Tag Archives: Пушкарне

Східний кордон. Краснопільська ділянка

СХІДНИЙ КОРДОН

У 1991 році завершився наймасштабніший та, мабуть, найбезглуздіший експеримент в історії людства, експеримент з побудови ідеального комуністичного суспільства. Завершився він, на щастя, повною поразкою і розпадом СРСР. Замість одного величезного Радянського Союзу на мапі світу з’явилося 15 нових країн, в числі яких була і Україна. Ми отримали довгоочікувану незалежність але разом із цим взяли на себе багато обов’язків, і один з них: обов’язок охороняти кордони своєї держави. На той момент справа ця здавалася абсолютно формальною, бо з одного боку у нас була Європа, яка нічим нам не загрожувала, з іншого – взагалі «братня країна» Росія. Та невдовзі на зміну уявленням про ідеальний світ прийшла реальність: контрабанда, нелегальні мігранти, вивіз цінностей, кордон потрібно було захищати, якщо не від ворогів то принаймні від кримінальних елементів. Continue reading

Грабовське

Українці, браття милі,
Відгукніться, де ви є;
Чи живі ще, чи в могилі
Давня слава зогниє?

Чи покраща доля наша,
Мине сором, що вкрива;
Чи до краю спита чаша, —
Рабства чаша вікова?

Гей, докупи, певні діти!
Всіх веде мета одна:
Шлях любові та освіти
Нас навіки поєдна!

Так писав у 1894 році, будучи у засланні, відомий український поет, публіцист, справжній патріот України Павло Арсенович Грабовський. Continue reading

Бандитизм часів НЕПу на Краснопільщині

Краснопілля. Малюнок 1925 р.

Початок 1920-х. Вечоріє на Успенці. Молодий дядько повертається з роботи в лузі. Повечерявши, заглядає до клуні, тулить у куток косу, граблі. Дістає зі скрині пляшку домашньої горілки, бере з лавки сокиру, звичним рухом пальця перевіряє гостроту. Витягає з очерету обріз гвинтівки. Ага ж – сірники треба не забути – сусіду «червоного півня» пустить під стріху. Скрізь гавкають собаки, товариші свистять із лісу, збираються. Пора «на дєло» – грабувати. Звичайна картина сторічної давнини… Continue reading

Жіноче обличчя кордону

Людмила Колесник – старший технік відділення зв’язку Краснопільського відділу Сумського прикордонного загону, старший сержант.

– Призивалась на службу до Державної прикордонної служби України 23 серпня 2019-го року. За освітою я бухгалтер. Маю досвід роботи і у банківській системі, і у сфері торгівлі, але так комфортно, не зважаючи на дисципліну та інші чинники військової служби, я ще ніде не почувалась. Можливо, це десь закладено на генетичному рівні. Прикордонником свого часу був мій тато, службу проходив і дідусь. Неймовірну підтримку у рішенні поповнити ряди прикордонників отримала від своєї свекрухи Тетяни Іванівни Колесник, яка теж несе службу по охороні кордонів України. Звісно, буває нелегко – наряди, нічні виїзди і постійна готовність виконувати свій обов’язок, незалежно від пори року, дня тижня та часу доби. Але я розуміла, що таке військова служба, пройшла відповідні навчання. Вже навіть не уявляю себе в іншій сфері діяльності. Continue reading

Грабовський. Із бенкету людожерності (II)

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

(закінчення)

***

Глибоко шануючи та свідомо розуміючи жертовність інших, а тим паче – коханих, як він міг полишити боротьбу?

Коли бранця етапом приставили до місця відбування покарання – у м. Балаганськ Іркутської губернії, на свавілля місцевої адміністрації по відношенню до політичних засланців він заплющувати очі не зміг: совість є совість. Та й виразно перед очима бовваніло побите обличчя Надії Сигиди, розчахнута труна Софії Перовської.

Отож, із приводу звірячої розправи 22 березня 1889 р. над ув’язненими Павло Грабовський та його нові товариші по неволі написали відомий протест “Заява російському уряду”. Йшлося так званий Монастиревський бунт – криваво придушений виступ політичних засланців в м. Якутську. Continue reading

Грабовський. Із бенкету людожерності (I)

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

На якісь кволі та м’якотілі сучасність перетворила деякі слова.

Ось, наприклад, що ви уявляєте, коли чуєте словосполучення “український інтелігент”? Якийсь огрядний дядько у вишиванці, який сходами на другий поверх зійти не може без спітнілого чола та підступної задишки? Чи: самодостатня підтоптана молодичка в етнічному одязі від дизайнерки Любки Чернікової або Олександри Цимбали, котра розпатякує про ген культури? Або: на блошиному базарі короткозорий президент із числа колишніх, хто за інерцією підторговує раритетами та іншою нашою культурною спадщиною?

Виявляється, були інші… Повірте, були.

