Tag Archives: поранення

УГРОЇДИ – НАС НЕ ЗЛАМАЄ ВІЙНА

Leave a reply

Вже півтора роки рашистська федерація випробовує український народ на міцність, єдність, витривалість, стресостійкість та всі інші людські якості. Ворог знищує мирне населення та інфраструктуру нашої держави. Весь цей час Угроїдський старостинський округ був свідком прикордонних подій з перших днів повномасштабного вторгнення росії до нашої держави. Повз село з 11 години ранку 24 лютого 22-го року до 17-ї години безперервно рухались колони танків у напрямку села Осоївка. Пані Любов з подругою у бінокля з горища почали рахувати одиниці техніки.

Коли відлік перевищив сотню, то залишили цю справу. Лише пильнували чи, не поверне ворожа техніка до Угроїд. Минулося…

Лише сім кілометрів відокремлюють Угроїди від ворожого кордону. Жителі селища навчились жити під звуки вибухів та обстрілів, що лунали десь неподалік. Але 30 травня 2023-го ворожі снаряди вперше влучили у самісінький населений пункт, по складському приміщенню місцевого сільгоспвиробника. Continue reading →

Тур’я. Життя за два кілометри від ворога

Leave a reply

З півгодини знайомої тривожної дороги і зустріч з мальовничою Тур’єю. Вранішні спустошені вулиці. О пів на сьому ранку у селі, що за два кілометри від ворожого кордону, співбесідника знайти нелегко… Приємна, але зрадлива тиша…Мандри центральною вулицею, і ось вдалині на вигоні чималі стада гусей та пара корівок.

«ДОВОДИЛОСЬ ПЕРЕХОВУВАТИСЬ У ПІДБИТОМУ ТАНКУ, ЩО ТАК І ЗАЛИШИВСЯ НА ТРАСІ»

Зустрічаємо першу місцеву мешканку – 85-річну Катерину Санжар. «Так мені «пощастило» – у Другу світову була дуже маленькою, бо народилася 8-го березня 1938-го. А ця, з москалями, застала мене вже у поважному віці, каже. – Як не моторошно іноді буває від постійних вибухів і нестерпних переховувань у погребі, та не залишимо свою домівку. Бо ж власними руками її будували». Але ж лихо прийшло, звідки не чекали, каже старенька. Щоденні свисти снарядів та вибухи. Continue reading →

Іван Багряний – Зустріч в Новому Ульмі. До 60-х роковин Івана Багряного

Leave a reply

До 60-х роковин Івана Багряного

06.10.1906 – 25.08.1963

Ми є. Ми були. І будемо Ми! І Вітчизна наша з нами!
Іван Багряний

Делеґація Гайльброннської Громади поїхала в Новий-Ульм, щоб з мандрівними приятелями відзначити Поминальний День (60-ліття) борця за українську демократичну державу.

Іван Багряний виріс на Сумщині в бурхливий час першої світової війни, юнаком був очевидцем створення Української Народної Республіки. В нього запалилося прагнення бути учасником розбудови державності. В ході розвитку, після війни, був молодим комсомольцем, навчався на слюсаря, продовжував навчання у студії Академії Мистецтва, почав писати вірші. Через брак фінансів залишив Академію, почав займатися мистецтвом в дитячих будинках та в сиротинцях, виступив із комсомольської організації. У 1925 вступив до літературного об‘єднання «Майстерня революційних слів», тут запізнав Валер’яна Підмогильного та Євгена Плужника. Іван Багряний публікувався в журналах «Ґлобус», «Всесвіт», «Життя і Революція», «Червоний Шлях» Continue reading →

Сергій Спиридонович Загорулько: «Нічого надважливого не було в моєму житті. Жив, працював, так сто років і промайнуло»

Leave a reply

Сергія Спиридоновича знають і пам’ятають далеко за межами Рясного, – і не лише як довгожителя, а і як висококваліфікованого ветеринарного лікаря, до будинку якого завжди йшли за допомогою в будь-який час доби власники худоби. В цьому ж будинку при в’їзді до села він проживає й сьогодні.

Чоловік сидить у світлині старенької, але охайної хати, яку називає своєю «ровесницею». Голосно вітається, простягаючи руку. Проникливо вдивляється у вічі.

