Tag Archives: Росія

Юрій Колодка: «…але для себе вже тоді вирішив, що якщо не вручать повістки, то буду проситись сам»

ЮРІЙ КОЛОДКА: «ТАМ, НА ВІЙНІ, Я ПОЗНАЙОМИВСЯ ІЗ СПРАВЖНІМИ ЛЮДЬМИ, ЯКІ НІКОЛИ ТЕБЕ НЕ ЗРАДЯТЬ І НЕ ЗАЛИШАТЬ У НАЙСКРУТНІШУ ХВИЛИНУ»

Це була справді передова, розповідає Юрій, адже ворожі позиції розташовувались лише за 500 метрів, тож наші хлопці чули і бачили, що по той бік з ними воюють не «шахтарі», а кадрові військові РФ, в тому місці, швидше за все з морської піхоти, які без особливої на те причини зайвий раз намагались «не світитись», активне життя на ворожих позиціях тривало лише вночі, а вдень на навколишніх полях трактори спокійно обробляли землю. Єдине, що свідчило про бойові дії, так це воронка на пагорбі, де облаштував свою позицію їх снайпер. Continue reading

Східний кордон. Краснопільська ділянка

СХІДНИЙ КОРДОН

У 1991 році завершився наймасштабніший та, мабуть, найбезглуздіший експеримент в історії людства, експеримент з побудови ідеального комуністичного суспільства. Завершився він, на щастя, повною поразкою і розпадом СРСР. Замість одного величезного Радянського Союзу на мапі світу з’явилося 15 нових країн, в числі яких була і Україна. Ми отримали довгоочікувану незалежність але разом із цим взяли на себе багато обов’язків, і один з них: обов’язок охороняти кордони своєї держави. На той момент справа ця здавалася абсолютно формальною, бо з одного боку у нас була Європа, яка нічим нам не загрожувала, з іншого – взагалі «братня країна» Росія. Та невдовзі на зміну уявленням про ідеальний світ прийшла реальність: контрабанда, нелегальні мігранти, вивіз цінностей, кордон потрібно було захищати, якщо не від ворогів то принаймні від кримінальних елементів. Continue reading

Ділянку українсько-російського кордону відвідали експерти Посольства США в Україні

Державна прикордонна служба України продовжує активно розвивати міжнародну співпрацю. Днями, в рамках співробітництва Держприкордонслужби України з Державним Департаментом США, в рамках реалізації Програми з питань експортного контролю та безпеки кордонів (EXBS), відбувся візит групи експертів на ділянку українсько-російського державного кордону в Сумській та Харківській областях. Continue reading

Стрілянина на кордоні України і Росії: ФСБ планувала провокацію?

Стрілянина на кордоні України та Росії сталася в ніч із 3 на 4 грудня 2020 року

Стрілянина на кордоні України та Росії – подія екстраординарна. Але інцидент, який трапився на межі Сумської та Бєлгородської областей залишився майже непоміченим. Незважаючи на те, що в результаті стрілянини загинув українець Євген Голубєв, а Росія вже понад три місяці не дозволяє рідним повернути його тіло в Україну. «Донбас Реалії» дізналися ексклюзивні подробиці інциденту, ім’я військовослужбовця ФСБ, який, за даними російського слідства, відкрив вогонь по українцю, а також отримали аудіозапис, який засвідчує, що провокацію на кордоні планували. Continue reading

Шевченко й Данилевський: життя, мистецтво, філософія (ч.3)

Автопортрет Шевченка на момент повернення з заслання (1857)

(закінчення)

