До 60-х роковин Івана Багряного
Леонід ЧЕРЕВАТЕНКО
Я ПОВЕРНУСЯ ДО СВОЄЇ ВІТЧИЗНИ …
Що ми знаємо про Івана Багряного, а точніше — що ми про нього знали до останнього часу? Знали, що це запеклий антикомуніст, переконаний ворог Радянського Союзу, спритний емігрантський діяч, бездарний графоман, який у своїх незчисленних опусах люттю безсилою сходить до українського народу, закликає до братовбивчої різанини, до війни, до повалення соціалізму. Що вже говорити про спеціальну, специфічну, пропагандистську літературу, — не будемо витрачати часу на цитування викривальних “праць”! Ось приклад свіжіший, а від того ще більш промовистий: датована 1988 роком Українська літературна енциклопедія (том 1, стор. 108) всі твори, що їх Іван Багряний видав за кордоном, характеризує як “позначені антирадянським спрямуванням”. Коротко і ясно. Цю характеристику написав, у всякому разі підписав, не хто інший, як відомий прозаїк Павло Загребельний. Колега його Юрій Смолич, спогади якого ще донедавна були чи не єдиним джерелом відомостей про 20 — 30-ті роки в українській літературі, досить прихильно схарактеризувавши багатьох тогочасних українських письменників, заявляв теж категорично: “І вже справді зовсім інша річ — Багряний. Continue reading →
Павло Грабовський із Сумщини був поетом, публіцистом і перекладачем. У пам’ять про нього назвали село, у якому народився, — Грабовським. Коли поету було трохи більш як 20 років, його заарештували, а згодом відправили на заслання. Жити до України він більше не повернувся. Розповідаємо, як поет друкувався у Львові — за тисячі кілометрів від поселень, у яких жив, мав три кохання, а його син став фізиком — і долучився до створення сучасного телебачення. Continue reading 
