Професор історії Федір Григорович Турченко, уродженець села Тимофіївка нашого району, якому у лютому цього року виповнилося 75 років, продовжує активну наукову і громадську діяльність. Пропонуємо інтерв’ю, яке дав доктор історичних наук, професор Запорізького національного університету Федір Турченко порталу Polskie Radio, про найболючішу сторінку новітньої історії і сьогодення України.
*** Continue reading
Пулях Олександр Іванович (29.08.1911, м. Миропілля Суджанського повіту Курської губернії (зараз – Сумський район Сумської області) – 12.1974, Москва). Кандидат історичних наук, доцент. Середню спеціальну освіту отримав в Усманському педагогічному технікумі (1931), вищу – в Московському інституті філософії, літератури та історії (1937) та у ВПШ при ЦК ВКП(б) (1944). У 1931-1933 працював викладачем історії в Усманському педтехнікумі, 1937-1939 – директор педучилища, викладач історії (м. Владімір), 1939-1940 – директор, старший викладач вчительського інституту (м. Владімір). 1940-1941 – навчання у ВПШ при ЦК ВКП(б). 1941-1943 – на партійній роботі в районах Кіровської області РРФСР. 1943-1944 – продовження навчання у ВПШ при ЦК ВКП(б). 1944-1951 – секретар Кемеровського обкому ВКП(б) з пропаганди. 1951 – навчання в аспірантурі Академії суспільних наук при ЦК ВКП(б). 1951-1952 – служба в органах МГБ (1 головне управління МГБ СРСР). 1952-1954 – зовнішньополітичний рецензент видавництва Госполитиздат (Москва), 1954-1955 – старший редактор історико-партійної редакції видавництва Госполитиздат, 1955-1957 – в.о. завідувача редакції масово-політичної літератури видавництва Госполитиздат. У 1957-1962 – доцент Московського енергетичного інституту, 1962-1967 – завідувач кафедри Всесоюзного заочного енергетичного інституту (Москва), 1967-1974 – завідувач кафедри історії КПРС Московського інституту радіотехніки, електроніки і автоматики. Continue reading
Кирпаль Іван Романович народився у багатодітній селянській родині 17 лютого 1915 року в селі Пенянка (з 1968 року входить до складу Миропілля) Суджанського повіту Курської губернії (зараз – Сумський район Сумської області). Після закінчення Миропільської середньої школи продовжив освіту на історичному факультеті Харківського державного педагогічного інституту (зараз – Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди).
Після закінчення інституту Іван Кирпаль деякий час працював за спеціальністю, а в листопаді 1939 року Коломацьким РВК Харківської області був призваний на військову службу до РСЧА. Цього ж року він став членом ВКП(б). У 1940-му році після закінчення курсів політскладу РСЧА вся подальша служба Кирпаля І.Р. була присвячена партійно-політичній роботі спочатку у Військово-Повітряних Силах, а згодом – у Військах протиповітряної оборони країни.
Доля науковця та освітянина аграрного напрямку Григорія Григоровича Помаленького, без перебільшення, заслуговує на своє висвітлення. Адже життя цього дослідника тісно переплітається із знаковими подіями і явищами, що відбувалися у житті України ХХ ст., зокрема в її сільськогосподарській освіті і науці. Його часто плутають зі старшим братом Федором Григоровичем, відомості про якого теж обмежені. Основою для даного дослідження стали матеріали з його карної справи №18299 1944 р., яка зберігається в архіві Управління Служби безпеки України в Полтавській області. Серед іншого, у справі знаходиться автобіографія професора та свідчення, написані власноруч.
При опрацюванні документів відкрилися ключові моменти його біографії, які раніше майже не були відомі історикам аграрної освіти і науки України. Continue reading
Дмитро Іванович Літовцев (30.01.1922 – 29.09.1989) – радянський воєначальник, учасник Великої Вітчизняної війни, генерал-полковник.
Дмитро Літовцев народився 30 січня 1922 року у селі Великий Бобрик Сумського повіту Харківської губернії (нині Краснопільського району Сумської області) в селянській сім’ї. 1937 року закінчив 7 класів Великобобрицької школи. Після школи навчався в Сумському машинобудівному технікумі. У 1939 році призваний Сумським районним військкоматом Сумської області до Червоній Армії. Починає навчатися в Сумському артилерійському училищі, з якого був переведений до Смоленського, яке успішно закінчив. Потім вчився у Горьковському зенітному училищі, яке закінчив у 1941 році. Continue reading
Іванющенко Олексій Сергійович (22.03.1938 – 06.06.2016) – полковник, доктор технічних наук, професор, кавалер двох орденів, ветеран полігону ПРО
Олексій Іванющенко народився 22 березня 1938 року в селищі Краснопілля Сумської області. Батько – Іванющенко Сергій Степанович – загинув на фронті у грудні 1941 року, маму – Євдокію Миколаївну – розстріляли німці у травні 1943-го.