***
Творчість Гоголя могла спонукати Данилевського та Шевченка й до міркувань на тему стосунків між українською та російською традиціями. Принаймні згодом у «Росії і Європі» Данилевський зауважить: «…Без плідної взаємодії споріднених між собою, вільних від чужої влади та впливу народних одиниць, на які поділяється плем’я, розмаїття та багатство культури неможливі. Певний зразок цього запліднювального впливу ми вже бачимо в тій взаємодії, яку мали один з одним великоруський і малоруський духовні склади»[438]. Може, кажучи це, він мав на думці передовсім Гоголя. Та й для Шевченка Гоголь був «наш». На цій обставині чи не вперше енергійно наголосив Михайло Драгоманов, покликаючись на цитований лист поета до Варвари Рєпніної: «…В ІІ-ій кн[изі] «Киевской старины» 1893 р. надрукований лист Шевченка до кн[яжни] Рєпніної, в котрім Шевченко говорить про Гоголя з поводу «Мертвих душ» з великим запалом і зве Гоголя наш. Лист писаний вже з вигнання, значить, коли Шевченко вже дійшов до maximum свого українського автономізму. Добродій Вартовий[439], котрий бачить – і справедливо! – в Шевченку пророка українського, мусить признати в сьому погляді його на Гоголя ще знак недостаточності зросту українського національного почуття. Може, колись так буде думати і вся українська інтелігенція, а поки що вона тепер дивиться на Гоголя, як Шевченко: він для неї рідний і в «Тарасі Бульбі», і в «Мертвих душах», хоч в кождому творі інакше»[440]. Може, і так, але мені здається, що Шевченко вважав Гоголя «нашим» передовсім тому, що «Мертві душі» змальовують не так російську, як українську дійсність. Це добре розуміли й інші українські письменники. Наприклад, Панас Мирний у листі до Михайла Коцюбинського від 8 грудня 1902 року писав: «…Гоголь хоч мистець чужої мови, оже по духу і природі рідний нам; його навіть невмирущі типи з «Мертвих душ» – це зразки з наших панів…»[441]. А згодом Євген Маланюк прямо скаже, що в «Мертвих душах» Гоголь з «нещадною гостротою рисує галерею, власне, сучасної йому української «еліти»[442]. Continue reading

Шевченко й Данилевський: життя, мистецтво, філософія (ч.2)

(продовження)

***
Ясна річ, окреслити бодай тематику розмов Шевченка з Данилевським дуже непросто. Справа ускладнюється ще й тим, що рецепція ідей Данилевського в українській традиції, здається, взагалі не вивчена[410]. Я можу пригадати хіба лиш не надто виразні вказівки на те, що теорія «азіатського ренесансу» Миколи Хвильового постала під впливом ідей Данилевського[411], або раніші «Чудацькі думки про українську національну справу» Михайла Драгоманова.

Драгоманов, який на відміну від Данилевського був свято переконаний у тому, що «різниця між східною й західною цивілізацією ніколи не була велика по суті»[412], цілком негативно поставився до книги «Росія і Європа». Мовляв, на сьогодні в росіян «старий гегельянсько-московський націоналістичний світогляд дуже підкопаний і систематично проявив себе недавно тільки в книзі Данилевського «Россия и Европа», писаній не спеціалістом гуманних наук, а натуралістом, котрий під кінець життя понаписував такі примітки на своїй книзі, котрі рівні тому, що він зрікається многого з того, що перше написав. Книга Данилевського пішла в ход більше серед такої публіки, котра з властивою наукою мало має діла, котра зветься в Європі шовіністами, державно-національними самохвалами, от як, напр[иклад], буланжисти серед французів[413], а наукові поваги в Росії навіть усміхаються над книгою Данилевського»[414]. Continue reading

Шевченко й Данилевський: життя, мистецтво, філософія (ч.1)

