МЕТАМОРФОЗА
Слово «метаморфоза» може звучати по-різному. Наприклад, у мого земляка Івана Багряного воно звучить як гнівна інвектива:
«Шукаєм настроїв, метафор, асонації,
За влучну риму проміняли розум…
Поетики сплюндрованої нації
Пережили
Чудну метаморфозу.
Одні сюсюкають та марять галатеями,
Другі над римою товчуться геніальною,
А треті музу українську прометеєву
Зробили дівкою інтернаціональною…»
Тарас Шевченко. Автопортрет. 1849 Continue reading
ВИГНАННЯ
Людина — вічний вигнанець, бо вже Адам і Єва були вигнані Богом з раю. Це вигнання можна уявляти собі так, як змалечку уявляв його Шевченко вслід за слов’янською Біблією: «И изгна єго[105] Господь Бог из рая сладости ділати землю, от неяже взят бысть. И изрину Адама, и всели єго прямо рая сладости: и пристави херувіма, и пламенноє оружіє обращаємоє, хранити путь древа жизни».
Можна уявляти так, як воно подане на картинах, фресках і гравюрах знаменитих художників: Джованні ді Паоло, Беато Анжеліко, Маріотто Альбертінеллі, Єроніма Босха, Мікеланджело, Дюрера, Шарля-Жозефа Натуара, Бенджаміна Веста, Томаса Коула, Гюстава Доре… Та хто їх усіх перерахує? Continue reading
АПОСТОЛ
Хто такий апостол? «Благовіститель» євангельської правди, якої й досі нема на світі, — відповів би Шевченко. Поет був глибоко переконаний, що сьогодні люди так само далекі від неї, як і два тисячоліття тому. 29 червня 1857 року, на день святих першоверховних апостолів Петра й Павла, він нотує в щоденнику: «Сьогодні відзначають пам’ять двох найбільших провісників любові й миру. Великий празник у християнському світі. А в нас колосальне п’янство з приводу храмового празника. О святі, великі, верховні апостоли, якби ви знали, як ми заляпали, як знівечили проголошену вами просту, прекрасну, світлу істину! Ви пророчили лжевчителів, і ваше пророцтво збулось. В ім’я святе, ім’я ваше так звані вселенські вчителі побились, мов п’яні мужики, на Нікейському вселенському соборі[1]. В ім’я ваше римські папи крутили земною кулею, в ім’я ваше запровадили інквізицію й жахливе автодафе. У ваше ж таки ім’я ми поклоняємось потворним суздальським ідолам і правимо на вашу честь щонайпотворнішу вакханалію. Істина стара, а значить, повинна бути зрозуміла, проста, а вашій істині, що їй ви були хрещеними батьками, минає вже 1857-й годочок. Аж дивно, яким тупим є людство». Continue reading
ПРАВДА
Певна річ, правда є наріжним каменем Шевченкового світогляду. Так само, як на персні кирило-мефодіївських братчиків був вирізьблений вірш з Євангелії від Іоана: «…і пізнаєте правду, — а правда вас вільними зробить!»[1] — Шевченко міг би взяти ці слова за епіграф до своєї поезії. Таким епіграфом могла стати й народна приказка: «Всяка річ минуща, одна невмируща — свята правда», — та сама, що її пристрасний шанувальник Шевченка Панас Мирний хотів узяти за епіграф до свого знаменитого роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
Шевченко ставить правду так високо, що ніколи в житті не сказав би чогось схожого на слова Гелена — героя драматичної поеми Лесі Українки «Кассандра»: «Тоненька смужка / брехню від правди ділить у минулім, / але в прийдешньому нема вже й смужки». А його звернені до Кассандри слова: «Ти думаєш, що правда родить мову? / Я думаю, що мова родить правду» — взагалі видалися б Шевченкові чимось несусвітенним. Continue reading
