Tag Archives: редактор

Я повернуся до своєї Вітчизни…

До 60-х роковин Івана Багряного

Леонід ЧЕРЕВАТЕНКО
Я ПОВЕРНУСЯ ДО СВОЄЇ ВІТЧИЗНИ …

Що ми знаємо про Івана Багряного, а точніше — що ми про нього знали до останнього часу? Знали, що це запеклий антикомуніст, переконаний ворог Радянського Союзу, спритний емігрантський діяч, бездарний графоман, який у своїх незчисленних опусах люттю безсилою сходить до українського народу, закликає до братовбивчої різанини, до війни, до повалення соціалізму. Що вже говорити про спеціальну, специфічну, пропагандистську літературу, — не будемо витрачати часу на цитування викривальних “праць”! Ось приклад свіжіший, а від того ще більш промовистий: датована 1988 роком Українська літературна енциклопедія (том 1, стор. 108) всі твори, що їх Іван Багряний видав за кордоном, характеризує як “позначені антирадянським спрямуванням”. Коротко і ясно. Цю характеристику написав, у всякому разі підписав, не хто інший, як відомий прозаїк Павло Загребельний. Колега його Юрій Смолич, спогади якого ще донедавна були чи не єдиним джерелом відомостей про 20 — 30-ті роки в українській літературі, досить прихильно схарактеризувавши багатьох тогочасних українських письменників, заявляв теж категорично: “І вже справді зовсім інша річ — Багряний. Continue reading

Іван Багряний – Зустріч в Новому Ульмі. До 60-х роковин Івана Багряного

До 60-х роковин Івана Багряного

06.10.1906 – 25.08.1963

Ми є. Ми були. І будемо Ми! І Вітчизна наша з нами!
Іван Багряний

Делеґація Гайльброннської Громади поїхала в Новий-Ульм, щоб з мандрівними приятелями відзначити Поминальний День (60-ліття) борця за українську демократичну державу.

Іван Багряний виріс на Сумщині в бурхливий час першої світової війни, юнаком був очевидцем створення Української Народної Республіки. В нього запалилося прагнення бути учасником розбудови державності. В ході розвитку, після війни, був молодим комсомольцем, навчався на слюсаря, продовжував навчання у студії Академії Мистецтва, почав писати вірші. Через брак фінансів залишив Академію, почав займатися мистецтвом в дитячих будинках та в сиротинцях, виступив із комсомольської організації. У 1925 вступив до літературного об‘єднання «Майстерня революційних слів», тут запізнав Валер’яна Підмогильного та Євгена Плужника. Іван Багряний публікувався в журналах «Ґлобус», «Всесвіт», «Життя і Революція», «Червоний Шлях» Continue reading

Газета «Перемога» з Сумщини: партнери, «Спільнопілля» і віз ще довоєнних поштових проблем

Редакція «Перемоги» завжди рада гостям. Нещодавно тут побувала Сумська журналістка, представниця Нацради з питань телебачення та радіомовлення в Сумській області Лариса Якубенко. Було про що поговорити, наприклад – про новий закон про медіа.

На територію Сумщини російські загарбники вдерлися в перші години свого широкомасштабного наступу на Україну, з першими ранковими обстрілами 24 лютого 2022 року. А далі ворог повним ходом гнав свою бронетехніку на Охтирку і Тростянець, де тривали тяжкі бої, гнав на Суми і далі вглиб території нашої країни. Краснопілля, що на відстані п’ятнадцяти кілометрів від кордону, ворожі війська пройшли маршем, встановивши на в’їзді в селище блокпост з трьох танків. Так тривало майже два місяці… Continue reading

Михайло Прудник: «Доки усміхатимемося, доти й будемо людьми. Будемо народом, котрого не збороти!»

19 листопада виповнилося б 70 років відомому письменникові-гумористу і сатирикові, редакторові популярного журналу «Перець», нашому незабутньому земляку Михайлу Васильовичу Пруднику.

Пропонуємо низку спогадів про ювіляра.

*** Continue reading

Пулях Олександр Іванович – педагог, партійний діяч, історик з Миропілля

Пулях Олександр Іванович (29.08.1911, м. Миропілля Суджанського повіту Курської губернії (зараз – Сумський район Сумської області) – 12.1974, Москва). Кандидат історичних наук, доцент. Середню спеціальну освіту отримав в Усманському педагогічному технікумі (1931), вищу – в Московському інституті філософії, літератури та історії (1937) та у ВПШ при ЦК ВКП(б) (1944). У 1931-1933 працював викладачем історії в Усманському педтехнікумі, 1937-1939 – директор педучилища, викладач історії (м. Владімір), 1939-1940 – директор, старший викладач вчительського інституту (м. Владімір). 1940-1941 – навчання у ВПШ при ЦК ВКП(б). 1941-1943 – на партійній роботі в районах Кіровської області РРФСР. 1943-1944 – продовження навчання у ВПШ при ЦК ВКП(б). 1944-1951 – секретар Кемеровського обкому ВКП(б) з пропаганди. 1951 – навчання в аспірантурі Академії суспільних наук при ЦК ВКП(б). 1951-1952 – служба в органах МГБ (1 головне управління МГБ СРСР). 1952-1954 – зовнішньополітичний рецензент видавництва Госполитиздат (Москва), 1954-1955 – старший редактор історико-партійної редакції видавництва Госполитиздат, 1955-1957 – в.о. завідувача редакції масово-політичної літератури видавництва Госполитиздат. У 1957-1962 – доцент Московського енергетичного інституту, 1962-1967 – завідувач кафедри Всесоюзного заочного енергетичного інституту (Москва), 1967-1974 – завідувач кафедри історії КПРС Московського інституту радіотехніки, електроніки і автоматики. Continue reading

Дружина багаторічного редактора «Перця» письменниця Світлана Прудник: «Михайло завжди бажав читачам: «Нехай буде сонячно!»

