Tag Archives: листування

Павло Грабовський: «Я закликаю і буду закликати земляків у тому напрямку до праці на ґрунті українському, коло народу українського, в мові українській»

11 вересня 1864 року на Харківщині народився Павло Грабовський. У майбутньому поет-лірик, публіцист, революціонер, самостійник, поборник національної свободи українців і визволення їх із-під імперського самодержавства.

Пам’ятник Павлу Грабовському у місті Валки Харківської області

Сім’я була бідною, батько служив паламарем у місцевій церкві. Початкову освіту здобув в Охтирській бурсі, після – у Харківській духовній семінарії. Саме тут Павло зацікавився суспільними проблемами, таємно перечитував політичну літературу, завів знайомства із представниками народницької організації “Чорний переділ” (таємна революційна організація “народників”-терористів, що виникла в серпні 1879 року внаслідок розколу “Землі і Волі”. Керівним центром був Виконавчий комітет у Петербурзі, до складу якого входили Андрій Желябов, О. Михайлов, Микола Морозов, Софія Перовська, В. Фігнер, М. Фроленко та інші. В Україні місцеві групи діяли в Одесі, Києві, Харкові, Миколаєві, Ніжині тощо. Загальна кількість членів організації налічувала в 1881 близько 500 осіб). Continue reading

Осип Маковей: Павло Грабовський (Дещо про його життя і діяльність) (I)

ПАВЛО ГРАБОВСЬКИЙ.
(Дещо про його житє і дїяльність).*

В р. 1897-ім усї наші часописи повторили за „Житєм і Словом” сумну вістку, що десь там далеко на півночи в Сибірі пропадає щирий і талановитий поет-Українець Павло Граб, котрого росийські власти за молодечі ідеали, за самі пориви молодечого серця, бо він ще не мав нї часу нї нагоди нї сили їх виконати, запроторили в північні болота та лїси на довголїтню самоту та муку душі і тіла. І ся сумна вістка звучала нам так, як гомін колишніх мук українських патріотів з минувших століть і сего столїтя, — Павло Граб здавав ся нам епіґоном тих мучеників, котрих на-силу забирали з України і велїли їм коротати гірке житє в чужинї і в неволї. Continue reading

Павло Грабовський. Автобіографія

Автобіоґрафія Павла Грабовського*

Родив ся я 1864 року в Охтирському повітї, Харківської губернїї. Батько мій був паламарем у слободї, занедужав на сухоти і помер у молодому віцї, лишивши пятеро дїтий ; так жили вбого, а тепер стало іще гірше. Менї було всього віcїм лїт і я ходив до школи; вчив дякон і вчив погано. По десятому роцї мати віддала мене до охтирської бурси, де я перебув пять лїт і з початку не мав великого нахилу до науки, бо вчитель-піп відбивав усяку охоту вчитись: він приїхав з якоїсь великоруської ґубернїї, нї слова не розумів по нашому, сьміяв ся з нас, як Українцїв, і всїх подїлив на два табори — коханців, з котрими поводив ся ласкаво, і нелюбих, до котрих був суворий і несправедливий ; я належав до останнїх і був певний, що після еґзамену мене виженуть. Одначе якимсь чудом мене не вигнали; я почав учитись і в 1879 р. перейшов до харківської семінарії. Continue reading

Вертій Олексій: «…А на вустах всміхалась Україна» (Михайло Осадчий та Микола Данько) ч.2

(закінчення)

№ 11
16 грудня 1964 року
Львів

Сьогодні Оксана, моя дружина, прочитала мені вірш якогось, по її словам, Данька: “Стою у морі золотих хлібів і на долоні світиться зернина, Дзвінка, неначе соловейка спів, Зернина з колосочком України“… Вона вичитала цього вірша в якомусь журналі, а я був приємно вражений, бо це ж вірш мого друга, я ще більше засоромлений, що у******** перед цим другом… Зате діло зроблене! Continue reading

Вертій Олексій: «…А на вустах всміхалась Україна» (Михайло Осадчий та Микола Данько) ч.1

