Tag Archives: Пушкарне

Павло Грабовський: «Я закликаю і буду закликати земляків у тому напрямку до праці на ґрунті українському, коло народу українського, в мові українській»

Leave a reply

11 вересня 1864 року на Харківщині народився Павло Грабовський. У майбутньому поет-лірик, публіцист, революціонер, самостійник, поборник національної свободи українців і визволення їх із-під імперського самодержавства.

Пам’ятник Павлу Грабовському у місті Валки Харківської області

Сім’я була бідною, батько служив паламарем у місцевій церкві. Початкову освіту здобув в Охтирській бурсі, після – у Харківській духовній семінарії. Саме тут Павло зацікавився суспільними проблемами, таємно перечитував політичну літературу, завів знайомства із представниками народницької організації “Чорний переділ” (таємна революційна організація “народників”-терористів, що виникла в серпні 1879 року внаслідок розколу “Землі і Волі”. Керівним центром був Виконавчий комітет у Петербурзі, до складу якого входили Андрій Желябов, О. Михайлов, Микола Морозов, Софія Перовська, В. Фігнер, М. Фроленко та інші. В Україні місцеві групи діяли в Одесі, Києві, Харкові, Миколаєві, Ніжині тощо. Загальна кількість членів організації налічувала в 1881 близько 500 осіб). Continue reading →

Леонід Дідоренко: Храми Краснопільщини (VI)

Leave a reply

До 95-річчя від дня народження Дідоренка Леоніда Дмитровича

ХРАМИ КРАСНОПІЛЬЩИНИ (VI)

(продовження)
…

Храм Різдва Пресвятої Богородиці в с. Осоївці

У селі Осоївці, там, де сьогодні споруджено меморіал зі стелами, на яких вписані прізвища воїнів-односельчан, полеглих на полях битв у Великій Вітчизняній війні, колись височів мальовничо обсаджений ошатними деревами й плодовим садом кам’яний храм, збудований і освячений у минулому столітті на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Згідно з християнським переказом, святі батьки Яким і Анна жили в Назареті. До глибокої старості вони не мали дітей. Тим тяжко мучилися, подовгу постилися і ревно молилися. Урешті їх молитви були почуті Богом. І ось одного разу перед ними з’явився ангел і передав звістку, що Бог пошле їм доньку, яка принесе радість усім людям. Через рік Анна народила дівчинку, якій дали ім’я Марія. У 24 роки Діва Марія народила Сина Божого Ісуса Христа. Continue reading →

Східний кордон. Краснопільська ділянка

Leave a reply

СХІДНИЙ КОРДОН

У 1991 році завершився наймасштабніший та, мабуть, найбезглуздіший експеримент в історії людства, експеримент з побудови ідеального комуністичного суспільства. Завершився він, на щастя, повною поразкою і розпадом СРСР. Замість одного величезного Радянського Союзу на мапі світу з’явилося 15 нових країн, в числі яких була і Україна. Ми отримали довгоочікувану незалежність але разом із цим взяли на себе багато обов’язків, і один з них: обов’язок охороняти кордони своєї держави. На той момент справа ця здавалася абсолютно формальною, бо з одного боку у нас була Європа, яка нічим нам не загрожувала, з іншого – взагалі «братня країна» Росія. Та невдовзі на зміну уявленням про ідеальний світ прийшла реальність: контрабанда, нелегальні мігранти, вивіз цінностей, кордон потрібно було захищати, якщо не від ворогів то принаймні від кримінальних елементів. Continue reading →

Грабовське

Leave a reply

Українці, браття милі,
Відгукніться, де ви є;
Чи живі ще, чи в могилі
Давня слава зогниє?

Чи покраща доля наша,
Мине сором, що вкрива;
Чи до краю спита чаша, —
Рабства чаша вікова?

Гей, докупи, певні діти!
Всіх веде мета одна:
Шлях любові та освіти
Нас навіки поєдна!

Так писав у 1894 році, будучи у засланні, відомий український поет, публіцист, справжній патріот України Павло Арсенович Грабовський. Continue reading →

Бандитизм часів НЕПу на Краснопільщині

Leave a reply

Краснопілля. Малюнок 1925 р.

Початок 1920-х. Вечоріє на Успенці. Молодий дядько повертається з роботи в лузі. Повечерявши, заглядає до клуні, тулить у куток косу, граблі. Дістає зі скрині пляшку домашньої горілки, бере з лавки сокиру, звичним рухом пальця перевіряє гостроту. Витягає з очерету обріз гвинтівки. Ага ж – сірники треба не забути – сусіду «червоного півня» пустить під стріху. Скрізь гавкають собаки, товариші свистять із лісу, збираються. Пора «на дєло» – грабувати. Звичайна картина сторічної давнини… Continue reading →

Жіноче обличчя кордону

Leave a reply

Людмила Колесник – старший технік відділення зв’язку Краснопільського відділу Сумського прикордонного загону, старший сержант.