Є нагода сьогодні уповісти про самобутнього представника української інтелігенції – Павла Грабовського, хто за жахливих умов самодержавної Російської імперії вів особисту боротьбу за національне визволення України. Ні більше, ні менше. За соціальне роз’ярмлення свого народу він поклав життя, а нам, більшості з нас, здається: лише створив милий образ ліричного героя – борця за утвердження справедливого ладу. Continue reading

Перекладацькі здобутки Павла Грабовського

До 155-річчя від дня народження Павла Грабовського

Історія українського художнього перекладу знає багато імен, які долею драматичних обставин відкривали світову скарбницю людського духу, перебуваючи у місцях, які аж ніяк не сприяли перекладному мистецтву. Йдеться про феномен “невольничого перекладу”, який творився по казематах, тюрмах і на засланні. У різний час його репрезентували П. Грабовський, М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Г. Кочур, Д. Паламарчук, І. Світличний, В. Стус та ін.

Оригінальна і перекладна творчість П. Грабовського припадає на найважчий період його життя. Часті арешти, ув’язнення, заслання і в результаті – постійне перебування в ізоляції без жодного проблиску надії на звільнення. Єдиним, що живило його, було Слово. Власні вірші, поетичні переклади, нариси, статті, листи – це те, що допомагало йому долати межі замкненого кола і хоча б у них повертатися на Батьківщину. Continue reading

Світле ім’я її – Світлана

Чи ж є ніжніший, веселіший, радісніший і дорожчий звук для вчительського серця, ніж оцей малиновий дзвін звичайного шкільного дзвіночка? В ньому все моє життя, радість праці, любов до дітей, особисте щастя. Школо моя! Радість моя! Ти живеш в моїй пам’яті такою, якою я побачила тебе в перші роки навчання і коли вже свідомо ступила на твій поріг молодою та зеленою вчителькою. Ти залишаєшся в моїй пам’яті назавжди, як свідок моєї неповторної юності.

Світлана Снісаренко

Народилась Світланка у листопаді 1943 року. Родина вчителів вже мала двох синочків. Так склалась доля, що з шестимісячного віку дівчинку та її братів виховувала молода дружина батька, яку вони звали мамою. На той час подружжя Покидченків Юрія Лавроновича – хіміка-біолога за фахом, та Марії Іванівни – вчительки початкових класів, проживало у селі Парне Сумського району. Continue reading

“Чим би я не був, в мені жив перш за все українець” (пам’яті Павла Грабовського)

12 грудня виповнюється 115 років із дня смерті поета, публіциста, перекладача та громадського діяча П. А. Грабовського, чий пам’ятник височить у Валках на Харківщині. Науково-практична конференція «Другі Грабовські читання», яка пройшла у Валках 12 вересня 2017 року – в день народження Павла Арсеновича, присвячувалась цій даті та 25-річчю з часу заснування Валківського краєзнавчого музею, котрий став ініціатором Читань. Пропонуємо скорочений текст доповіді, з якої почалися Другі Грабовські читання.

 

“Чим би я не був, в мені жив перш за все українець” (пам’яті Павла Грабовського)

Доля відміряла Павлу Грабовському коротке, трагічне, але яскраве життя. Із 38 прожитих років лише 18 пройшли на волі, а решта – під наглядом поліції, в царських тюрмах та сибірському засланні.

Відбуваючи покарання в Якутську, політичний в’язень із гіркотою і тугою зазначав: «Можна б вирватися звідси, написавши прошеніє на тему «Грех юности моей и неведения моего не помяни», але такого прошенія не можу написати і не напишу. Значить, сиди, і «нічогісінько не жди», – закінчував він словами Тараса Шевченка. Поет трагічної долі Павло Грабовський був справжнім мучеником за найкращі, найвеличніші християнські ідеали, несучи непохитно тяжкий хрест мук і страждань за Україну, за свободу рідного народу. Він не встиг здійснити й сотої частки задуманого, але позиція «з ума не йдуть знедолені народи, – їм я віддав усі чуття мої» зробила його у слов’янській духовній культурі постаттю неординарною, незабутньою. Continue reading

“Огник серед поля” (Павло Грабовський та інші валківські історії)

12 грудня цього року виповниться 115 літ від дня смерті поета, публіциста, перекладача, громадського діяча Павла Грабовського – нашого земляка, гарячого українського патріота, захисника прав рідного народу.

В Україні ці роковини вже не лишилися непоміченими – у місті Валки на Харківщині, з яким пов’язаний невеличкий період біографії Павла Грабовського, 11 вересня цього року влаштували теплі зворушливі “Другі Грабовські читання“.

Пам’ятник Павлу Грабовському у місті Валки Харківської області

Вшановуючи пам’ять видатного сина нашого краю, творця і захисника рідного слова, пропонуємо репортаж про згадані Валківські “Грабовські читання”. Не може не тішити те, як наші слобожанські сусіди з райцентру Валки з вдячністю бережуть пам’ять про нашого талановитого земляка.

Згадаймо ж і ми незлим, тихим словом Павла Грабовського, якому за його коротке тернисте життя не судилося спізнати ні слави, ні визнання, ні простої людської уваги і співчуття… Найбільшим його щастям і втіхою були думки і сподівання про волю і долю для України та її зневаженого селянства. Continue reading