Надії та спогади, якими живуть переселенці у лебединському гуртожитку
У підвал — з підвалу
— Посувайся, — каже Сергій до дружини, аби вмоститися поруч для спільного фото.
Вони одружені вже майже пів століття і не знають, як пережили б це поодинці. У березні минулого року пара була змушена покинути Краснопілля після того, як повз їхню багатоповерхівку пролетіли кілька шахедів, що потім влучили у місцеву лікарню. Continue reading
Павлу Биченку – старшому солдату Національної гвардії України 6 грудня виповнилося б 24 роки.
Молодий Герой з Краснопілля загинув 3 березня 2022 року на Сумщині, у перший тиждень повномасштабного вторгнення росії. Йому було лише двадцять років.
Паша Биченко навчався у Краснопільській ЗОШ І-ІІІ ступенів, після 9 класу вступив до одного із Сумських профтехучилищ. Перед тим, як пов’язати своє життя з армією, хлопець влаштувався працювати заправником на АЗС в м. Суми, звідти і пішов на строкову службу, яку проходив у обласному центрі в лавах Національної гвардії України. Continue reading
Старший солдат Павло Биченко загинув 3 березня 2022 року неподалік Лебедина, але й після смерті росіяни, які так хизуються своєю набожністю, познущались над тілом дев’ятнадцятирічного гвардійця, і коли труну через кілька днів все ж доставили до Краснопілля, Павлу Биченку, який героїчно загинув у бою, не змогли віддали останню шану земляки, друзі та знайомі через небезпеку обстрілів.
Попри те, що спогади про ті страшні березневі дні даються вкрай важко матері Тетяні Валентинівні, під час спілкування вона тримається мужньо.
– Колись моя прабабуся говорила, що треба терпіти і не плакати, бо тому, кого оплакуєш, буде сиро на тому світі. Тому й тримаюся, хоч іноді хочеться кричати. Якби моєму Паші Там було комфортно, а я вже тут все терпітиму, – каже Тетяна Валентинівна. Continue reading
22 листопада 2023 року пройшла двадцять п’ята сесія Сумської районної ради восьмого скликання. Під час пленарного засідання депутатським корпусом прийнято рішення про присвоєння звання «Почесний громадянин Сумського району» вісьмом військовим, які загинули, захищаючи державу в лавах Збройних Сил України. Зокрема, сержантам Ігору МІНЯЙЛУ, Олександру БАБАКУ та Василю КОРОБЕЙНИКУ, молодшому сержанту Іллі ГАВРИЛИШИНУ, старшим солдатам Анатолію ПАВЛЮЧЕНКУ, Павлу БИЧЕНКУ та Дмитру БІЛОУСУ, солдату Богдану БОНДАРЕНКУ. Почесною відзнакою «За особливі заслуги перед громадою Сумського району» I ступеня нагороджено солдата Дмитра БУЙВАЛА (посмертно). Також почесними відзнаками I-III ступенів нагороджені військовослужбовці та добровольці, службовці та працівники підприємств, установ та організацій Сумського району. Continue reading
ПЛАКАЛО НАВІТЬ НЕБО. У КОРЦІ ПОПРОЩАЛИСЯ ІЗ ЗАГИБЛИМ ЗАХИСНИКОМ ОЛЕКСАНДРОМ ЛЕУНОВИМ
31 грудня Олександру ЛЕУНОВУ мало б виповнитися 35 років. Але він назавжди залишився 34-річним для своїх двох діток – сина і донечки, молодої дружини та батьків.
Старший сержант і командир взводу Олександр Володимирович Леунов загинув 16 березня у селі Кам’янка Харківської області, рятуючи поранених бійців ціною власного життя. Continue reading
Хвилі ріки … зі сходу сягають до міста,
З заходу мури міські, там захищає гора
Феофан Прокопович
«Опис Києва»
Будівництво фортець і укріплень в період заселення та утворення Слобідської України та Сумського полку зокрема було найактуальнішим питанням для осадців. З огляду на перманентну загрозу татарських нападів, новопоселенці засновували переважно міста та містечка і лише зрідка – села. Козаки та цивільне населення самостійно зводили переважно невеликі укріплені споруди за «козацьким звичаєм», що давали змогу відбитися від набігів кочівників – інших ворогів тут на той час не було. Значні ж фортеці споруджувалися, як правило, під пильним наглядом присланих із Москви воєвод, із урахуванням їхніх побажань, а інколи й за спеціально розробленими планами. Фортифікація Слобідської України мала переважно еклектичний характер, оскільки в ній поєднувались як московські, козацькі, так і європейські традиції фортифікаційного будівництва. Continue reading
Цього року маємо дві пам’ятних дати: у березні минуло вже чверть століття від трагічної загибелі нашого земляка, талановитого поета Анатолія Тарана, а у цьому липні йому було б лише вісімдесят…
Пропонуємо есей краєзнавця Михайла Шкурки про Анатолія Тарана, що побачив світ у художньо-літературному альманасі Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка “Рідний край” (2012, №2(27)).
