Tag Archives: поезія

Три кохання, син-винахідник і заслання до Сибіру. Розповідаємо про поета із Сумщини Павла Грабовського

Павло Грабовський із Сумщини був поетом, публіцистом і перекладачем. У пам’ять про нього назвали село, у якому народився, — Грабовським. Коли поету було трохи більш як 20 років, його заарештували, а згодом відправили на заслання. Жити до України він більше не повернувся. Розповідаємо, як поет друкувався у Львові — за тисячі кілометрів від поселень, у яких жив, мав три кохання, а його син став фізиком — і долучився до створення сучасного телебачення. Continue reading

Якою стежкою поетичне слово Миколи Данька дісталося сторінок українсько-словацького журналу “Дукля” у 1967 році?

До 100-річчя поета-шістдесятника Миколи Данька

Ця стаття – фактично доповнення до нашого попереднього допису (Павло МУРАШКО. Поезія МИКОЛИ ДАНЬКА), своєрідне мікро-дослідження епохи і обставин, за яких поетичне і громадянське слово Миколи Данька стало відоме світу поза межами УРСР. Адже у частини уважних читачів (особливо молодих, для яких 1960-і роки – то вже достатньо «сива» історія) могли виникнути цілком обгрунтовані запитання на кшталт: Чи була згадана публікація випадковістю? Чому саме у словацькому журналі? А хто були люди, які зацікавилися новою збіркою «провінційного» поета Миколи Данька? Наскільки широким було коло таких зацікавлених? Чи був легким і безпечним для них був інтерес до українського самвидаву? Чим вони ризикували, привозячи з України таку «культурну контрабанду»? Continue reading

Павло МУРАШКО. Поезія МИКОЛИ ДАНЬКА

До 100-річчя поета-шістдесятника Миколи Данька

Увазі читачів пропонується нарис-презентація поетичної збірки Миколи Данька “Червоне соло”, надрукований 1967 року у числі 4 літературного журналу словацьких українців “Дукля” (м. Пряшів, ЧССР)*. Автор нарису – редактор згаданого журналу Павло Мурашко**, чехословацький літературознавець, українець за походженням, дисидент, який у 1972 році був заарештований і ув’язнений за участь у передачі з УРСР (“контрабанді”) та публікації українського самвидаву і опозиційної літератури. У цьому ж числі журналу, на с.39, було вміщено невеличку добірку поезій Миколи Данька. Continue reading

НА СХРЕЩЕНИХ МЕЧАХ (До 100-річчя Миколи Данька)

До 100-річчя поета-шістдесятника Миколи Данька

Продовжуємо цикл дописів, присвячених постаті і творчості нашого видатного земляка Миколи Данька. Увазі читачів сайту пропонується літературознавчий нарис про українського поета трагічної долі, колегу Миколи Данька по журналістському цеху, одного із найяскравіших представників шістдесятництва Василя Симоненка, життя якого обірвалося 13 грудня 1963 року. Цей нарис побачив світ у Сумській обласній газеті, в якій працював тоді Микола Данько, в одному з номерів січня 1965 року, коли Василь Симоненко міг би зустріти лише своє тридцятиліття… Continue reading

Дисидентський рух на Сумщині в 60 – на початку 80-х рр.: особистості, ідеї, напрямки діяльності (ч.1)

До 100-річчя поета-шістдесятника Миколи Данька

Продовжуємо цикл дописів, присвячених постаті і творчості нашого видатного земляка Миколи Данька. Увазі читачів сайту пропонується стаття-дослідження сумської історикині, кандидата історичних наук Людмили Рожкової про учасників дисидентського руху на Сумщині в 1960 – 1980-х рр., однією з центральних постатей якого був поет і журналіст Микола Данько.

*** Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. НАТХНЕННЯ

НАТХНЕННЯ

Натхнення — річ загадкова й незбагненна. Принаймні це щось таке, що перебуває по той бік людського розуму. Недаром же в наших міркуваннях про натхнення ми так часто змушені вдаватись до метафор. Великий Платон, наприклад, говорив про «поетичне безумство». Мовляв, «поет — це істота легка, крилата й священна; він може творити тільки тоді, як стане натхненним і безтямним і не буде в нім більше розуму»[378]. Натхнення — це ніби якесь намагнічення, якесь перебігання невидимої енергії від однієї речі до іншої… Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ЗІРКА

