Tag Archives: поранення

Тур’я. Життя за два кілометри від ворога

З півгодини знайомої тривожної дороги і зустріч з мальовничою Тур’єю. Вранішні спустошені вулиці. О пів на сьому ранку у селі, що за два кілометри від ворожого кордону, співбесідника знайти нелегко… Приємна, але зрадлива тиша…Мандри центральною вулицею, і ось вдалині на вигоні чималі стада гусей та пара корівок.

«ДОВОДИЛОСЬ ПЕРЕХОВУВАТИСЬ У ПІДБИТОМУ ТАНКУ, ЩО ТАК І ЗАЛИШИВСЯ НА ТРАСІ»

Зустрічаємо першу місцеву мешканку – 85-річну Катерину Санжар. «Так мені «пощастило» – у Другу світову була дуже маленькою, бо народилася 8-го березня 1938-го. А ця, з москалями, застала мене вже у поважному віці, каже. – Як не моторошно іноді буває від постійних вибухів і нестерпних переховувань у погребі, та не залишимо свою домівку. Бо ж власними руками її будували». Але ж лихо прийшло, звідки не чекали, каже старенька. Щоденні свисти снарядів та вибухи. Continue reading

Іван Багряний – Зустріч в Новому Ульмі. До 60-х роковин Івана Багряного

До 60-х роковин Івана Багряного

06.10.1906 – 25.08.1963

Ми є. Ми були. І будемо Ми! І Вітчизна наша з нами!
Іван Багряний

Делеґація Гайльброннської Громади поїхала в Новий-Ульм, щоб з мандрівними приятелями відзначити Поминальний День (60-ліття) борця за українську демократичну державу.

Іван Багряний виріс на Сумщині в бурхливий час першої світової війни, юнаком був очевидцем створення Української Народної Республіки. В нього запалилося прагнення бути учасником розбудови державності. В ході розвитку, після війни, був молодим комсомольцем, навчався на слюсаря, продовжував навчання у студії Академії Мистецтва, почав писати вірші. Через брак фінансів залишив Академію, почав займатися мистецтвом в дитячих будинках та в сиротинцях, виступив із комсомольської організації. У 1925 вступив до літературного об‘єднання «Майстерня революційних слів», тут запізнав Валер’яна Підмогильного та Євгена Плужника. Іван Багряний публікувався в журналах «Ґлобус», «Всесвіт», «Життя і Революція», «Червоний Шлях» Continue reading

Сергій Спиридонович Загорулько: «Нічого надважливого не було в моєму житті. Жив, працював, так сто років і промайнуло»

Сергія Спиридоновича знають і пам’ятають далеко за межами Рясного, – і не лише як довгожителя, а і як висококваліфікованого ветеринарного лікаря, до будинку якого завжди йшли за допомогою в будь-який час доби власники худоби. В цьому ж будинку при в’їзді до села він проживає й сьогодні.

Чоловік сидить у світлині старенької, але охайної хати, яку називає своєю «ровесницею». Голосно вітається, простягаючи руку. Проникливо вдивляється у вічі.

– З газетою і її редакторами дружив завжди. На моє 90-річчя приїздив тодішній редактор Іван Чичикало. Цілу сторінку мені присвятили, – Сергій Спиридонович показує на стіл, де лежить сторінка із статтею «Життя прожить – не поле перейти», датовану 26 січня 2011 року. – Навіть не сподівався, що знову прийматиму у гостях редактора. Continue reading

Літовцев Дмитро Іванович – генерал-полковник з Великого Бобрика

Дмитро Іванович Літовцев (30.01.1922 – 29.09.1989) – радянський воєначальник, учасник Великої Вітчизняної війни, генерал-полковник.

Дмитро Літовцев народився 30 січня 1922 року у селі Великий Бобрик Сумського повіту Харківської губернії (нині Краснопільського району Сумської області) в селянській сім’ї. 1937 року закінчив 7 класів Великобобрицької школи. Після школи навчався в Сумському машинобудівному технікумі. У 1939 році призваний Сумським районним військкоматом Сумської області до Червоній Армії. Починає навчатися в Сумському артилерійському училищі, з якого був переведений до Смоленського, яке успішно закінчив. Потім вчився у Горьковському зенітному училищі, яке закінчив у 1941 році. Continue reading

Рівно чотири роки тому в біографії Анатолія Горбенка фронтові медики «200» виправили на «300»

Анатолій Горбенко — кавалер орденів «За мужність» і «Народний Герой України» — нині весь у турботах про маленького сина, який нещодавно народився. Він активний і позитивний, є головою ГО «Всеукраїнської організації «Національне об’єднання ветеранів-інвалідів», окрім сина, виховує донечку, щасливий у шлюбі, бере участь у різних акціях, ходить у гори, їздить за кордон…

Та цього всього б не було. Якби рівно чотири роки тому в його біографії цифра «200» не була виправлена на «300». Медицина того дня межувала з фантастикою… Це один з найдивовижніших порятунків аеромедичною евакуацією – тонни пального, десятки фахівців і звичайний солдат Горбенко, заради життя якого запрацював увесь механізм… Continue reading

Толя та Оля

160816_A_Horbenko1Варіантів заголовка до цього коротенького матеріалу було декілька, хоча б «Для сильних духом немає меж», але погляньте на цю світлину, і зрозумієте, що кращого варіанту годі шукати. Це Анатолій Горбенко «Бугор» – герой, боєць АТО! А поряд його дружина Оля. Для людей не знаючих може здатися, що цю ідилію фотограф зафіксував в готелі на узбережжі моря. Але ми знаємо, що це фото зроблено в Київському центральному клінічному військовому шпиталі, і що кілька тижнів тому медики боролися за життя Анатолія.

Анатолій народився у селі Велика Рибиця, останні роки із сім’єю мешкав у Маріуполі. Навесні 2014 року, коли почалася російська агресія і коли росіяни вже попрямували на Маріуполь, він зібрав речі і пішов в батальйон “Донбас”. У складі мінометного взводу Бугор брав участь у визволенні Попасної, Лисичанська, Первомайська, Мар’їнки. Власне, найбільший подвиг він здійснив уже в оточенні, тому що виявив нелюдську витримку, нелюдську хоробрість, не здавався, і головне – коли вони потрапили в оточення в селі Червоносільське – пройшов через “коридор смерті”. Довгий час перебував у полоні бойовиків, де вкотре продемонстрував дива незламності духу воїна. Подвиги були майже неймовірними. За них Анатолій Горбенко отримав Орден “За мужність” і кілька медалей.
Continue reading

Відважному бійцю АТО з Краснопільщини терміново потрібна допомога!

160622_A_Horbenko1Важко поранений військовий із села Велика Рибиця Краснопільського району АНАТОЛІЙ ГОРБЕНКО “Бугор”.

Чоловік добровольцем пішов на Схід. Боєць 46-го Окремого батальйону ЗСУ “Донбас-Україна” пройшов Іловайськ, був в полоні, повернувся на фронт. Нагороджений орденами Богдана Хмельницького III ступеня і “За мужність”. Зараз в обласній клінічній лікарні імені Мечникова (м. Дніпро) у важкому стані.

16 червня під час виконання бойового завдання у районі несення служби – н.п. Мар’їнка Донецької області – отримав осколкове пошкодження кінцівок. Лікарі ампутували чоловікові обидві ноги.
Continue reading