Tag Archives: пісня

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СЛЬОЗИ

СЛЬОЗИ

Не знаю, чи сказав би Шевченко вслід за Іваном Драчем: «І душа моя повна сліз / По самісінькі очі…», — та його поезія, поза всяким сумнівом, — тужлива. Недаром княжна Рєпніна називала поета «геніальним горювальником», Куліш — співцем «людських кривд і своїх гарячих сліз», а редактор ляйпцизького видання «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (1859) відзначав, що «вірші Шевченка — вираз спільних накипілих сліз: не він плаче за Україною — вона сама плаче його голосом». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ПРАВДА

ПРАВДА

Певна річ, правда є наріжним каменем Шевченкового світогляду. Так само, як на персні кирило-мефодіївських братчиків був вирізьблений вірш з Євангелії від Іоана: «…і пізнаєте правду, — а правда вас вільними зробить!»[1] — Шевченко міг би взяти ці слова за епіграф до своєї поезії. Таким епіграфом могла стати й народна приказка: «Всяка річ минуща, одна невмируща — свята правда», — та сама, що її пристрасний шанувальник Шевченка Панас Мирний хотів узяти за епіграф до свого знаменитого роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Шевченко ставить правду так високо, що ніколи в житті не сказав би чогось схожого на слова Гелена — героя драматичної поеми Лесі Українки «Кассандра»: «Тоненька смужка / брехню від правди ділить у минулім, / але в прийдешньому нема вже й смужки». А його звернені до Кассандри слова: «Ти думаєш, що правда родить мову? / Я думаю, що мова родить правду» — взагалі видалися б Шевченкові чимось несусвітенним. Continue reading

Лірична спадщина Анатолія Тарана

Цього року маємо дві пам’ятних дати: у березні минуло вже чверть століття від трагічної загибелі нашого земляка, талановитого поета Анатолія Тарана, а у цьому липні йому було б лише вісімдесят…

Пропонуємо есей краєзнавця Михайла Шкурки про Анатолія Тарана, що побачив світ у художньо-літературному альманасі Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка “Рідний край” (2012, №2(27)).

Анатолій Васильович ТАРАН (05.07.1940 – 21.03.1995) побачив світ у селі Миропіллі Краснопільського району на Сумщині. Невдовзі родина переїхала в село Будилку Лебединського району, де він провів дитячі та шкільні роки. Як згадує моя дружина Ганна Єгорівна (вона тоді працювала піонервожатою в Будильській середній школі), Толя був одним із кращих учнів у класі, а у вивченні української мови та літератури не мав собі рівних. Уже школярем почав публікувати вірші в районній газеті, а згодом, здобувши атестат, пішов навчатися на факультет журналістики Львівського вищого військового училища. Continue reading

Леонід УШКАЛОВ: УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ЧАСІВ ШЕВЧЕНКА (II)

(закінчення)

Однією з найприкметніших рис української культури часів Шевченка є те, що на передньому плані перебувають тут поезія, музика, етнографія, історія й театр. Усе інше, зокрема природничі й точні науки, філософія, пластичні мистецтва тощо, відходить на другий план. А в осередді тодішньої української культури опиняється пісня. Зрештою, саме з видання народних пісень і розпочалося слов’янське відродження: в 1814 році у Відні виходить «Мала простонародна славяно-српска пjєснарица» Вука Караджича, у 1823 році Ян Коллар видає першу частину збірки «Písně světské lidu slovenského v Uhřích», у 1825 році Франтішек Ладіслав Челаковський видає другу частину збірки «Slovanské národní písně» (у двох останніх збірках були й українські пісні). Так чи інакше, уже Олексій Павловський у своїй граматиці називав «схильність до музики й співочий талант» прикметною рисою українського національного характеру[190], а Микола Цертелєв, публікуючи українські думи, услід за Йоганном Ґотфрідом Гердером, пробує добачати в них «поетичний геній народу, його дух»[191]. Те саме було й у Галичині. Наприклад, у календарі «Pielgrzym Lwowski – Der Pilger» на 1823 рік Денис Зубрицький закликав галичан наслідувати приклад Гердера, Йоганна Йозефа Ґерреса, Вука Караджича та інших і збирати народні пісні. Continue reading

Ми – діти твої, Україно!

160222_my-dity-tvoi-Ukraino1Ми – діти твої, Україно!

Під таким девізом пройшов благодійний захід у Краснопільському ДНЗ №1 «Малятко». Цей захід зібрав десятки батьків, гостей, дітей на слово щире, на бесіду мудру, на пісню дзвінку, запальний танок, щирий український гумор.

Патріотичний концерт співпав з Днем вшанування героїв Небесної Сотні, які загинули під час Революції гідності. Зібрані кошти підуть на підтримку воїнам-землякам.

Continue reading

Зорепад над Краснопільщиною

160220_Zorepad1Традиція проводити районний фестиваль «Зорепад» започаткована вже не перший рік. Знову на небосхилі Краснопільщини загорілись нові маленькі зірочки, які показали своє вміння на фестивалі дитячої творчості «Зорепад – 2016». Програма була різноманітною: вокал, хореографія, фортепіано, баян, скрипка. Фестиваль розширив свої горизонти – майстерність показали діти не тільки з Краснопілля, а із сіл: Глибне, Самотоївка, Порозок, Угроїди, Хмелівка, які навчаються у музичній школі.