Микола Данько

Михайло Осадчий (22.03.1936 – 5.08.1994) та Микола Данько (24.05.1926 – 14.12.1993) – знакові постаті в русі Опору совєтській системі як на Сумщині, так і в Україні загалом. Перший із них народився в с. Курмани Недригайлівського району, другий – в с. Славгород Краснопільського району на Сумщині. Там серед простих селян, своїх земляків, ще з дитинства вони ввібрали в себе селянську жагу істини й свободи, праці й непокори всевладству зла, деспотизму, всього потворного. На цих підставах формувались їхні морально-етичні ідеали, характери, духовний світ у цілому, громадянська і життєва позиції, розуміння свого призначення в житті народу і суспільства. І перший і другий зазнали утисків та переслідувань із боку комуно-совєтських властей, а М. Осадчий – і заслань, але не скорилися їм, чесно пройшовши свій шлях до кінця. Такі обставини їх життя розкриваються в поданих нижче та інших листах М. Осадчого до М. Данька [1, 2]. Continue reading

Погляди Павла Грабовського на народну освіту

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Все своє коротке страдницьке життя поет-революціонер віддав народові, його національно-визвольній боротьбі. Перебування на засланні, в тюрмах, знайомство з політичними засланцями — зняли полуду з очей активного народника.

Система педагогічних доглядів Павла Грабовського тісно переплітається з його суспільно-політичними переконаннями. На жаль, це найменше висвітлено в літературі, хоч і заслуговує на увагу.

Вихований на передових революційно-демократичних традиціях, Л. Грабовський все своє життя і творчість присвятив обездоленому народові-трудівнику, з високим натхненням оспівав революційний подвиг, сміливо закликав до боротьби проти «хижих порядків». Художній доробок поета приваблює своєю високою ідейністю, цілеспрямованістю, ясністю мети, революційною тенденційністю. Continue reading

Дві нотатки про Павла Грабовського

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

1. Лист “одного з чільніших українських писателів” у журналі “Народ”

Вважається, що за життя Грабовського було надруковано (цілком чи в уривках) три його листи[1] – заходами І. Франка[2] та О. Маковея[3]. Насправді таких публікацій було більше. Зокрема, досі не було зауважено, що в статті Маковея про Грабовського цитовано також його лист до К. Паньківського від 4 квітня 1897 р. (без вказівки на адресата)[4]. Ще одна відповідна публікація, яка не потрапляла досі в поле зору дослідників епістолярію Грабовського, потребує докладнішого висвітлення, оскільки вона не містить безпосередньої вказівки на авторство листа. Continue reading

Антон Павлович Чехов і Глибне

Сім’я Чехових в Сумах

Прочитавши назву цієї розвідки, спершу можна заперечити – ну що може єднати відомого російського  письменника і невелике сільце на Україні… Насправді ж, просто саме дослідження історії Глибного пов’язане з деякими труднощами. Так, в роки Другої Світової війни село було майже повністю знищене і в ньому навряд чи знайдеться бодай одна довоєнна будівля або навіть старі побутові речі домашнього вжитку. Друга проблема, яка фактично випливає з першої – у Глибному досить мало корінного населення, особливо – людей старшого віку. І якщо історію сусідньої Самотоївки можна викласти, немов з кубиків, з історій окремих сімей, родовід яких нерідко налічить зо три сотні років, то Глибне – це вінегрет з прізвищ найрізноманітнішого походження, серед яких важко знайти людину, спроможну вказати на місце, де до війни жили предки. На щастя, сучасний технічний рівень оснащення краєзнавця дає можливість знаходити нові, навіть зовсім не відомі раніше джерела та матеріали для дослідження історії рідного краю, що і стало приводом для цієї розповіді…

Достатньо й разу побувати в Глибному, щоб помітити, – воно ніби розділене на дві частини. Справді, одна його частина, – велика, з усіма прийнятими ознаками центру села, – знаходиться на шляху до Миропілля. Друга частина знаходиться на Сумській дорозі та веде вбік від неї в сторону залізничної станції. І це неспроста. В давні часи Глибне почало розбудовуватись саме з того місця, де зараз його центральна частина. А от біля дороги з Сум на Краснопілля, станом на середину XIX-го століття, був тільки постоялий двір. Continue reading