У 1955 році Олексій Іванющенко закінчив середню школу зі срібною медаллю і вступив до Київського вищого інженерного радіотехнічного училища військ ППО країни (КВІРТУ).
Після закінчення КВІРТУ у 1959 році лейтенант-інженер Іванющенко О.С. отримав призначення на 10-й Державний науково-дослідний випробувальний полігон ПРО Міністерства оборони. Проходив службу на посадах від інженера-випробувача до начальника Управління. Брав участь у випробуваннях нових засобів озброєння ракетно-космічної та протилітакової оборони, у створенні і введенні в дію нових засобів експериментально-вимірювальної бази полігону. Continue reading
У післявоєнні роки жителі Миропілля доволі часто вели розмову про земляка Василя Гордієнка, який був кумиром мільйонів прихильників спорту тодішньої країни. Якщо його однофамілець штурман Михайло Гордієнко прославив село тим, що здійснив з В.Коккінакі безпересадочний переліт з Москви до Америки, то Василь став неперевершеним на марафонській дистанції, що становить 42 км 195 м. Цей вид спорту вважається найважчим серед інших з легкої атлетики, і на той час було не так і багато відважних, хто б займався цим бігом. Але якраз В. Гордієнко уподобав його і успішно виступав на різноманітних змаганнях. Continue reading
Трофімов Володимир Васильович – стрілок 1-го стрілецького батальйону 1255-го стрілецького полку 379-ї стрілецької дивізії 6-ї гвардійської армії 2-го Прибалтійського фронту, червоноармієць.
Народився 24 квітня 1925 року в селі Угроїди*, нині селище міського типу Краснопільського району Сумської області. Українець. Член ВЛКСМ з 1939 року. У 1929 році разом з батьками переїхав до міста Суми, де три роки навчався в 4-й середній школі. З 1936 року жив у місті Ізюм Харківської області. Після закінчення семи класів вступив до Ізюмського залізничного училища. Напередодні війни переїхав до Москви. Восени 1941 року разом з колективом суднобудівного заводу, на якому працював слюсарем, евакуювався до Куйбишева (нині – Самара).
У Червоній Армії з 1943 року. Навчався в Куйбишевському піхотному училищі. Учасник Великої Вітчизняної війни з лютого 1943 року. Воював на Брянському і 2-м Прибалтійському фронтах. Був поранений.
Червоноармієць Володимир Трофімов відзначився 19 січня 1944 року в бою за село Батово Новосокольничеського району Псковської області. Першим увірвався в траншею противника, знищив 11 фашистів. Загинув у цьому бою, закривши собою командира роти.
Похований у селі Маєво Новосокольничеського району Псковської області. У Москві на Ніколо-Архангельському кладовищі Герою встановлений кенотаф.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1944 року за виняткову мужність і відвагу, проявлені в боях проти німецько-фашистських загарбників, червоноармійцю Трофімову Володимиру Васильовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).
Continue reading
Народився Степан Григорович Рідний 26 березня 1917 року в селі Мала Рибиця в бідняцькій сім’ї. В ранньому дитинстві, ще чотирирічним, він залишився без батьків і до 12 років виховувався в сусіда Кузьми Федотовича Шаповалова.
Підлітком пішов працювати тваринником в Угроїдському цукрокомбінаті. У 1934 році закінчив однорічні курси зоотехніків в Охтирці, а наступного року виїхав до Одеси. Тут став штампувальником на одному з заводів і одночасно навчався в вечірній школі.
В 1937 році після закінчення навчання в Одеському аероклубі по комсомольській путівці вступив до Одеської школи військових льотчиків.
Восени 1938 року, одержавши звання молодшого лейтенанта, був направлений в одну з авіаційних частин на західний кордон.
Був він середнього зросту, кремезний, широкоплечий. Обличчя красиво обрамляло кучеряве волосся. Часто його можна було бачити в колі однополчан. У вільні хвилини любив розважати їх грою на губній гармошці, що зберігав за халявою чобота. Коли вертався з бойового завдання, то обов’язково діставав її і награвав улюблену мелодію: “Реве та стогне Дніпро широкий…”
Continue reading