В номінації фортепіано звучали твори українських та зарубіжних композиторів у виконанні: Давиденко Маргарити (дипломантки міжрегіонального конкурсу «Пролісок»), Придатко Діани, Дужнікової Діани, Патютько Владислави, Колотої Марії, Горецької Лілії, Калініної Марини, Шимоні Дмитра, Платонової Даші, Бесараб Даші.

Грою на баяні та скрипці порадували присутніх випускник школи Рябуха Валерій та учень 5-го класу Смольняков Іван.
Continue reading

«Тобі, єдина Україно, натхнення, творчість і любов!»

151008_festival1Днями у районному Палаці культури відбувся творчий звіт аматорських колективів Краснопільського району, заключний концерт обласного культурно-мистецького фестивалю «Тобі, єдина Україно, натхнення, творчість і любов!», присвячений 25-й річниці Незалежності України. Мета його проведення – пропаганда та розвиток національної культури, виховання почуття любові до рідної землі, подальший розвиток народної творчості, збереження та розвиток традиційного народного мистецтва, залучення широкої громадськості до діяльності творчих аматорських колективів.
151008_festival2
У фойє на І поверсі була розміщена фотовиставка «Пісенний віночок Краснопільщини» та грав народний аматорський духовий оркестр РПК, а на другому поверсі поціновувачі декоративно-ужиткового мистецтва мали змогу ознайомитися з виставкою народних умільців Краснопільщини та полюбуватися виставкою короваїв. Continue reading

Вісті з Краснопільської гімназії

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Нещодавно до Краснопільської гімназії завітав народний аматорський фольклорний колектив «Щеголек» Верхньо-Пожнянського Будинку культури.

Про те, що учасниці колективу та їхній керівник Володимир Махортов закохані у народну українську пісню, учні гімназії зрозуміли відразу, адже пісні лунали з такою любов’ю, ніжністю, що «мороз» пробігав по шкірі.

Гімназисти мали можливість почути майстерне виконання народних пісень, історію їх виникнення. Перед тим кожним виступом Катерина Тресницька розповідала, при якому обряді чи дійстві виконувалася та чи інша пісня.
Continue reading

Від декадентства до панегірика

1028_Alymov
Народився Сергій Алимов 5 квітня 1892 у селянській родині в Славгороді Харківської губернії, зараз Сумської області Краснопільського району. Вчився в Харківському комерційному училищі, яке не закінчив, оскільки був арештований за зв’язок з революційною організацією й більше року провів під вартою. У 1911 році засланий на вічне поселення в Єнісейську губернію, звідки через кілька місяців після прибуття утік до Китаю. Подорожував Японією, Кореєю, Австралією, в 1917 році оселився в Харбіні. Навідувався у Владивосток під час перебування там футуристів Д.Бурлюка, Н.Асєєва, С.Третьякова, з якими в нього встановилися приятельські стосунки.
Continue reading

НЕВІДОМІ ТВОРЦІ

1002_Hrab_art_1

Павло Грабовський. 1888 р.
(фото із зібрання Музею «Каторга и Ссылка» (Ленінград, 1926-1935 рр.))

Павло Грабовський

НЕВІДОМІ ТВОРЦІ

Історія кожної літератури являється покажчиком творчості виголошеної і не може бути іншої; коли ми що знаємо про словесність усну, то лиш наскільки вона стала здобутком книжним,— не більше. Отже, є твори, а переважно у нас, на Україні, ні історикам літератури, ні громаді читачів невідомі, як рівно і самі творці. З усіх верств нашої зубоженої суспільності виринають якимсь характерським побутом оті творці бідолашні, виринають часто без найменшого стороннього впливу чи приводу, спонукані єдино потребою власного одареного духа; гірка доля звичайно подибує їх в житті: вони гинуть, за небагацькими випадками, у поглинаючій прірві безвідрадних обставин, не мавши куди ткнутись, не потрапивши на щасливий шлях природного призначення. В подаваній замітці маю спогадати дещо про таких творців з власного досвіду, уривочні спогади мої викличуть, може, з боку читачів оповідання більш докладні та цікавіші.

Перший, про кого я хочу зняти мову, був селянином Охтирського повіту, Харківської губернії,— чоловік вельми химерної вдачі: до праці не дуже-то беркий, по господарству не кукібний[1], все, було, сновигає, мов який благий марівник, та про віщось думає — бог його святий знає й про що. Устряне до роботи: де б там косою до гурту гнати чи помахувать до ладу ціпком, нікого не забаряючи,— він тобі саме під гарячу руч і втне: «А тривайте, хлопці, що я згадав…» — ціп йому виприсне з рук, очі затопить куди набік і таке втне, що всі за животи хапаються,— шкода чисто. Мав жінку й дітей, а вдачі все якось не кидався. Отож його обрали громадським старостою.

Continue reading