Tag Archives: НКВД

Чому я не хочу вертатись в СРСР: памфлет Івана Багряного, що врятував життя сотням тисяч українців

Його знають переважно за два романи – “Тигролови” та “Сад Гетсиманський”. Втім, навіть якби Іван Багряний не написав більше нічого, окрім памфлета “Чому я не хочу вертатись в СРСР”, він і тоді залишився б видатним літератором і політиком.

Як каже дослідник письменника, найвідоміший “багрянознавець” Олександр Шугай, сьогодні це малознана праця. Та близько 80 років тому вона стала спасінням для сотні тисяч українців, які опинились у таборах біженців після закінчення Другої світової війни. Continue reading

Я повернуся до своєї Вітчизни…

До 60-х роковин Івана Багряного

Леонід ЧЕРЕВАТЕНКО
Я ПОВЕРНУСЯ ДО СВОЄЇ ВІТЧИЗНИ …

Що ми знаємо про Івана Багряного, а точніше — що ми про нього знали до останнього часу? Знали, що це запеклий антикомуніст, переконаний ворог Радянського Союзу, спритний емігрантський діяч, бездарний графоман, який у своїх незчисленних опусах люттю безсилою сходить до українського народу, закликає до братовбивчої різанини, до війни, до повалення соціалізму. Що вже говорити про спеціальну, специфічну, пропагандистську літературу, — не будемо витрачати часу на цитування викривальних “праць”! Ось приклад свіжіший, а від того ще більш промовистий: датована 1988 роком Українська літературна енциклопедія (том 1, стор. 108) всі твори, що їх Іван Багряний видав за кордоном, характеризує як “позначені антирадянським спрямуванням”. Коротко і ясно. Цю характеристику написав, у всякому разі підписав, не хто інший, як відомий прозаїк Павло Загребельний. Колега його Юрій Смолич, спогади якого ще донедавна були чи не єдиним джерелом відомостей про 20 — 30-ті роки в українській літературі, досить прихильно схарактеризувавши багатьох тогочасних українських письменників, заявляв теж категорично: “І вже справді зовсім інша річ — Багряний. Continue reading

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ. «…Следовательно, все аресты по Краснопольскому району проводились по списку, утвержденному руководством вышеуказанного управления…»

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ

Замість передмови

О.О. Сопільняк, 1903 р.н., уродженець Полтавської області. З 1937 р. по 1941 р. та з листопада 1945 р. по грудень 1949 р. – начальник Краснопільського райвідділення НКВС (НКДБ, МДБ). На час допиту, як свідка, інспектор відділу кадрів і спецроботи Сумської меблевої фабрики.

За поданням Головного військпрокурора УРСР від 8 лютого 1957 р. військколегія Верховного Суду УРСР 23 квітня 1957 р. відзначила, що „со времени совершения Сопильняком преступления прошло свыше 18 лет”, і прийняла рішення про передачу матеріалів щодо фальсифікації ним слідчих справ до партійних органів. (Сопільняк особисто ініціював арешт 17 педагогічних працівників, причому на 11 осіб [5 директорів шкіл і 6 вчителів] очолюване ним райвідділення НКВС не мало будь-яких компрометуючих матеріалів. До всіх заарештованих трійкою при Харківському облуправлінні НКВС була застосована ВМП. [ДАСО, ф.П-1, оп. 1, спр. 324, арк. 237] ). Continue reading

Багатовимірність особистості професора-рослинника Григорія Помаленького

Доля науковця та освітянина аграрного напрямку Григорія Григоровича Помаленького, без перебільшення, заслуговує на своє висвітлення. Адже життя цього дослідника тісно переплітається із знаковими подіями і явищами, що відбувалися у житті України ХХ ст., зокрема в її сільськогосподарській освіті і науці. Його часто плутають зі старшим братом Федором Григоровичем, відомості про якого теж обмежені. Основою для даного дослідження стали матеріали з його карної справи №18299 1944 р., яка зберігається в архіві Управління Служби безпеки України в Полтавській області. Серед іншого, у справі знаходиться автобіографія професора та свідчення, написані власноруч.

При опрацюванні документів відкрилися ключові моменти його біографії, які раніше майже не були відомі історикам аграрної освіти і науки України. Continue reading

90 років тому народу оголосили “великий перелом”… (II)

ІСТОРІЯ СВІДЧИТЬ

(Зі сторінок історії Сумщини та Краснопільщини у 1920-1930-х роках 20-го століття)

(закінчення)


Навесні 1938 р. Сумською міжрайопергрупою Харківського облуправління НКВС була „викрита” антирадянська організація, яка, начебто, з 1934 року діяла на території Краснопільського району. За цією справою заарештовано 19 педагогічних працівників, серед яких були інспектори райвно, директори шкіл і вчителі. Один з обвинувачених, не витримавши, очевидно, режиму допитів, „признався”, що члени цієї організації свідомо зривали викладання російської мови, затримували на складах райвно та шкіл посібники з російської мови, не видавали їх учням і вчителям, сіяли вороже ставлення учнів до дітей-росіян, всіляко намагалися відірвати учнів від комсомольського та піонерського впливу, дискредитували вчителів-комуністів і т. п. …
Continue reading

90 років тому народу оголосили “великий перелом”… (I)

ІСТОРІЯ СВІДЧИТЬ

(Зі сторінок історії Сумщини та Краснопільщини у 1920-1930-х роках 20-го століття)


Прояви насильства під час колективізації викликали протест серед селянства. В ряді сіл Сумщини він набував таких форм як заклики до припинення колективізації, бойкотування, саботаж колгоспного руху, несанкціоновані мітинги, бунти. Про один з них йшлося у листі мешканця слободи Краснопілля Сумського округу Кукулевського М. В. до газети „Радянське село”: „Після нічних арештів, в ході яких було заарештовано декілька селян, у 4 години ранку [3 березня 1930 р.] гурт селян рушив до міліції з викриками „звільнити заарештованих”. Почались суперечки. Селяни почали бити у дзвони […] На поміч Краснопільському селянству приїхали з інших сіл […] Розпочалася демонстрація, в якій взяли участь до 5000. На вимоги звільнити заарештованих міліція відповіла пострілами. Декількох було вбито і поранено. Демонстрація розігнана.”
Continue reading

НЕЗЛАМНА І НЕСКОРЕНА

160821_H_Sokil_1Україна відзначає 25 річницю Незалежності. Кожен з нас сприймає поняття волі, свободи, назалежності по-своєму. Для когось, можливо, це просто слова без змісту і зобов’язань перед країною, громадою. Ось тоді все більше з’являється розмірковувань на кшталт «А що дала мені ця держава?» і майже не чути питання: «А що я зробив для неї?». На жаль, перших ми бачимо, чуємо часто, вони на перших шпальтах газет, вони не зникають з телеекранів, а ось про представників другої категорії ми мало що знаємо, і інколи дізнаємося про складне, трагічне життя лише після їх смерті.

Справжні герої України залишаються в тіні. Нехай Галина Іванівна Сокіл не захищала Україну з автоматом чи гранатою, і ті передані нею кілька цидулок у зв’язковій ланці ОУН лише піщинки у великій справі, однак цей внесок у мрію її життя – незалежну Україну, коштував їй руки і десяти років ув’язнення. Цей матеріал – своєрідна спокута перед мужньою жінкою, якої вже немає серед нас.
Continue reading