Зустріч із природознавцем, філософом і публіцистом Миколою Данилевським (1822-1885), поза сумнівом, належить до найсвітліших подій у житті Тараса Шевченка часів його перебування в Новопетровському укріпленні. Недаром біографи великого поета ніколи не забували про цей епізод. Іще Олександр Кониський у своїй відомій книзі «Тарас Шевченко-Грушівський. Хроніка його життя» писав: «Великою втіхою Шевченкові під оту тяжку годину стали листи приятелів його. Найпаче листування з Броніславом Залеським, присилка йому книжок приятелями, а більш за все приїзд – хоч на короткий час – з експедицією Бера молодого ученого українця Данилевського[380]. Данилевський вельми сподобався Тарасові. «Така людина, як Данилевський, – писав він 9 жовтня р. 1854 до Залеського, – в нашій пустині може закрутити і не мою голову. Доки він тут був, я майже не розлучався з ним. Він своїм перебуванням нагадував мені, одинокому, минулі дні прекрасні. Я був з ним щасливий, тим-то й не писав довго до тебе»[381]. Залеський теж був знайомий із Данилевським. Якраз перед цитованими Кониським словами в листі Шевченка сказано таке: «Мало не рівночасно з листом твоїм прибула до нас і експедиція Бера, а в оцій експедиції (як я тобі вторік писав) є також твій знайомий М. Данилевський (він пам’ятає [тебе] й кланяється тобі)…» [382]. А далі Кониський продовжує цитату з цього ж таки Шевченкового листа: «Ти, яко щирий друг, вибачиш мені, і серце твоє зрадіє з моїх коротких радощів. Данилевський тепер поїхав на якийсь час до устя Емби, а я користуюся з того і пишу до тебе[383]. Але все те, що я бажав би написати до тебе про М. Данилевського, не помістилося б і на 24 аркушах паперу. Тим-то скажу тільки, що він усіма сторонами людина прекрасна! От тільки шкода, що він людина учена, а то був би з його сущий поет»[384]. Continue reading

Федір Турченко: П.Скоропадський і М.Міхновський 1918 p. – дві моделі державного будівництва (ч.3)

(закінчення)

***
10 червня делегація УНДС відвідала начальника німецького генштабу в Києві Гренера. Хліборобів-демократів у складі делегації представляли М.Міхновський, С.Шемет, В.Совачів. Член делегації М.Міхновський заявив на зустрічі: «Депутація визнає гетьмана главою України, але його кабінет міністрів не виправдовує надій українських партій. Слід замінити нинішній кабінет, бо він складається з ворогів українського народу…»[34]. Однак розуміння своєї позиції делегатам у Гренера добитися не вдалося. Він заявив, що в таких умовах змінювати уряд недоцільно. «…Для самостійності України бажання Німеччини допомогти Україні значно важливіше питання про те, чи буде призначений той чи інший міністр», – зазначив Гренер. М.Міхновський спробував перевести дискусію в іншу площину: «…Ми розуміємо самостійність України інакше, ніж німецький уряд. Ми розглядаємо самостійність України з точки зору національної, а не територіальної»[35], – сказав він. Continue reading

Федір Турченко: Пілсудський, Петлюра і тернистий шлях до польсько-українського братерства зброї

Ще один погляд на польсько-український союз 1920 року – розмова з українським істориком, професором Федором Турченком

Союз Пілсудського і Петлюри, незважаючи на те, що він зазнав поразки, залишається винятковим прикладом, коли поляки і українці в умовах війни і взаємної ворожнечі змогли об’єднатися перед обличчям спільного ворога, яким була червона Москва.

Шлях до цього союзу, який формалізував Варшавський договір від 22 квітня 1920 року, і результатом чого став похід польської армії і українських військ на Київ та спільна боротьба двох народів проти більшовицької Росії, був дуже тернистий і сповнений неоднозначностей. Continue reading

Федір Турченко: Імперсько-месіанський проект «Новоросія» та його історичний крах

Розмова з українським істориком професором Федором Турченком, співавтором книги «Проект “Новоросія” і новітня російсько-українська війна»

Фрагмент карти Новоросійської губернії (1800 рік)

Ще за часів Петра І, тобто на ранньому етапі формування Російської імперії, сучасний Південь України був одним з пріоритетних напрямків експансії, метою якої був вихід до Чорного і Азовського морів, з перспективою подальшого просування до давнього Константинополя. Москва, а потім Петербург, які себе бачили Третім Римом, впродовж століть марили відбити у невірних-бусурманів Другий Рим, який ті перетворили у Стамбул, а стати міцною ногою на Боспорі і Дарданеллах. Continue reading