Tag Archives: народний

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЧОРНЕ

ЧОРНЕ

Чорний колір у Шевченка — не рідкість. Наприклад, він досить часто зринає в пейзажних замальовках. Уже на початку балади «Причинна» є ось такий образок: «В таку добу під горою, / Біля того гаю, / Що чорніє над водою, / Щось біле блукає».

Рембрандт ван Рейн. Кухня. Малюнок (перо, пензель). Близько 1650.

Біла постать дівчини на тлі нічного чорного гаю — це улюблена поетова світлотінь à la Рембрандт, коли хочете, барокова поетика контрастів. Можливо, то навіть не просто світловий ефект, а щось значно більше, щось таке, що віддзеркалює метафізичну розчахнутість світу. Крім того, не варто забувати, що чорно-білий контраст символізує в мистецьких візіях внутрішню напругу автора. Continue reading

Павло Грабовський. Автобіографія

Автобіоґрафія Павла Грабовського*

Родив ся я 1864 року в Охтирському повітї, Харківської губернїї. Батько мій був паламарем у слободї, занедужав на сухоти і помер у молодому віцї, лишивши пятеро дїтий ; так жили вбого, а тепер стало іще гірше. Менї було всього віcїм лїт і я ходив до школи; вчив дякон і вчив погано. По десятому роцї мати віддала мене до охтирської бурси, де я перебув пять лїт і з початку не мав великого нахилу до науки, бо вчитель-піп відбивав усяку охоту вчитись: він приїхав з якоїсь великоруської ґубернїї, нї слова не розумів по нашому, сьміяв ся з нас, як Українцїв, і всїх подїлив на два табори — коханців, з котрими поводив ся ласкаво, і нелюбих, до котрих був суворий і несправедливий ; я належав до останнїх і був певний, що після еґзамену мене виженуть. Одначе якимсь чудом мене не вигнали; я почав учитись і в 1879 р. перейшов до харківської семінарії. Continue reading

Мощенко Кость Васильович. Життєвий подвиг оборонця української культурної спадщини (ч.2)

До 145-річчя від дня народження

***
/ закінчення /

Віддавши близько двадцяти років свого життя роботі в Полтавському музеї, К.В.Мощенко болісно переживав розлуку з ним. І хоч без роботи не залишився – читав лекції з архітектури в Полтавському індустріальному технікумі – відчутного задоволення вона не приносила [29]. Добре, що на допомогу прийшли друзі – М.Я.Рудинський, який з 1925 р. став вченим секретарем Всеукраїнського археологічного комітету при ВУАН, відомий мистецтвознавець, співробітник Всеукраїнського історичного музею імені Т.Г.Шевченка в Києві Д.М.Щербаківський, з яким Костянтин Васильович познайомився ще в 1905 р. За їх пропозицією К.В.Мощенко в травні 1925 р. переїхав до Києва, де отримав змогу продовжити роботу в музейних закладах [30]. Continue reading

Мощенко Кость Васильович. Життєвий подвиг оборонця української культурної спадщини (ч.1)

МОЩЕНКО
Костянтин Васильович
1876 – 1963

До 145-річчя від дня народження

Кость Васильович Мощенко (19.05.1876, м. Миропілля Суджанського повіту Курської губернії — 16.09.1963, м. Дорнштадт, земля Баден-Вюртемберґ, Німеччина) — український громадський діяч, музейник, етнограф, художник, архітектор, краєзнавець, дослідник українського народного мистецтва. Діяч доби Української Центральної Ради, дійсний член Центрального комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва в Україні, яке було створено в Києві 12 травня 1917 р., голова Комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва на Полтавщині, створеного в Полтаві у червні того ж року.

*** Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СЛЬОЗИ

СЛЬОЗИ

Не знаю, чи сказав би Шевченко вслід за Іваном Драчем: «І душа моя повна сліз / По самісінькі очі…», — та його поезія, поза всяким сумнівом, — тужлива. Недаром княжна Рєпніна називала поета «геніальним горювальником», Куліш — співцем «людських кривд і своїх гарячих сліз», а редактор ляйпцизького видання «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (1859) відзначав, що «вірші Шевченка — вираз спільних накипілих сліз: не він плаче за Україною — вона сама плаче його голосом». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ПРАВДА

