Tag Archives: Образ

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СМЕРТЬ

СМЕРТЬ

Тема смерті не має ні кінця ні краю. Та я скажу тут лиш про те, що всіх людей можна поділити на тих, хто часто думає про смерть, і тих, хто, як я, не любить цього робити. Це стосується й геніїв. Наприклад, Ігор Стравінський терпіти не міг цвинтарів і розмов на тему смерті. А дехто не може відвести очей від «фантастичних узорів смерті», як-от мій земляк Гнат Михайличенко, цей «божевільний автор Заповіту Смерті», який думав про смерть повсякчас. Для нього навіть барвиста розкіш осені — чистої води смерть. Пам’ятаєте «Блакитний роман»? «Осінь — то вогневий птах, що, майнувши злото-пломінним крилом, сконає, спопеліє дощенту. Шалений танок різнобарвної смерті, що ниже в бурштинове намисто гаї і садки»… Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. МИТАРСТВА

МИТАРСТВА

Християни розуміють митарства як перепони, крізь які має пройти душа на шляху до Божого престолу, тобто як випробування душі небіжчика до остаточного вирішення її долі на Страшному суді. Православні уявляють їх в образі таких собі східців, що здіймаються від землі до неба. Цими східцями двійко янголів ведуть душу, а обабіч примостились біси, які неодмінно скинуть цю душу вниз, якщо тільки її гріхи будуть важчими за добрі справи. Усього митарств двадцять: пустослів’я, брехні, осуду, обжерливості, ліні, крадіжки, сріблолюбства, здирництва, неправди, заздрощів, гордощів, гніву, злопам’ятства, вбивства, чаклунства, розпусти, перелюбу, содомського гріха, єресей, немилосердя. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СОВІСТЬ

СОВІСТЬ

Совість… Це слово змалечку знайоме кожному з нас, а от що воно означа — до пуття не знає, мабуть, ніхто. Якийсь незбагненний емоційний компас, що веде твою душу вбік добра.

Опанас Сластіон. Ілюстрація до поеми «Наймичка»

Ще в середині XVII століття знаменитий київський філософ і богослов Інокентій Гізель у своєму трактаті «Мир чоловіка з Богом» писав: «Совість — це свідомість себе самого, або розмисл про себе, за допомогою якого людина вирішує, варто їй щось робити чи не варто, добром чи злом є те, що вона робить чи зробила». Якби Гізель почав пояснювати свою думку докладніше, він, як справжній схоласт, мабуть, спершу, вслід за Томою Аквінським і Жаном Жерсоном, розрізнив би совість-синдерезис та совість-консцієнцію, потім зробив би логічний аналіз цих понять… Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ДУША

ДУША

Наші письменники, починаючи ще десь від знаменитої «Притчі про людську душу та тіло» Кирила Турівського, весь час міркували над загадкою людської душі. Одні, як, наприклад, Петро Могила в добре знаному Шевченком «Требнику», казали, що «розумна людська душа — це створений Богом і посланий у людське тіло безсмертний дух, який не від сімені людського народжений, не з чотирьох стихій складений і не вмирає, вийшовши з тіла».

Інші, як-от Касіян Сакович у своєму «Трактаті про душу», стверджували в дусі схоластичної філософії, що «душа — це актуальний стан органічного фізичного тіла, яке має здатність до життя». Continue reading

Древній Іверський образ пресвятої Богородиці віднайдений і відреставрований в урочищі «Образ»

Урочище «Образ» дивує своїм місцезнаходженням, природою, благодаттю. Біля святого джерела, де знайшли срібну ікону святителя Миколая, є кілька іконостасів. Ікони, розташовані на них, принесені з різних куточків області. Хтось віддав їх, дякуючи Богу за зцілення від хвороби, або випадково знайшовши, у кожної своя історія. Втім хочеться розповісти про одну з них – особливу.

