До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

***
Панорама українських перекладів світової літератури в 1890—1910-х роках, певна річ, визначалася не лише творчістю П. Куліша, Олени Пчілки, І. Франка, Лесі Українки, В. Самійленка та інших учасників “Плеяди”. За найскромнішими підрахунками, протягом цього тридцятиріччя побачили світ праці понад 300 українських тлумачів, і це в умовах відомих заборон українського слова за царату. Перекладацьку продукцію цього часу непросто окинути поглядом. За переклади бралися різні люди: і свідомі своєї місії знані майстри слова, для яких перекладання творів чужомовних літератур стояло на чільному або на одному з чільних місць (досить згадати імена Василя Щурата, Агатангела Кримського, Павла Грабовського, Бориса, Марію та Настю Грінченків, Марію Грушевську, Наталю Романович-Ткаченко, Ольгу Косач-Кривинюк, Модеста Левицького та ін.), і письменники, для яких художній переклад був лише одним із складників, і то не завжди першорядним, їхнього творчого світу (Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Марко Черемшина, Микола Вороний, Олександр Олесь), і такі, що перекладали епізодично, з волі обставин або — коли для цього складалися видавничі умови — для заробітку; відомі й cуто дилетантські спроби, приречені на заслужене забуття. Проте українська історія, важкі, а нерідко й трагічні умови існування і розвитку української літератури часто-густо прирікали на вимушене забуття навіть високі здобутки українського слова, зокрема й перекладного. Цей короткий огляд може дати уявлення, і то найзагальніше, лише про найпомітніші, але також і найхарактерніші, найпоказовіші, хоч інколи й призабуті явища української перекладної літератури цих трьох десятиріч. Continue reading →