з заслання (1857)

(закінчення)

***
Творчість Гоголя могла спонукати Данилевського та Шевченка й до міркувань на тему стосунків між українською та російською традиціями. Принаймні згодом у «Росії і Європі» Данилевський зауважить: «…Без плідної взаємодії споріднених між собою, вільних від чужої влади та впливу народних одиниць, на які поділяється плем’я, розмаїття та багатство культури неможливі. Певний зразок цього запліднювального впливу ми вже бачимо в тій взаємодії, яку мали один з одним великоруський і малоруський духовні склади»[438]. Може, кажучи це, він мав на думці передовсім Гоголя. Та й для Шевченка Гоголь був «наш». На цій обставині чи не вперше енергійно наголосив Михайло Драгоманов, покликаючись на цитований лист поета до Варвари Рєпніної: «…В ІІ-ій кн[изі] «Киевской старины» 1893 р. надрукований лист Шевченка до кн[яжни] Рєпніної, в котрім Шевченко говорить про Гоголя з поводу «Мертвих душ» з великим запалом і зве Гоголя наш. Лист писаний вже з вигнання, значить, коли Шевченко вже дійшов до maximum свого українського автономізму. Добродій Вартовий[439], котрий бачить – і справедливо! – в Шевченку пророка українського, мусить признати в сьому погляді його на Гоголя ще знак недостаточності зросту українського національного почуття. Може, колись так буде думати і вся українська інтелігенція, а поки що вона тепер дивиться на Гоголя, як Шевченко: він для неї рідний і в «Тарасі Бульбі», і в «Мертвих душах», хоч в кождому творі інакше»[440]. Може, і так, але мені здається, що Шевченко вважав Гоголя «нашим» передовсім тому, що «Мертві душі» змальовують не так російську, як українську дійсність. Це добре розуміли й інші українські письменники. Наприклад, Панас Мирний у листі до Михайла Коцюбинського від 8 грудня 1902 року писав: «…Гоголь хоч мистець чужої мови, оже по духу і природі рідний нам; його навіть невмирущі типи з «Мертвих душ» – це зразки з наших панів…»[441]. А згодом Євген Маланюк прямо скаже, що в «Мертвих душах» Гоголь з «нещадною гостротою рисує галерею, власне, сучасної йому української «еліти»[442]. Continue reading

Шевченко й Данилевський: життя, мистецтво, філософія (ч.2)

(продовження)

***
Ясна річ, окреслити бодай тематику розмов Шевченка з Данилевським дуже непросто. Справа ускладнюється ще й тим, що рецепція ідей Данилевського в українській традиції, здається, взагалі не вивчена[410]. Я можу пригадати хіба лиш не надто виразні вказівки на те, що теорія «азіатського ренесансу» Миколи Хвильового постала під впливом ідей Данилевського[411], або раніші «Чудацькі думки про українську національну справу» Михайла Драгоманова.

Драгоманов, який на відміну від Данилевського був свято переконаний у тому, що «різниця між східною й західною цивілізацією ніколи не була велика по суті»[412], цілком негативно поставився до книги «Росія і Європа». Мовляв, на сьогодні в росіян «старий гегельянсько-московський націоналістичний світогляд дуже підкопаний і систематично проявив себе недавно тільки в книзі Данилевського «Россия и Европа», писаній не спеціалістом гуманних наук, а натуралістом, котрий під кінець життя понаписував такі примітки на своїй книзі, котрі рівні тому, що він зрікається многого з того, що перше написав. Книга Данилевського пішла в ход більше серед такої публіки, котра з властивою наукою мало має діла, котра зветься в Європі шовіністами, державно-національними самохвалами, от як, напр[иклад], буланжисти серед французів[413], а наукові поваги в Росії навіть усміхаються над книгою Данилевського»[414]. Continue reading