Continue reading

Цілюща сила Образу

Розповсюдженою є думка, що вода – а особливо свячена на Водохреще – має цілющу силу. Втім, є пов’язані з водою місця, біля яких буває людно не лише на свята

Серед таких особливих місць – самовиливне джерело в лісовому урочищі Образ, що у Краснопільському районі неподалік Сум. Попри віддаленість, так би мовити, від цивілізації, про чудодійну силу тамтешньої води знають у багатьох куточках України та й за її межами. У будь-яку пору року сюди приїжджають і приходять тисячі людей. Хтось – із надією та вірою на зцілення, а хтось – просто з цікавості. Continue reading

Леонід Ушкалов про світ ідей та образів Тараса Шевченка через призму досвіду самопізнання

Сьогодні в рубриці #книгатижняДіЛ ми розповімо вам про наше видання: “Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання” Леоніда Ушкалова. (Більше тут: http://bit.ly/2WrvGBp)

Ця книжка українського літературознавця складається з невеликих есеїв про світ ідей та образів Тараса Шевченка. Він постає тут людиною, яка надзвичайно тонко й трепетно відчуває природу, мистецтво, життя в усіх його проявах: від побуту до метафізики. Автор розглядає Шевченка у широкому контексті української та світової культури. Ушкалов чудовий митець, як і Іван Остафійчук, з чиїми ілюстраціями і обкладинка, і сторінки.

Шевченко, його життя і творчість – це дзеркало, в яке дивився сам Ушкалов. Видається, що будь-яка книга – це досвід самопізнання її автора, тільки Ушкалов виявився у цьому експліцитнішим і відвертішим. Continue reading

Леонід Ушкалов: «Шевченко дивився на світ оком художника. Без цього неможливо збагнути його поезію»

Яка була улюблена пора року у Шевченка? У які очі він полюбляв заглядатися? Про що думав, дивлячись на зорі? Про все це та багато іншого говорили під час презентації книги «Шевченко від А до Я» у Львові головний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка та автор абетки-енциклопедії, професор Леонід Ушкалов.

«За дивним збігом, наша третя абетка-енциклопедія з серії «Від А до Я» вийшла з друку до Дня народження Тараса Григоровича Шевченка. І стала чудесним подарунком для Кобзаря. Книга розпочинається з цитати Івана Франка – «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа» – і це дуже символічно, беручи до уваги, що попередня книга була присвячена саме Каменяреві», – розповіла Мар’яна Савка.
Continue reading

Мандрівки педагога І.М.Сбітнєва Краснопільщиною у 1830-х рр.

Пізньої осені, коли рано темніє, небо вкриває густа сіра пелена, по шибках стукотить дощ, а то і перші снігові ковдри вкривають простори рідного краю, для краєзнавця настає пора творчої діяльності. Зручно примостившись в кріслі за прямокутником монітора з філіжанкою запашного чаю, він впорядковує зібрану раніше інформацію, переглядає матеріали у пошуках згадок на обрану тему, підводить підсумки розвідок у нових нарисах. Нерідко, праця над однією темою зароджує несподівані витоки для опусів, писати котрі не було у планах. Ось і цього разу, – у пошуках додаткових аргументів для чергової розвідки, трапились цікаві згадки про наш край двохсотрічної давнини.

Сбітнєв Іван Матвійович – свого часу досить відомий український педагог, засновник шкіл на Волині і Поділлі, приятель Петра Гулака-Артемовського, автор першої згадки про «Історію Русів». Родом з Новгород-Сіверщини, з 1816 р. навчався у нещодавно заснованому Харківському університеті. Найкоротший шлях до Харкова з півночі Чернігівщини, звичайно, – через Суми й нинішню Краснопільщину. Яку й перетинав бричкою щороку, щонайменше. Через дев’ять років після закінчення університету, вирішив згадати чудові студентські часи, відвідавши Харків. Continue reading

Освячення каплички в урочищі “Образ”

Урочище “Образ”, яке знаходиться у найвіддаленішому куточку земель, підпорядкованих Самотоївській сільській раді, сьогодні відоме кожному. Та мова буде не про його давню історію, а про сьогодення, що увійде до його історії новітньої. У третю неділю вересня лісівники відзначають традиційне професійне свято – День працівника лісу. Цього року це свято принесло чудовий подарунок усім відвідувачам святині – в урочищі освятили капличку (невеликий храм без вівтарної частини).

 

 

“Батьки” каплички – Козловський І.М. та Биков В.Б.

Як донесли нам слова письменника Ореста Сомова, – в старі часи біля кринички височіла капличка оригінальної конусоподібної форми. До нашого часу збереглося тільки саме місце з уламками цегли, позначене, вже в наш час, великим поклонним хрестом. Continue reading