19 листопада йому б виповнилося 69. Проте спекотне літо, на жаль, стало для нього останнім у житті. Наш колега помер від важкої хвороби. А далі так сталося, що сумна іронія супроводжувала цю напрочуд світлу, веселу і дотепну людину навіть після смерті. Одне видання, друкуючи некролог, назвало його лауреатом Нобелівської премії, хоч насправді йшлося про премію Нобельську, яку вручають майстрам веселого слова у селі Нобель на Рівненщині.

Ідеться про письменника-гумориста і сатирика, фейлетоніста, багаторічного редактора журналу «Перець» Михайла Прудника. До речі, вся родина Прудників творча, адже дружина гумориста і сатирика Світлана теж письменниця. Вона багато років працювала у не менш популярному вітчизняному журналі для дітей «Барвінок», авторка зовсім не сумних книжок. Наша сьогоднішня співрозмовниця — журналістка і письменниця Світлана Прудник. Continue reading

Краснопільську газету «Перемога» відзначено премією «Смарагдова ліра»

Останній зимовий тиждень виявився теплим і привітним для колективу нашої газети, яка відзначила свої іменини. Ми вручали подарунки переможцям лотереї, нас вітали із святом – все, як і годиться. Тим більше приємною стала звістка, яка саме в ці дні надійшла із Адміністрації Державної прикордонної служби України.

А справа в тому, що Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про заохочення лауреатів премії Державної прикордонної служби України «Смарагдова ліра», відповідно до протоколу комісії з присудження премії Державної прикордонної служби України у номінації «Журналістика» присвоєно звання лауреата премії «Смарагдова ліра» з врученням пам’ятного знаку та диплома редактору Краснопільської газети «Перемога» та сайту «Краснопілля. Край Слобожанський» Олександру Моцному. Continue reading

Володимир Брюханов – поет, журналіст, подвижник з Осоївки

Якось мені до рук потрапив один з номерів газети «Червоний Гірник». Коли я поділився враженнями від прочитаної статі, мій тато розповів мені, що його дідусь, мій прадід, теж друкувався у «Червоному Гірнику». Я і раніше чув, що мій прадід був письменником та поетом, але тепер мене це зацікавило ще більше. Тому я вирішив більше дізнатися про свого дідуся і загалом про цю газету.

Перший номер «Червоного гірника», головної у наш час Криворізької газети, побачив світ у неділю, 7 грудня 1924 року. Серед документів, які зберігаються у нашій родині після дідуся, є цікаве видання відомої на Криворіжжі історичної письменниці і журналіста Тетяни Петрівни Воронової «Газета і місто. 70 років разом», яка дослідила весь шлях становлення «Червоного гірника» від народження до сучасності. Continue reading

Олександр Козир: від юнкора до редактора

160912_o_kozyr12 вересня відзначив 70-річчя Олександр Васильович Козир, відомий і шанований в районі і за його межами журналіст з понад тридцятирічним стажем, який протягом п’ятнадцяти років очолював районну газету “Перемога”. Без довгих прелюдій і зайвої скромності зазначу, що є одним з тих, хто високо цінує його легке гостре перо, ясний розум, вірність обраному шляху. Скільки людей не знайшли себе у житті, занехаяли своє покликання, талант тільки тому, що десь, на життєвих перехрестях розминулись з тим, хто б вплинув на їх подальшу долю. Так сталося, що мою визначив саме Олександр Васильович, за що завжди буду йому вдячний. Сьогодні у нас є привід згадати, яким був шлях професійного становлення ювіляра. О. В. Козир поділяє його на три етапи, але при підготовці матеріалу у мене їх вийшло чомусь чотири.

ЮНКОР

Коли учень сільської восьмирічки Сашко почав писати перші дописи до районки, він і мріяти не міг про якісь там журналістські відрядження, подорожі. Все було навпаки: хотів бути вдома, висвітлювати життя простих людей, своїх одноліток з Тимофіївки. Його невеличкі оповідання друкувалися в «Перемозі», в газеті «Вперед» тоді Сумського району. Сьогодні Олександр Васильович вже й не згадає про що були ті його перші дописи, але точно знає, що в одному з них з дитячою щирістю захоплювався революціонером і першим прем’єр-міністром Демократичної Республіки Конго Патрісом Лумумбою.

Зрештою перші публікації принесли і першу славу, але не зовсім таку, на яку сподівався юнкор.
Continue reading

До побачення, Олександре Івановичу!

160912_o_tsyliurykПопередній номер нашої газети на перший погляд нічим не відрізняється від інших, але разом з тим він історичний – востаннє його підписав до друку наш редактор Олександр Іванович Цилюрик.

За освітою він – педагог, свій шлях у професії розпочинав зі вчителювання у школі. Але так склалась доля, що більшість років віддав журналістиці. 37 років щодня, щотижня, він інформував про важливі і цікаві, приємні і не дуже події, розповідав про успіхи, нарікав на невдачі, розмірковував про високе і не забував про буденне, повертався спогадами у минуле і мріяв про майбутнє. І все це він робив для вас, шановні і дорогі наші читачі!

Він був з газетою у хвилини радості, не залишив її у найважчі часи, хоча мабуть, мав можливість покинути цей щоденний конвеєр пошуку матеріалів і знайти містечко тепліше і спокійніше. Мабуть немає в районі людини, яка б не знала його в обличчя або не чула його голосу в місцевому радіоефірі. Не дарма гострі на слово друзі по-доброму його називали «краснопільським Левітаном».
Continue reading