Tag Archives: національний рух

Сергій Наумов: Пантелеймон Куліш як співтворець «українського проекту» ХІХ ст. (I)

«Національний проект» є одним із ключових концептів у сучасних теоріях і емпіричних дослідженнях націєтворення «історичного» чи «довгого» ХІХ ст. Переконливим свідченням імплементації цього концепту в суспільну й, зокрема, історичну свідомість можуть бути як частота вживання в текстах, очевидна й без проведення контент-аналізу, так і його присутність у тематиці статей і дисертаційних досліджень молодих науковців як за кордоном, так і в Україні.

З точки зору його ґенези «національний проект» трактується переважно як специфічна, одна з численних реакцій інтелектуалів на суспільні реалії (модернізацію, становище населення, політику влади тощо) під впливом націоналізму або виключно як результат засвоєння ідеології націоналізму та запозичення його схем. Змістовно він виглядає як процес створення певною соціальною групою (як правило, купкою інтелігентів – «будителів нації»), яка претендує на провідну роль, нового («національного») образу, нового уявлення суспільства про себе (як про «націю») і прищеплення його достатньо довільно визначеному людському колективу. Continue reading

Олександр Ігнатуша. Православна церква і російська агресія в Україні (1919–1920 рр.): Ч.1. Ідейні орієнтири та характер діяльності (III)

(закінчення)

***

Цю пронизаність релігійною ідеєю, релігійним духом у поєднанні з месіанською російською ідеєю Врангель зберіг до кінця свого головнокомандування на українській землі. Про це свідчить текст його наказу від 12 жовтня 1920 р., що підводив підсумок піврічній роботі уряду півдня Росії у сфері громадського управління. Серед положень, які свідчили про успіхи, Врангель називав децентралізацію управління (реформа земельного і місцевого земського самоуправління), позапартійний підхід при формуванні керівних органів, допомогу жертвам війни і біженцям, відновлення правопорядку, торгівельну політику. Continue reading

Олександр Ігнатуша. Православна церква і російська агресія в Україні (1919–1920 рр.): Ч.1. Ідейні орієнтири та характер діяльності (II)

(продовження)

***

Факт співпраці білогвардійців з православною церквою і роль церкви у планах білогвардійців показали вже перші документи генерала Денікіна. У Тимчасовому Положенні про управління територіями, зайнятими Добровольчою армією, яке було затверджене 3 вересня 1918 р., значилось, що Російська православна церква є первенствуючою в областях, які займає Добровольча армія [29, с.510]. Такий її статус поширювався на усі українські території, окуповані денікінцями. Ця ідея первенствуючого статусу РПЦ підкреслювалася у документах, які штаб верховного головнокомандуючого розсилав військовому та церковному командуванню зайнятих українських територій. Поряд із цим, звернемо увагу на два наступних пункти положення. Вони виразно підкреслюють російський національний характер режиму, що у своїй основі суперечив державницьким і національно-культурним прагненням та ідеалам українського народу. Четвертий пункт згаданого положення проголошував державний статус російської мови на окупованих територіях. У п‘ятому пункті зазначалось: “Державним прапором служить національний російський 3-х кольоровий (біло-синьо-червоний) прапор” [29, с.510]. Continue reading

Олександр Ігнатуша. Рух за модернізацію православної церкви в Україні як соціокультурне явище (1905 – 1914 рр.). ч.3

(закінчення)

***

Безперечно, революція 1905 р., у всій багатоманітності проявів політичної свідомості, кинула виклик клерикальній ідеології в Україні, чим спричинила посилення останньої. Але ні політичної організації, ні чіткої програми реформ українські клерикали не мали. Про споріднений клерикалізму рух маємо говорити, передусім, як про явище, спричинене офіційним становищем осіб з державної та церковної адміністрації: політиків, чиновників, вищої ієрархії.

Серед парафіяльного духовенства цей рух був, скоріш, явищем ситуативним. Підкоряючись службовому обов’язку та ієрархічній дисципліні, а інколи й прямому адміністративному тиску можновладців, парафіяльні священики, як головна ідеологічна сила конфесії, мусили закликати до підтримки царського уряду, навіть якщо це суперечило їх демократичним переконанням. Continue reading

Олександр Ігнатуша. Рух за модернізацію православної церкви в Україні як соціокультурне явище (1905 – 1914 рр.) ч.2

(продовження)

***
Серед бажаних вдосконалень адміністративного характеру єпископами і духовенством пропонувалось збільшення числа митрополичих округів. При цьому прихильники реформ покликувались не тільки на старий римсько-візантійський досвід, а й на сучасний стан церковної організації в сусідніх православних народів. Журнал “Киевские Епархиальные Ведомости” в 1905 р. нагадував, що і в сучасній Греції церковні округи за розмірами не перевищували часом наших повітів, надаючи високої згуртованості церковним громадам [18.-С.247].

Відомості з газет та інших джерел про церковне життя сусідніх народів, приклади церковно-визвольного руху балканських народів стверджували церковних діячів в Україні в необхідності оновлення церковного устрою. Continue reading

Олександр Ігнатуша. Рух за модернізацію православної церкви в Україні як соціокультурне явище (1905 – 1914 рр.). ч.1

Модернізація православної церкви на початку ХХ ст., покликана до життя процесами оновлення всієї соціокультурної сфери, явище надзвичайно суголосне сьогоднішнім процесам в українському православ’ї.

Так само, як і століття тому, коли українське православ’я стояло на порозі новоєвропейської доби політичного мислення та національних рухів, сьогодення кинуло йому нові виклики глобалізації та інформаційного суспільства. А відтак церква знову постала перед пошуком шляхів служіння Богові за нових обставин. Ці обставини спонукають її, як традиційну соціальну структуру, до модернізації. Continue reading

Наумов Сергій Олександрович – професор, дослідник історії українського національного руху наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

161031_s_naumovНаумов Сергій Олександрович – український історик, доктор історичних наук, професор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Сергій Олександрович Наумов народився 19 вересня 1958 року в селі Грабовське Краснопільського району Сумської області. В 1973 р. закінчив Грабовську 8-річну школу Краснопільського району Сумської області. В 1973-1977 рр. навчався в Лебединському педагогічному училищі Сумської області, яке закінчив з відзнакою. В 1977-1982 рр. навчався на історичному факультеті Харківського державного університету (диплом з відзнакою).
Continue reading