– Призивалась на службу до Державної прикордонної служби України 23 серпня 2019-го року. За освітою я бухгалтер. Маю досвід роботи і у банківській системі, і у сфері торгівлі, але так комфортно, не зважаючи на дисципліну та інші чинники військової служби, я ще ніде не почувалась. Можливо, це десь закладено на генетичному рівні. Прикордонником свого часу був мій тато, службу проходив і дідусь. Неймовірну підтримку у рішенні поповнити ряди прикордонників отримала від своєї свекрухи Тетяни Іванівни Колесник, яка теж несе службу по охороні кордонів України. Звісно, буває нелегко – наряди, нічні виїзди і постійна готовність виконувати свій обов’язок, незалежно від пори року, дня тижня та часу доби. Але я розуміла, що таке військова служба, пройшла відповідні навчання. Вже навіть не уявляю себе в іншій сфері діяльності. Continue reading →

Грабовський. Із бенкету людожерності (II)

Leave a reply

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

(закінчення)

***

Глибоко шануючи та свідомо розуміючи жертовність інших, а тим паче – коханих, як він міг полишити боротьбу?

Коли бранця етапом приставили до місця відбування покарання – у м. Балаганськ Іркутської губернії, на свавілля місцевої адміністрації по відношенню до політичних засланців він заплющувати очі не зміг: совість є совість. Та й виразно перед очима бовваніло побите обличчя Надії Сигиди, розчахнута труна Софії Перовської.

Отож, із приводу звірячої розправи 22 березня 1889 р. над ув’язненими Павло Грабовський та його нові товариші по неволі написали відомий протест “Заява російському уряду”. Йшлося так званий Монастиревський бунт – криваво придушений виступ політичних засланців в м. Якутську. Continue reading →

Грабовський. Із бенкету людожерності (I)

Leave a reply

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

На якісь кволі та м’якотілі сучасність перетворила деякі слова.

Ось, наприклад, що ви уявляєте, коли чуєте словосполучення “український інтелігент”? Якийсь огрядний дядько у вишиванці, який сходами на другий поверх зійти не може без спітнілого чола та підступної задишки? Чи: самодостатня підтоптана молодичка в етнічному одязі від дизайнерки Любки Чернікової або Олександри Цимбали, котра розпатякує про ген культури? Або: на блошиному базарі короткозорий президент із числа колишніх, хто за інерцією підторговує раритетами та іншою нашою культурною спадщиною?

Виявляється, були інші… Повірте, були.

Є нагода сьогодні уповісти про самобутнього представника української інтелігенції – Павла Грабовського, хто за жахливих умов самодержавної Російської імперії вів особисту боротьбу за національне визволення України. Ні більше, ні менше. За соціальне роз’ярмлення свого народу він поклав життя, а нам, більшості з нас, здається: лише створив милий образ ліричного героя – борця за утвердження справедливого ладу. Continue reading →

Перекладацькі здобутки Павла Грабовського

Leave a reply

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Історія українського художнього перекладу знає багато імен, які долею драматичних обставин відкривали світову скарбницю людського духу, перебуваючи у місцях, які аж ніяк не сприяли перекладному мистецтву. Йдеться про феномен “невольничого перекладу”, який творився по казематах, тюрмах і на засланні. У різний час його репрезентували П. Грабовський, М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Г. Кочур, Д. Паламарчук, І. Світличний, В. Стус та ін.

Оригінальна і перекладна творчість П. Грабовського припадає на найважчий період його життя. Часті арешти, ув’язнення, заслання і в результаті – постійне перебування в ізоляції без жодного проблиску надії на звільнення. Єдиним, що живило його, було Слово. Власні вірші, поетичні переклади, нариси, статті, листи – це те, що допомагало йому долати межі замкненого кола і хоча б у них повертатися на Батьківщину. Continue reading →

Світле ім’я її – Світлана

Leave a reply

Чи ж є ніжніший, веселіший, радісніший і дорожчий звук для вчительського серця, ніж оцей малиновий дзвін звичайного шкільного дзвіночка? В ньому все моє життя, радість праці, любов до дітей, особисте щастя. Школо моя! Радість моя! Ти живеш в моїй пам’яті такою, якою я побачила тебе в перші роки навчання і коли вже свідомо ступила на твій поріг молодою та зеленою вчителькою. Ти залишаєшся в моїй пам’яті назавжди, як свідок моєї неповторної юності.

Світлана Снісаренко

Народилась Світланка у листопаді 1943 року. Родина вчителів вже мала двох синочків. Так склалась доля, що з шестимісячного віку дівчинку та її братів виховувала молода дружина батька, яку вони звали мамою. На той час подружжя Покидченків Юрія Лавроновича – хіміка-біолога за фахом, та Марії Іванівни – вчительки початкових класів, проживало у селі Парне Сумського району. Continue reading →