Tag Archives: поезія

Осип Маковей: Павло Грабовський (Дещо про його життя і діяльність) (II)

ПАВЛО ГРАБОВСЬКИЙ.
(Дещо про його житє і дїяльність).*

(закінчення)

Посилаючи свій перший збірник поезий, „Пролїсок” видавцеви Костеви Паньківському до друку, Грабовський писав: „Убогенький мій Пролїсок, але від щирого серця… Не шукайте в нїм солодких пахощів, тай не барвистий він до того; звичайно, як усякий пролїсок, що ледви-ледви пробив ся зпід снїгу на мир… Тож вибачте! Заманулось до божого сьвітла — от і склалась збірочка. Вже чого варта, так нехай і витають. Зміщує вона переважну частину моїх самостійних творів; відкинув я поеми, просторі річи епічні та дещо змісту особистого, не рушивши і перекладів, котрі згодом гадаю видати окремою книжечкою. Все, що в Пролїску, написане мною, починаючи з 1890 року; віршів два-три хиба складені ранїйше, але потім перероблені — остав ся один зміст“. Continue reading

Осип Маковей: Павло Грабовський (Дещо про його життя і діяльність) (I)

ПАВЛО ГРАБОВСЬКИЙ.
(Дещо про його житє і дїяльність).*

В р. 1897-ім усї наші часописи повторили за „Житєм і Словом” сумну вістку, що десь там далеко на півночи в Сибірі пропадає щирий і талановитий поет-Українець Павло Граб, котрого росийські власти за молодечі ідеали, за самі пориви молодечого серця, бо він ще не мав нї часу нї нагоди нї сили їх виконати, запроторили в північні болота та лїси на довголїтню самоту та муку душі і тіла. І ся сумна вістка звучала нам так, як гомін колишніх мук українських патріотів з минувших століть і сего столїтя, — Павло Граб здавав ся нам епіґоном тих мучеників, котрих на-силу забирали з України і велїли їм коротати гірке житє в чужинї і в неволї. Continue reading

Мужнє й довершене слово Миколи Данька (ч.2)

МУЖНЄ Й ДОВЕРШЕНЕ СЛОВО МИКОЛИ ДАНЬКА

/ продовження /

Безперечно, у свободі власного формування та становлення, у виборі орієнтацій і життєвих цінностей, у постановці перед собою мети й завдань, які й привели до створення цілісної особистості Миколи Данька, – неабияку роль відіграли як Львівщина загалом, так і Львівський університет ім. І. Франка.

У час, коли він навчався, в університеті працювали такі визначні вчені, як М. Возняк, М. Рудницький, I. Ковалик, Т. Франко, Ю. Мушак, Є. Лазаренко, а також фундатор і організатор факультету журналістики, його декан та завідувач кафедри журналістики В. Дмитрук, інша висока професура. Вони на своїх заняттях формували підвалини освіченості. Освіченості не лише в плані знань, а й уміння брати знання, засвоювати отриману інформацію, трансформуючи її в пошук незвіданого. Звідси – стремління, жадібність Миколи Данька до знань. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ВОСКРЕСІННЯ

ВОСКРЕСІННЯ

Про воскресіння Шевченко говорив доволі часто. Це могла бути, наприклад, згадка про молитву Чесному Хресту «Да воскреснет Бог», яка є в повістях «Наймичка», «Близнята», «Прогулянка…». А могла бути всього лиш грайлива «гіпотетична модальність»: «якби воскрес…». Так, у повісті «Прогулянка…» Шевченко каже: наші народні думи такі піднесено-прості й прекрасні, що якби раптом воскрес Гомер «та послухав би хоч одну з них від такого ж, як і сам він, сліпця, кобзаря чи лірника, то розбив би вдрузки свій козуб, званий лірою, і найнявся б за міхоношу до нашого найубогішого лірника, привселюдно обізвавши себе старим дурнем». Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ТАЙНА