– З газетою і її редакторами дружив завжди. На моє 90-річчя приїздив тодішній редактор Іван Чичикало. Цілу сторінку мені присвятили, – Сергій Спиридонович показує на стіл, де лежить сторінка із статтею «Життя прожить – не поле перейти», датовану 26 січня 2011 року. – Навіть не сподівався, що знову прийматиму у гостях редактора. Continue reading →

Літовцев Дмитро Іванович – генерал-полковник з Великого Бобрика

Leave a reply

Дмитро Іванович Літовцев (30.01.1922 – 29.09.1989) – радянський воєначальник, учасник Великої Вітчизняної війни, генерал-полковник.

Дмитро Літовцев народився 30 січня 1922 року у селі Великий Бобрик Сумського повіту Харківської губернії (нині Краснопільського району Сумської області) в селянській сім’ї. 1937 року закінчив 7 класів Великобобрицької школи. Після школи навчався в Сумському машинобудівному технікумі. У 1939 році призваний Сумським районним військкоматом Сумської області до Червоній Армії. Починає навчатися в Сумському артилерійському училищі, з якого був переведений до Смоленського, яке успішно закінчив. Потім вчився у Горьковському зенітному училищі, яке закінчив у 1941 році. Continue reading →

Рівно чотири роки тому в біографії Анатолія Горбенка фронтові медики «200» виправили на «300»

Leave a reply

Анатолій Горбенко — кавалер орденів «За мужність» і «Народний Герой України» — нині весь у турботах про маленького сина, який нещодавно народився. Він активний і позитивний, є головою ГО «Всеукраїнської організації «Національне об’єднання ветеранів-інвалідів», окрім сина, виховує донечку, щасливий у шлюбі, бере участь у різних акціях, ходить у гори, їздить за кордон…

Та цього всього б не було. Якби рівно чотири роки тому в його біографії цифра «200» не була виправлена на «300». Медицина того дня межувала з фантастикою… Це один з найдивовижніших порятунків аеромедичною евакуацією – тонни пального, десятки фахівців і звичайний солдат Горбенко, заради життя якого запрацював увесь механізм… Continue reading →

Толя та Оля

Leave a reply

160816_A_Horbenko1Варіантів заголовка до цього коротенького матеріалу було декілька, хоча б «Для сильних духом немає меж», але погляньте на цю світлину, і зрозумієте, що кращого варіанту годі шукати. Це Анатолій Горбенко «Бугор» – герой, боєць АТО! А поряд його дружина Оля. Для людей не знаючих може здатися, що цю ідилію фотограф зафіксував в готелі на узбережжі моря. Але ми знаємо, що це фото зроблено в Київському центральному клінічному військовому шпиталі, і що кілька тижнів тому медики боролися за життя Анатолія.

Анатолій народився у селі Велика Рибиця, останні роки із сім’єю мешкав у Маріуполі. Навесні 2014 року, коли почалася російська агресія і коли росіяни вже попрямували на Маріуполь, він зібрав речі і пішов в батальйон “Донбас”. У складі мінометного взводу Бугор брав участь у визволенні Попасної, Лисичанська, Первомайська, Мар’їнки. Власне, найбільший подвиг він здійснив уже в оточенні, тому що виявив нелюдську витримку, нелюдську хоробрість, не здавався, і головне – коли вони потрапили в оточення в селі Червоносільське – пройшов через “коридор смерті”. Довгий час перебував у полоні бойовиків, де вкотре продемонстрував дива незламності духу воїна. Подвиги були майже неймовірними. За них Анатолій Горбенко отримав Орден “За мужність” і кілька медалей.
Continue reading →

Відважному бійцю АТО з Краснопільщини терміново потрібна допомога!

Leave a reply

160622_A_Horbenko1Важко поранений військовий із села Велика Рибиця Краснопільського району АНАТОЛІЙ ГОРБЕНКО “Бугор”.

Чоловік добровольцем пішов на Схід. Боєць 46-го Окремого батальйону ЗСУ “Донбас-Україна” пройшов Іловайськ, був в полоні, повернувся на фронт. Нагороджений орденами Богдана Хмельницького III ступеня і “За мужність”. Зараз в обласній клінічній лікарні імені Мечникова (м. Дніпро) у важкому стані.

16 червня під час виконання бойового завдання у районі несення служби – н.п. Мар’їнка Донецької області – отримав осколкове пошкодження кінцівок. Лікарі ампутували чоловікові обидві ноги.
Continue reading →