Михайло Осадчий: «Дорогий Миколо! …Мені хотілося читати й читати листа, праглося, щоб цьому листові не було ані краю, ні почину…»

150522_M_Danko05

 
Для багатограннішого знайомства з постаттю нашого земляка, уродженця Славгорода, самобутнього поета Миколи Михайловича Данька пропонуємо фрагменти його листування з дисидентом-літератором, земляком Михайлом Осадчим. Листування друзів-письменників було опубліковано на «Сумському історичному порталі» (http://history.sumynews.com/).
Вертій Олексій
Листи дисидента Михайла Осадчого до поета Миколи Данька
(фрагменти)


18 лютого 80 р., Милва

Дорогий Миколо!

Щойно отримав листа, надісланого тобою 11.ІІ.80 р. Сердечно дякую. Вочевидь, що моя поштівка затрималась значною мірою через помилку в адресі, в кожному разі гарний мотив затримати. Добре, що хоча втрапила.

Уже я поволеньки викарабкуюсь з глибокої депресії, в котрій перебував з жовтня. І неврозу також. Так бажано відпочити по 9 літах поневірянь, але наразі не вдається. Ледве викарабкався од чергової  в’язниці  після того, як на моєму чергуванні згоріла фанерна будочка. Завершилася кримінальна справа супроти мене 7.ІІ.80 сплатою значної суми,   котру начислили за пожежу оної будочки, хоча я в пожежі не винен. Але що значить найти тепер лжесвідка? В лагері за пачку чаю, тут запросто за пузир –  “пузир” за тутешньою термінологію “півлітра”.

Дорогий Миколо, другий раз подав заяву на відпустку, ще нема відповіді. Як дадуть, побуду зо 2-3 дні на Сумщині, треба домовитися з  кузенами, щоб продали хату. Постараюся зазирнути і до Робінзона. Пак, допомогли мені сплатити начислину тисчонку нині горьківська Даная[1] зі  своїм Зевсом у золотих променях.  І не знаю, як і коли я оддам.
Continue reading

ЛИСТУВАННЯ ІВАНА МІРНОГО З ОЛЕКСАНДРОМ ОЛЕСЕМ

1002_Mirny

ЛИСТУВАННЯ ІВАНА МІРНОГО З ОЛЕКСАНДРОМ ОЛЕСЕМ

Вперше публікуються листи громадсько-політичного діяча І.Мірного до поета О. Олеся.

Цього року (стаття вийшла 2008 року – Краснопілля.Інфо) виповнюється 130 років від дня народження відомого українського поета, уродженця м.Білопілля (нині – Сумської області) Олександра Олеся (Олександра Івановича Кандиби). У 1919 р. він виїхав до Угорщини, потім – Австрії, а 1923 р. переїхав до Чехо-Словацької Республіки, де і закінчився його життєвий шлях.

1002_Mirny_OlesВ еміграції поет підтримував зв’язки зі своїми земляками та тими, хто жив на Сумщині у різний час – Павлом Зайцевим, Іваном Кобизським, Костем Мацієвичем, Іваном Трубою, Василем Филоновичем та інш. З-поміж друзів і колег Олександра Олеся поважне місце належить його земляку, журналісту, юристу, викладачу Івану Івановичу Мірному. Вони більше 20 років підтримували дружні стосунки і співпрацювали у громадських організаціях, дружили сім’ями.

І.І.Мірний належав до кола активних діячів національно-визвольного руху початку ХХ ст., Української революції 1917-1921 рр. та української еміграції міжвоєнного періоду. Проте у радянські часи на батьківщині ім’я друга і колеги Олександра Олеся було майже невідомим. Лише завдяки перевиданню в Україні Енциклопедії Українознавства[1] та появі наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. енциклопедично-довідкових видань[2] можна було ознайомитися з його короткою біографією. При цьому зазначалося, що він народився на Харківщині. У 1937 р. на сторінках паризького “Тризуба” був опублікований некролог, в якому вказувалося, що місцем народження І.І.Мірного було одне із сіл Сумського повіту тогочасної Харківської губернії.
Continue reading