ТАЙНА

Тайну можна бачити скрізь. Навіть коли ввечері в садку глухо падають у траву стиглі яблука, у цьому можна бачити тайну. «Якась тайна, — писав Довженко в «Зачарованій Десні», — і сум, і вічна неухильність закону почувалися завжди в цьому падінні плоду». Зрештою, наш світ — то одна суцільна тайна, один бездонно глибокий символ. Колись Гнат Михайличенко писав у своєму «Блакитному романі»: «У темних проваллях одвічної тайни снувалась легенда аорист. Знаки незнані і давні Твою тамували блакить. Чийсь придорожній надгробок з дикого каменю дороговказом шлях Твій відзначив, нудьгу невимовну й байдужу у душу Тобі навівав. Пітьму безкрайних світів Ти зором незрячим своїм пронизав і застиг в бутті». Ось вона — дуже красива й натхненна хвала таїні. Містика українського символізму. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. МИТЬ

МИТЬ

У Святослава Гординського є такі чудесні рядки:

«Де — межі моря і людських хотінь?
Ось промайнула чайка по блакиті:
Прижмуриш вії — і не зловиш миті,
Несхопної, як перелітна тінь»…

Мить — річ, на перший погляд, зовсім проста. Хто ж не знає, що це такий собі антонім тривання, якийсь найкоротший відтинок буття, сказати б, «буттєва неподілка», «атом тривалості» чи що. Та, з другого боку, це щось напрочуд багатогранне й таке невловиме, що його суть легко-легко, ніби граючись, тікає від твого розуму. Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. СПОВІДЬ

СПОВІДЬ

Ясна річ, Шевченко з дитинства знав, що сповідь — то церковне таїнство оприявлення, чи, коли хочете, викриття своїх гріхів з надією на те, що вони будуть прощені й більше ніколи не повторяться. Церква трактує сповідь як каяття-оновлення, переображення людської душі, те, що по-грецькому споконвіку називалось загадковим словом «метаноя». Це означає народження «внутрішньої людини», про яке так часто писали старі українські філософи й богослови. Перед причастям кожен ретельно перебирає в пам’яті всі свої думки, почуття та дії і, коли відчуває на душі важкість гріха, готується до сповіді. Це дуже відповідальна й непроста справа. Continue reading

Олександра УШКАЛОВА: «Запах дощу…» і квіти…

Пошана до життя вимагає
від кожного жертвувати частинкою
власного життя заради інших.
Альберт Швейцер

Тепер я точно знаю, що близькі люди — найдорожчі у світі!

Коли не стало мого дорогого чоловіка, мій світ перекинувся догори дриґом… Буквально за кілька днів після біди я опинилася в чужому місті, у чужій квартирі, з дітьми, але без нього… Я не розуміла, що сталося, що відбувається… Усе є, а його немає… Я хотіла все повернути назад, хотіла хоча б на хвильку опинитися у моєму старому світі. Хотіла, щоб було щось, що хоч якось нагадує про нього, створює відчуття його присутності. Continue reading

Олександр Козир: Запах дощу над Краснопіллям

ЗАПАХ ДОЩУ НАД КРАСНОПІЛЛЯМ

Така вже людська сутність: запам’ятовувати певні шматки з дитинства навіть до свого відходу в інший світ. Для нашого земляка, у майбутньому доктора філологічних наук, професора Леоніда Ушкалова це також не було винятком. Він мешкав на околиці селища Краснопілля і, мабуть, чи не найглибше від своїх однолітків спізнав принади довколишньої природи, її красу, адже його хатка розташовувалася на вулиці Зеленій, що в колишньому так званому Савченковому хуторі. Тут навколо чисте повітря, свіжість і прохолода від ставка, який за десяток-другий метрів від житла. А навколо лісові багатства, що й кликали постійно до себе хлопця. І він був зачарований цією красою, у його серце все це відкладалося, зберігалося у пам’яті. Continue reading

Володимир Брюханов: Мої споминки про Василя Діденка

Було це десь у кінці 50-х років. До Кривого Рога тоді приїздили Олесь Лупій, Василь Діденко і ще хтось. Зустріч з місцевими любителями поезії відбулася, здається, в колишньому тісному приміщенні редакції міської газети по вулиці Карла Маркса.

В ті часи в Кривий Ріг часто навідувалися у творчі відрядження київські літератори. Вони, як правило, розповідали про літературний процес в Україні, читали свої твори. Того разу молодих поетів представляв руданівцям керівник їхньої групи, хтось із когорти письменників старшого покоління. Та до того ми вже встигли перезнайомитися. Приємне враження справляє Олесь Лупій, скромний, стриманий, чемний у поводженні, спокійний у рухах. Статуру мав незавидну – тонкий, мов зелений пагінець, худорлявий до блідості. У великих очах – прихована задума. Continue reading