Павло Грабовський. 1888 р.
(фото із зібрання Музею «Каторга и Ссылка» (Ленінград, 1926-1935 рр.))
Павло Грабовський
НЕВІДОМІ ТВОРЦІ
Історія кожної літератури являється покажчиком творчості виголошеної і не може бути іншої; коли ми що знаємо про словесність усну, то лиш наскільки вона стала здобутком книжним,— не більше. Отже, є твори, а переважно у нас, на Україні, ні історикам літератури, ні громаді читачів невідомі, як рівно і самі творці. З усіх верств нашої зубоженої суспільності виринають якимсь характерським побутом оті творці бідолашні, виринають часто без найменшого стороннього впливу чи приводу, спонукані єдино потребою власного одареного духа; гірка доля звичайно подибує їх в житті: вони гинуть, за небагацькими випадками, у поглинаючій прірві безвідрадних обставин, не мавши куди ткнутись, не потрапивши на щасливий шлях природного призначення. В подаваній замітці маю спогадати дещо про таких творців з власного досвіду, уривочні спогади мої викличуть, може, з боку читачів оповідання більш докладні та цікавіші.
Перший, про кого я хочу зняти мову, був селянином Охтирського повіту, Харківської губернії,— чоловік вельми химерної вдачі: до праці не дуже-то беркий, по господарству не кукібний[1], все, було, сновигає, мов який благий марівник, та про віщось думає — бог його святий знає й про що. Устряне до роботи: де б там косою до гурту гнати чи помахувать до ладу ціпком, нікого не забаряючи,— він тобі саме під гарячу руч і втне: «А тривайте, хлопці, що я згадав…» — ціп йому виприсне з рук, очі затопить куди набік і таке втне, що всі за животи хапаються,— шкода чисто. Мав жінку й дітей, а вдачі все якось не кидався. Отож його обрали громадським старостою.