—
Анатолій Васильович ТАРАН (05.07.1940 – 21.03.1995) побачив світ у селі Миропіллі Краснопільського району на Сумщині. Невдовзі родина переїхала в село Будилку Лебединського району, де він провів дитячі та шкільні роки. Як згадує моя дружина Ганна Єгорівна (вона тоді працювала піонервожатою в Будильській середній школі), Толя був одним із кращих учнів у класі, а у вивченні української мови та літератури не мав собі рівних. Уже школярем почав публікувати вірші в районній газеті, а згодом, здобувши атестат, пішов навчатися на факультет журналістики Львівського вищого військового училища. Continue reading
Сьогодні розповідь про нашу ювілярку, щиру, дивовижну людину, унікальну, щасливу маму, найкращу дружину, жінку з великим серцем, уродженку смт Угроїди Бондарєву Світлану В’ячеславівну. Їй 3 вересня цього року виповнилось 55. Цій жінці Господь дав доброту і теплоту, які вона дарує тим, хто ніколи їх не відчував, тим, кого вона хоче відігріти. Вона взяла віру і ділиться з кожним, у кого цієї віри немає. Взяла надію, і підтримує нею тих, хто почав її втрачати. Взяла любов і несе цю любов всьому світу. Для Світлани В’ячеславівни любов – це повітря, а без повітря немає дихання, а з цим почуттям у серці дихається легко. Про добрі справи, зроблені цією жінкою окрема розповідь. У народі говорять, що добра людина із скарбниці свого серця добуває добро, а лиха людина із злої скарбниці добуває лихо. Світлана В’ячеславівна – це добра, мудра, гуманна, правдива людина, оптимістка по життю.
Дитинство Світлани проходило у мальовничих Угроїдах. Вже тоді доля посилає випробування – тяжка хвороба на десять років прикувала до ліжка її маму. Всі турботи про найдорожчу людину лягли на дитячі плечі. Але це не зламало тендітну білявочку, а загартувало та додало в її серце милосердя. З дитячого будинку повертає в родину братика Михайлика, стає йому опікуном. Після успішного закінчення школи вступає до Лебединського педагогічного училища на факультет дошкільного виховання. Continue reading
Наумов Сергій Олександрович – український історик, доктор історичних наук, професор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.
Сергій Олександрович Наумов народився 19 вересня 1958 року в селі Грабовське Краснопільського району Сумської області. В 1973 р. закінчив Грабовську 8-річну школу Краснопільського району Сумської області. В 1973-1977 рр. навчався в Лебединському педагогічному училищі Сумської області, яке закінчив з відзнакою. В 1977-1982 рр. навчався на історичному факультеті Харківського державного університету (диплом з відзнакою).
Continue reading
Руденко Надія Миколаївна, доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, заступник директора державної установи “Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії Міністерства охорони здоров’я України” (м.Київ).
Народилася 8 серпня 1956 року в селищі Краснопілля Сумської області. Навчалася в Лебединському медичному училищі (1971-1974 р.р.), яке закінчила з відзнакою. Вищу освіту здобула у Київському медичному інституті (1974-1980 р.р., факультет педіатрії, диплом з відзнакою). Під час навчання в інституті була нагороджена іменним стипендіатом. Фахову спеціалізацію та набуття кваліфікації проходила у 1980-1981 р.р. в інтернатурі з педіатрії на базі дитячої спеціалізованої клінічної лікарні ОХМАТДИТ. У 1981-82 працювала дільничним педіатром дитячої поліклініки № 2 Мінського району м. Києва, а у 1982-86 р.р. – завідувачем цього відділення.
Continue reading