ЗІРКА

Архип Куїнджі. Українська ніч. 1876

Шевченко страшенно любив зоряне небо. Недаром зорі є в нього неодмінним атрибутом нічного українського пейзажу. Згадаймо хоч би «Садок вишневий коло хати…» — цю, за словами Еммануїла Райса, «вершину ідилічної лірики Шевченка»: «Сем’я вечеря коло хати, / Вечірня зіронька встає». А ось чудесна замальовка з повісті «Прогулянка…»: «Невдовзі настала ніч, тиха, тепла й темна. Дивовижна ніч! Червонуваті зорі здавались більшими, ніж завжди, і якось особливо прекрасно горіли на темному тлі. Чарівна ніч!» Continue reading

Леонід Ушкалов. Моя шевченківська енциклопедія. ГАРМОНІЯ

ГАРМОНІЯ

«О як гармонію, гармонію ми любим», — вигукнув колись Тичина. Шевченко теж її любив. А що для нього гармонія? Найперше — інструментальна музика. Так-так, музика для Шевченка — «чутна гармонія». 24 березня 1858 року поет пише про музикальну вечірку в мецената, почесного громадянина Москви Миколи Варенцова: «Тут я зустрівся з деякими московськими художниками й музикантами і, послухавши Моцарта, Бетговена й інших великих представників чутної гармонії, об 11 годині вернувсь назад…»

Пройнята неймовірною чуттєвістю, гармонія музики — «людська, надто людська». Та водночас це космічна стихія, котра гойдає людину на своїх хвилях. Ось герой повісті «Музикант» слухає концертну увертюру Фелікса Мендельсона-Бартольді до комедії Шекспіра «Сон літньої ночі». Виконавців двоє: чоловік — за віолончеллю, жінка — за фортепіано. «Віолончель з фортепіано, — каже він, — це така божественна гармонія, що вічно слухав би її й не наслухався, а особливо коли вони вдвох виконують цю чарівну серенаду. Я, зрештою, гадаю, і не без підстав, що, крім гармонії звуків, між ними існує найвища гармонія найніжніших почуттів». Гармонія звуків непомітно перебігає тут у гармонію почуттів, а гармонія почуттів — у гармонію звуків. Continue reading

Юрій Царик про поезію Миколи Данька

24 травня (вперше допис опублікований 25.05.2011 – Краснопілля Інфо) виповнилося 85 років з дня народження відомого українського поета, нашого земляка Миколи Данька (1926–1993). Не побоюся сказати, що це найвідоміший сумський поет. Він прожив важке життя, що тотожне, мабуть, іншому вислову: він прожив справжнє життя поета. І як Поет з великої літери, що жив у часи авторитарного Совєтського Союзу він не міг не протистояти державі, компартії, КГБ. Мабуть тому, що поет за природою своєю інакодумець. Проблеми для Данька розпочалися після виходу у світ другої книги його поезій «Червоне соло» (1967 рік). Книга була гостро розкритикована за невідповідність основним ідеологічним догмам комуністичної доктрини, а частина її накладу – знищена.

Після виходу у світ збірки поезій М. Данька інший сумський інакодумець, Юрій Царик, написав на неї захоплену рецензію. Це тепер Юрій Царик – відомий український письменник, автор вісьми книг прози, а тоді, у 1967 році, він був молодим журналістом, що недавно звільнився після річної відсидки у колонії загального режиму, що знаходилась у селі Перехрестівка неподалік Ромнів. За що сидів, запитаєте? За вільнолюбиві розмови, за «довгий язик», за оригінальні думки. Коротше, за те, що хотів бути просто свободним у несвободній країні. Зрозуміло, що в умовах цькування книги М. Данька рецензія Ю. Царика не могла бути надрукована в принципі. А пізніше якось забулося-загубилося. І ось через 43 роки Юрій Миколайович випадково серед старих паперів розшукав цей текст. То ж прочитаємо рецензію і ще раз згадаємо легендарного сумського поета Миколу Данька. Згадаємо людину, яка, наважимося стверджувати, незважаючи ні на що, все таки була щасливою, щасливою у вищому розумінні цього слова. Continue reading

Сергій Єфремов. НА РІДНІ МОГИЛИ. Пам’яти П. Грабовського (29.XI.1902) та П. Якубовича (1911 p.)

Розбираючи листування небіжчика Павла Грабовського, натрапив я на жмуток листів тепер теж небіжчика, відомого російського письменника П. Якубовича (П. Я., Мельшин, Гриневич). Обидва письменники, український і російський, були товариші по недолі, одбуваючи разом заслання та в’язниці. Спільність інтересів не тільки політичних, а й літературних, навіть деяка схожість духовної вдачі товаришів призвела до того, що вони щиро заприязнились між собою і потім, коли доля їх розлучила, не поривали дружніх зв’язків. Свідоцтвом цього й було їхнє досить інтенсивне, як на становище засланців, листування. Continue reading