ПРАВДА

Певна річ, правда є наріжним каменем Шевченкового світогляду. Так само, як на персні кирило-мефодіївських братчиків був вирізьблений вірш з Євангелії від Іоана: «…і пізнаєте правду, — а правда вас вільними зробить!»[1] — Шевченко міг би взяти ці слова за епіграф до своєї поезії. Таким епіграфом могла стати й народна приказка: «Всяка річ минуща, одна невмируща — свята правда», — та сама, що її пристрасний шанувальник Шевченка Панас Мирний хотів узяти за епіграф до свого знаменитого роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Шевченко ставить правду так високо, що ніколи в житті не сказав би чогось схожого на слова Гелена — героя драматичної поеми Лесі Українки «Кассандра»: «Тоненька смужка / брехню від правди ділить у минулім, / але в прийдешньому нема вже й смужки». А його звернені до Кассандри слова: «Ти думаєш, що правда родить мову? / Я думаю, що мова родить правду» — взагалі видалися б Шевченкові чимось несусвітенним. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СЛОВО

СЛОВО

Що таке слово? Мабуть, більшість людей скаже, що це наші думки й почуття, прибрані в звуки. Хоча, з другого боку, може бути й не так. Казав же колись Жозеф Фуше: «Les paroles sont faites pour cacher nos pensées»[1]. Ця фраза дуже подобалась Яновському…

У нас в Україні здавна була цікава й глибока філософія слова. Згадаймо хоч би уявлення Сковороди про «символічний світ Біблії». Для нього Біблія — не більше й не менше як сам Бог. Хіба ж ні, коли на початку Євангелії від святого Іоана сказано: «Споконвіку було Слово, а Слово у Бога було, і Бог було Слово. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його»? Continue reading

Леонід Ушкалов: «Чим відрізняється українська мова від державної мови»

Інтерв’ю для «Вечірнього Харкова» (18.11.2013)

Гість «Прямої телефонної лінії ВХ» – професор кафедри української і світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, доктор філологічних наук Леонід Ушкалов.

 

ЛІТЕРАТУРНА МОВА РОДОМ ЗІ СЛОБОЖАНЩИНИ?

– Леоніде Володимировичу, здрастуйте! Мене звуть Марина, я хотіла б дізнатися, чи існує регіон в Україні, де розмовляють чистою, скажімо, еталонною українською мовою?

– Дякую за питання. Річ у тому, що еталоном прийнято вважати літературну мову, а це є внормована, певною мірою штучна мова, що живе за своїми власними фонетичними, синтаксичними, морфологічними та іншими правилами. Continue reading

Народний артист Росії Борис Михайлович Каширін: «Я народився на Україні, в селі Великий Бобрик, у звичайній, не дуже-то театральній сім’ї…»

Каширін Борис Михайлович (27 квітня 1920, Великий Бобрик, Сумський повіт — 4 липня 1992, Омськ) — радянський театральний актор, народний артист РРФСР, лавреат Державної премії РРФСР імені К.С. Станіславського (1973), учасник Великої Вітчизняної війни, кавалер Ордена Трудового Червоного Прапора, Ордена Вітчизняної війни другого ступеня, медалей «За відвагу» та «За бойові заслуги».

Борис Михайлович Каширін народився 27 квітня 1920 року в селі Великий Бобрик Сумського повіту Харківської губернії. Після школи вступив до Київського інституту театрального мистецтва імені В. Карпенка-Карого. Але навчання перервала війна… Бориса Каширіна призвали на службу до Червоної армії, навчався в Ленінградському автотехнічному училищі. Брав участь у Німецько-радянській війні у 1941—1945 роках, служив водієм на Карельському і Забайкальському фронтах. Continue reading

МОДА І ТРАДИЦІЯ – ЕТНОСТИЛЬ У МІСЬКОМУ КОСТЮМІ (загадка світлини сестер Хоружинських)

«Краснопілля Інфо» продовжує знайомити наших читачів зі сторінками життя Ольги Хоружинської – дружини Івана Франка. Як відомо, в дитячі роки Ольга Хоружинська жила в селі Тимофіївка на Слобожанщині (нині с. Осоївка нашого району). Цього разу дещо незвична і несподівана тема. Знання історії невіддільне і неповне без вивчення побуту та історії мистецтва своєї доби…

***
Ольга Хоружинська. Харків, початок 1880-х років.

Ім’я Ольги Хоружинської відоме переважно завдяки тому, що 1886 року вона одружилася з Іваном Франком. Ольга народилась у селі Бірки на Харківщині в родині дрібного поміщика, нащадка старовинного козацького шляхетного роду. Закінчила Харківський інститут шляхетних дівчат та Вищі жіночі курси у Києві. Вона володіла кількома іноземними мовами: англійською, німецькою, російською. Continue reading