– Пане Федоре, чи пригадуєте Ви конкретний момент або період у житті, коли Ви відчули, що хочете бути саме істориком і Вас це цікавить глибше, ніж інші галузі?

– Мій шлях в історичну науку у чомусь типовий, а багато у чому – унікальний. Почну з того, що з першого класу я багато читав. Село Тимофіївка на Сумщині, недалеко від кордону з Росією, де я народився в 1947 р. і закінчив 8 класів, мало три невеликі бібліотеки – сільрадівську, колгоспну і шкільну. Здається, я прочитав там усі книги. Звичайно, ніякої системи не було, але найбільше захоплювали воєнно-історичні твори і наукова фантастика. Вони формували стандартний радянський світогляд: я був переконаний, що у нас все добре, але жити заважають “окремі недоліки”. Коли Хрущов оголосив намір “догнати і перегнати США”, я – восьмикласник – був здивований: а коли ж ті американці встигли нас “обійти”? Continue reading →